Трамп увімкнув турборежим: чому на Київ чекають непрості часи

Головним підсумком переговорів у Саудівській Аравії між США і Росією стало відновлення повноцінного дипломатичного представництва як у Москві, так і у Вашингтоні. Другий ключовий результат - сторони домовилися домовлятися. Переговори тривали 5 годин, і обидві сторони оцінюють їх позитивно, шукають точки дотику і наводять мости.

Конкретики щодо можливої зустрічі Путіна і Трампа поки що немає. Однак, судячи з витоків інформації, зокрема з Fox News, обговорюють триступеневу формулу: готовність заморожування бойових дій і припинення вогню, щоб це забезпечило скасування воєнного стану і проведення виборів в Україні, і вже потім повноцінний мирний договір.

Цей план неприйнятний для Києва. Оскільки Зеленський уже висловив негативне ставлення до будь-яких переговорів без участі України, це означає, що українському президенту доведеться зіткнутися з колосальним тиском. Судячи з того, що Трамп увімкнув турборежим, а до Києва приїде Келлог, США форсуватимуть події.

Таке форсування, як у міністра фінансів США, який привіз явно колоніально-кабальний проєкт договору про корисні ресурси... А там не тільки корисні ресурси - там інфраструктура, порти. Тобто: "Віддайте це нам". Але це схоже на ситуацію під час Ост-Індської кампанії, а тепер, виходить, Вест-Українська, на кабальних умовах і без гарантій.

Зрозуміло, що такого роду угоди неприйнятні, але це показує характер тих ультимативних вимог, з якими Києву доведеться зіткнутися. В умовах, що склалися, Зеленський, ймовірно, спробує виграти час. Однак це загрожує не тільки припиненням військової допомоги з боку США, а й відключенням розвідданих із супутників, припиненням роботи Starlink, а також посиленим аудитом американської підтримки. У Вашингтона досить багато важелів тиску на Київ.

Поступатися ультимативним вимогам Вашингтона було б не найрозумнішою позицією, але й великої свободи маневру у нас немає. Тому, судячи з усього, у березні-квітні можна очікувати зустрічі Путіна і Трампа.

Відкладена до 10 березня поїздка Зеленського до Саудівської Аравії може бути пов'язана з охолодженням відносин США з Києвом і європейськими столицями. Крім того, з одного боку, для Трампа Україна не представляє вагомої цінності (як і прогнозувалося). З іншого боку, існує крижана стіна відчуження між Трампом і Зеленським. Незважаючи на заяву Трампа про те, що він дав свій номер телефону і сказав: "Дзвони", це, тим не менш, не скасовує факту відсутності довірчих відносин між ними.

А це призводить до того, що до Києва прибувають посланці з певними пропозиціями. Подивимося, з чим приїде Келлог. До речі, його позиція ближча до нас: він вважає, що не повинно бути односторонніх поступок Російській Федерації і що необхідно зберігати тиск на Кремль. У цьому він ближчий до старих республіканців. Подивимося, чим це обернеться, але, найімовірніше, Трамп спочатку зустрінеться з Путіним, а не із Зеленським.

Тим більше, що вплив Келлога на Трампа обмежений. Він не входить в основне коло переговірників і сприймається скоріше як лобіст американського ВПК. Кремль також ставиться до нього негативно. Ключові рішення ухвалюють інші радники, як-от Віткоф, який користується більшою довірою Трампа і його думка для президента США є більш вагомою. Переговори в Саудівській Аравії здебільшого стосувалися двосторонніх відносин між США і Росією, а українське питання не було в центрі уваги. У делегації були відсутні військові та представники спецслужб, що підтверджує пріоритет двосторонньої дипломатії над обговоренням конфлікту в Україні.

Повертаючись до предмета переговорів, то поки що, ймовірно, поки що обговорювали переважно двосторонні відносини. Думаю, в обговорення України, з огляду на склад учасників, не заглиблювалися. Лавров і Ушаков - головні зовнішньополітичні радники Путіна. Однак серед присутніх не було військових, представників спецслужб і тих, хто глибоко розуміється на політичних аспектах, пов'язаних з Україною. Це говорить про те, що Україна не була ключовим питанням обговорення - у центрі уваги залишалися саме двосторонні відносини.

І хоча у нас вважають за краще обговорювати квадратні кілометри території - скільки і чого залишиться, - на кону стоїть щось більше. А саме політичний вплив: у чиїй орбіті залишиться Україна? Чи буде це на паритетних засадах? Чи за моделлю Німеччини, наприклад, у пропорції 80 на 20? Ці питання, напевно, порушуватимуть, але поки що щодо цього сторони зберігають мовчання. Примітно, що США вже зробили кілька кроків авансом назустріч Росії:

Україна в цих умовах має зосередитися на забезпеченні статусу-кво на полі бою, щоб уникнути негативного розвитку подій - таких як втрата великих населених пунктів або прорив лінії фронту. Тоді з'явиться шанс хоча б частково компенсувати американську військову допомогу за рахунок поставок з країн-партнерів України.

Однак роль Європи в переговорах поки що залишається невизначеною - вона ще не оговталася від шоку після виступу Венса на Мюнхенській конференції, який можна порівняти з резонансним виступом Путіна там само 2007 року. Схоже, справді відбувається кардинальний перелом і перегляд базових позицій взаємовідносин Сполучених Штатів і їхніх європейських союзників.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда