Війна прийшла як результат масованої пропаганди, що змінила наш світ

Війна стала можливою, коли ми стали жити в новому принципово іншому світі. Прийшли інші правила, жорсткіші, створені під того, хто потужніший. Став превалювати “закон тайги”: хто сильніший, той їсть того, хто слабший. Красиві розповіді про міжнародне право залишаються поза грою. До того ж Росія після захоплення Криму в 2014 побачила, що ніхто не збирається відновлювати чужу справедливість. Паперові закони згоріли в полум’ї війни... Як і раніше, перемагає не той, хто правий, а той, у кого більше прав, тобто сили...

Війна у фізичному просторі — це, як правило, результат війни у просторі інформаційному, адже своє населення має війну вітати, а не засуджувати.

Світ начебто не змінився. У ньому продовжує сходити й сідати сонце, люди поспішають на роботу і з роботи. Однак це суто фізична картинка, а віртуальна й інформаційна вже зовсім інша. Масова свідомість отримує багаторазово більші обсяги інформаційної та віртуальної продукції. Вони настільки великі, що людство сильною мірою втратило контроль за достовірністю того, що воно споживає. До того ж ми не знаємо, як саме ці обсяги діють на нас.

Соціологи кажуть (не тільки наші, а й американські), що діти перестали читати, а читання давало в результаті вміння обробляти інформацію, мізки працювали набагато серйозніше, ніж, наприклад, під час перегляду фільму.

З цієї причини вмілі дії з вкидання інформації, несуть сьогодні великі можливості (див., наприклад, аналіз китайських операцій впливу, де серед іншого розкривається операція зі зміни іспанського уряду). Усе це принесли нові технології.

Сьогодні ми живемо у світі, який став менш керованим, хоча б тому, що ним хочуть керувати сильні держави. І керують в окремих секторах. Але багато керівників у результаті автоматично ведуть до настання хаосу.

Причому велика подія — а війна є якраз такою — починає трансформувати все інше. І фізичну, й інформаційну, і віртуальну реальності. А масова свідомість слабко готова до таких трансформацій. Вона дуже інерційна.

У принципі сьогодні настільки зросла роль інформаційної складової, що якщо написати в потрібному місці, що сонце завтра не зійде, світ може зруйнуватися. Роль масмедійного слова різко вища за наше слово і розум. Ми не самостійні, а підпорядковані тому, що розповість медіа. А медіа тільки здаються випадковим набором, вони пов’язані безліччю ниток як один з одним, так і з центрами сили: державною та фінансовою.

«Жити стало краще, жити стало веселіше», — сказав Сталін, і медіа відразу наповнилися правильними історіями. Особливо успішно це робило кіно, яке завжди було авангардом радянської пропаганди, щоправда, м’якої. Умовну жорстку пропаганду вивчали студенти за підручниками марксизму-ленінізму. Але не всі ж є студентами, решта населення читало і дивилося «м’яку» пропаганду — худліт і кіно. Навіть у найважчій ситуації людині потрібні хвилини розслаблення, кіно давало їх у надлишку. Воно заряджало позитивною енергією. Школи й університети давали пропаганду, яку треба було конспектувати й потім складати іспити, а з кіно іспитів не буває. До того ж кіно в СРСР було важливим джерелом доходу для держави. Тут культурні пропагандисти ще й гроші заробляли, а не тільки витрачали.

До речі, є цікаве висловлювання Славоя Жижека: «Кіно — це найвище мистецтво збоченця. Воно не дає бажаного — воно підказує, як бажати». Це, скажімо так, універмаг бажань, школа бажань... Змінивши трохи відомі радянські дитячі вірші, можна сказати: «желанья разные нужны, желанья разные важны».

Людина живе у світі бажань, які частіше не виконуються, ніж виконуються. І цей віртуальний світ активно використовується для управління як індивідуальною, так і масовою свідомістю.

Соцмережі принесли ще більшу множинність бажань і шляхів їх досягнення. У них також померла стара пропаганда. Нікому тепер не потрібна передовиця газети «Правда», коли є, наприклад, тікток. Передовицю треба було конспектувати, а тікток треба просто дивитися. Дослідники констатують таке: «Ролики у тіктоку, що вводять в оману, сильніші, ніж мова ненависті, дезінформація, обман, оскільки їх важче розпізнати. Їхня дія непомітніша, але все ж сильніша. Багато урядів заборонили тікток через пропаганду, мову ненависті». Це зробили 34 країни, при цьому в тіктоку — понад мільярд користувачів по всьому світу. Наразі тікток знову повернувся до першого місця за кількістю завантажень серед застосунків.

Тож якщо в минулому світі завжди було місце подвигу, то в сьогоднішньому знаходиться для тіктоку. І будь-яка країна не любить некерованих нею інформаційних потоків, хоча б тому, що це приносить нові проблеми.

У цих потоках завжди буде місце для ворожої пропаганди. І найстрашніше навіть не в цьому, а в тому, що така пропаганда виникатиме раптово, коли до неї ніхто не готовий. Росія становить небезпеку через її специфічні інтереси до інших країн, про які пишуть так: «Що стосується Росії, то її зовнішня політика відповідає традиційному бажанню — відновленню неформальної імперії на пострадянському просторі. Слід також пам’ятати, що кожен російські регіональний проєкт у Євразії спочатку запроваджувався, тестувався і застосовувався у двох країнах — Білорусі та Україні».

Держави намагаються захищатися від чужого впливу своєю власною ідеологією. Йде війна ідеологій, яка стає народною. Свою ідеологію треба захищати, а чужу руйнувати.

Ідеологія — це те, що не можна «чіпати» чужим. За це можна добре отримати по руках. У Росії є перевірені особи типу Кирієнка, які стали ідеологами-трансляторами, а звідки все це загалом береться не знає ніхто.

Любить ідеологію й Дугін, який заявляв: «Сьогодні ми дуже далеко просунулися на цьому шляху. Ми ведемо війну з глобалізмом на Україні, боротьбу саме з ліберально-глобалістською ідеологією. Багатополярність утверджується все більше і більше, набуваючи зримих рис у тій самій БРІКС, а однополярний світ, навпаки, неухильно рухається до заходу. Особливо з початком консервативної революції Трампа в США. Звичайно, і Трамп, і трампісти спробують зберегти однополярний світ, заснований на іншій його версії, прямій американській гегемонії. Однак держсекретар США Марко Рубіо вже визнав, що ми живемо в багатополярному світі. І це дуже правильно і перспективно».

Ідеологія і пропаганда потребують образу ворога. І Путін готовий дати Росії такого — це Захід. Щоправда, є гарний вислів Ноама Хомського, який пояснює роль ворога: «Якщо ви хочете захопити людей, створіть уявного ворога, який здаватиметься небезпечнішим за вас, і станьте їхнім рятівником».

Тобто віртуальний інструментарій є і у ворога, і в рятівника. Світ воєн, імовірно, відроджує більш первісні дії та реакції. І в цьому випадку людина піддається інстинктам, дедалі менше керуючи собою з раціонального боку. Це час швидких реакцій, без роздумів, оскільки вони завжди небезпечні в критичних ситуаціях.

Але справа все одно не у визнанні, а в тому, щоб дати світові не слова, а справи. Справи військові ведуть до руйнування, отже, потрібне створення і творення. Але руйнувати завжди легше, ніж будувати.

У принципі Росії підійде будь-яка ідеологія, у рамках якої Росія перестане бути околицею системи, а висунеться в її перші ряди. Сьогодні вона зробила це не зовсім вдало — за допомогою інструментарію війни, а не мізків. Це раніше Маркс і Енгельс писали, а інші втілювали. Сьогодні писати особливо нікому. Усі зайняті впровадженням у життя, долаючи опір за допомогою військового примусу.

Світ керується і є таким, яким керують. Кіно керує бажаннями глядачів. З цієї причини Росія відвертається від західного кіно, вбачаючи в ньому небезпеку. Але глядачі піти від сильнішого транслятора бажань не можуть. Країна може, а глядачі — ні. Це певний повтор радянського часу, коли в населення забирали те, що на піку боротьби стало називатися «низькопоклонством перед Заходом».

Сьогодні новий виток тієї самої боротьби, як і за сталінських часів. У цій війні Росія ввела новий термін — «іноагент». Щоправда, він дуже схожий за змістом на сталінський термін «ворога народу». Тож нічого немає нового під Місяцем. Він роз’яснюється як «такий, що перебуває під західним впливом». Тобто любов до Трампа Путіна — це одне, а все інше — це інше.

І взагалі пропаганда стала дуже адресною, коли кожен тип аудиторії отримує свій власний інформаційний потік, що дає різке підвищення її ефективності. Російська журналістка «Нової газети» Олеся Соколова називає це «адаптованою пропагандою». По суті це перенесення на військові комунікації цілком розроблених мирних методологій. До цього сучасна реклама заклала гарний фундамент для розв’язання політичних завдань у разі виборів, адже ми маємо справу з тими самими мізками.

Вона розбирає деякі складові цих комунікацій:

— «“ВКонтакті” — все ще найпопулярніша соцмережа Росії, нею щомісяця користуються близько 71% росіян. Вона ж — один з основних майданчиків для державної пропаганди. У нещодавньому дослідженні, опублікованому на порталі Cedar, ми з’ясували, що пропаганда не обмежується контрольованими державою медіа, а використовує і менш очевидні канали розповсюдження — розважальні пабліки з мемами та цікавими фактами. Ці пабліки об’єднані в мережі, пропагандистський контент у них публікується централізовано. При цьому пропаганда адаптує стиль і наративи постів під різні категорії користувачів, орієнтуючись на їхню демографію: стать, вік і місто проживання. Таку стратегію ми назвали “адаптованою” пропагандою»;

— «Як саме пропаганда адаптує наративи залежно від статі та віку користувачів? Найсильніше виділяється пропаганда для жінок 40+ і пенсіонерок. Якщо для всіх інших демографічних груп пропаганда приділяє першочергову увагу політичним новинам, пов’язаним із війною в Україні та діями Путіна, то для жінок старшого віку пропаганда фокусується на некрологах і особистих історіях військових. Такий контент часто оформлений яскраво і схожий на листівки з вотсапу. Нерідко в постах для жінок 40+ можна побачити й релігійну тематику. Необхідність і виправданість війни в Україні при цьому ніяк не аргументується. При цьому в пабліках, популярних у молодшої категорії жінок (20—40 років), пропагандистського контенту практично немає, що виглядає навіть дивним на тлі інших кластерів користувачів»;

— «Пропаганда для чоловіків контрастує з контентом для жінок. У ньому складно знайти співчуття загиблим військовим, зате регулярно можна побачити пости про політику (часто міжнародну), що аргументують необхідність війни в Україні загрозою з боку Заходу і підкреслюють нечисленні успіхи Росії у відносинах з іншими країнами. Назвати такий контент зовсім беземоційним все ж таки не можна, просто трансльовані пропагандою емоції для чоловіків відрізняються від емоцій, які транслюються для жінок: це гордість за військову міць Росії (постів про самі військові дії при цьому небагато) і ненависть до мігрантів і представників ЛГБТ. Ксенофобний контент характерний не тільки для дорослих чоловіків, а й для підлітків».

Персоналізація присутня і в роспропаганді, направленій на українців, як пишуть «Тексти» у своїй статті: «Для військовозобов’язаних і їхніх родичів призначені емоційні розповіді про жорстокість ТЦК. Ветерани почують, що вони нікому не потрібні, військові — що їм немає за кого і немає сенсу воювати. Пенсіонерам постійно повторюють, що влада їх кинула вмирати, селяни — що їх хочуть вигнати зі своєї землі, щоб завезти замість них мігрантів та експлуатувати їх як рабів. Волонтери дізнаються, що їхні донати, як і західну допомогу, розкрадає влада. Працівникам ТЦК обіцяють, що влада їх здасть, коли тікатиме, і тоді на них чекає народний суд. Прихильники Порошенка почують, що Зеленський здав Путіну кримський перешийок і дозволив вільно пройти на південь України. Прихильники Зеленського — що Порошенко причетний до підриву військових складів і заробляє на війні. Окрім хейту, спрямованого проти ТЦК, “червоною ниткою” через усі ролики проходить кілька тез:

• українська влада знищує народ, щоб звільнити землю від українців;
• Україна занепадає, є загроза громадянської війни, військові ось-ось повернуть зброю проти влади;
• будуть вибори, на яких владу негайно треба змінювати на таку, що хоче миру;
• в Україні немає майбутнього, немає за що триматися, немає кого захищати;
• Захід хоче захопити Україну і поділити ресурси. Діти й онуки українців платитимуть рабською працею за теперішню допомогу Заходу. Мобілізацію називають “геноцидом у центрі Європи”, Україну — “концтабором”, “Гулагом”, українців — “кріпаками”, “рабами”, владу — “геноцидниками”».

Як бачимо, можна говорити про феномен «розумних комунікацій». Вони заздалегідь налаштовані на вразливі місця масової свідомості. Саме такі комунікації сьогодні активно пішли на війну...

Україна теж породжує нові правила. У цьому особливість війни, оскільки тільки «нове» може перемогти «старе». Навіть американські військові пишуть: «Курська кампанія України є поворотним моментом війни з потенціалом зміни її траєкторії, акцентуючи кілька критичних аспектів поля бою. Україна досягла оперативної несподіванки попри значні перешкоди, використовуючи неготовність Росії в прикордонних областях. Кампанія продемонструвала, що раптовість усе ще досяжна на частково видимому полі бою, де противник має концентрацію сил, але неможливо достовірно визначити намір, що стоїть за цими силами».

Війна завжди має старі й нові елементи. До одних противник готовий, до інших — ні. Роль нового завжди буде суттєвим компонентом війни, оскільки до нього важко підготуватися. Усі перемоги будуються на несподіваному. І, звісно, багато такого нового заховано в інформаційному компоненті. І він, до того ж, найдешевший у виготовленні...

Ілюстративне фото з фейсбуку Генерального штабу ЗСУ