Як Зеленському помиритися з Трампом. Три важливих моменти

Словесний обмін «компліментами» між президентамиВолодимиром Зеленським і Дональдом Трампом у дусі стадіону можна було б вважати курйозно-прикрим, але не фатальним епізодом увідносинах між Києвом та Вашингтоном. І не таке переживали за довгу історію становлення й зміцнення нашого стратегічного партнерства. За інших обставин ішлося б про різке похолодання у двосторонніх відносинах, після якого відбулася б низка класичних дипломатичних демаршів включно з викликом посла до МЗС чи навіть відкликанням власного представника для консультацій до столиці. Так чи так, з’ясувати всі обставини заяв та їх зміст (і тлумачення) вимагає логіка й практика дипломатичної служби. Адже йдеться про справжній дипломатичний скандал на найвищому рівні.

От лише обставини, в яких нині перебуває Україна, не сприяють тому, щоби розглядати цю вербальну еквілібристику «на високих тонах» курйозною чи прикрою. Чому? Тому що вона й справді може виявитися фатальною. Цілком очевидно, що такого розвитку слід було уникнути, адже для цього й існує дипломатія, протокол і такт, обізнаність у партнері, з яким маєш справу.

Дональд Трамп — не подарунок, і за свою кар’єру він зміг довести, що готовий до нестандартних вивертів і заяв. До неочікуваних кроків, які дратують та лякають не лише Україну. Його нещадно критикують і опоненти у власній країні, і союзники в європейських столицях. Після останніх подій критики не поменшає, в цьому можна бути впевненим. Однак він є обраним американським народом главою держави, і якщо в когось і мають бути запитання стосовно його висловів і підходів, то це в американського виборця. Україні (та Європі) доведеться мати справу з тим, хто сьогодні є господарем Білого дому. Хоч як би ми до цього ставилися.

У найкращих інтересах України було б опинитися в «білому списку Трампа». Так, компанія ця своєрідна, адже серед улюбленців чинного президента США — і Джорджа Мелоні, й Біньямін Нетаньягу, й Хавʼєр Мілей, і Нарендра Моді, й, до речі, Віктор Орбан. Вакансія для Володимира Зеленського в цьому списку, вочевидь, під питанням. Трамп — не Байден. Колишній президент США також мав епізоди «гарячого спілкування» з Володимиром Зеленським, проте для Джо Байдена вищою за персоналії метою була доля України та міцність американо-українського стратегічного партнерства. Це автоматично гарантувало нам надійне місце в списку пріоритетів Вашингтона до 2025 року. Критично важливим за теперішніх умов є уникнути ситуації, за якої в списку Трампа не опиниться не лише Зеленський, а й Україна. Маємо відверто визнати, що всі ми — за крок від цього, й співвідношення вини за такий розвиток подій має другорядне значення.

Отже, якими є висновки з нинішньої ситуації і що робити?

Перше. Те, що дозволено політику, не дозволено державному діячу. А надто державному діячу, від рішень і кроків якого залежить майбутнє держави, котра протистоїть екзистенційній загрозі своєму існуванню. Політик може використовувати емоцію як інструмент політичної боротьби. Водночас державний діяч має бути позбавлений емоцій, розглядаючи й ухвалюючи рішення, від яких залежить країна загалом і кожен громадянин у цій державі. Такі самі підходи притаманні й дипломатії, в якій — ми давно до цього закликаємо — мають діяти правила національного інтересу, превалювати мудрість і хитрість, а не емоції, образи, піар та шоу.

Друге. Президент України має багатий інструментарій реагування на зовнішні виклики. В цьому випадку він не мав особисто реагувати на недоречні коментарі керівника іншої держави — президента США. Для цього є численні служби офісу президента, МЗС, посольства. Є канали парламентської взаємодії, службові, закриті канали. Публічна комунікація вмикається виключно й лише тоді, коли решта каналів не дали результату або є рішення свідомо йти на загострення двосторонніх відносин. Якщо коментарі Володимира Зеленського були обумовлені зазначеною логікою, то його або підставили радники, або він сам ухвалив незбалансоване рішення. Зайти в кризу легко — вийти складно.

Третє. Коментарі Володимира Зеленського у бік Дональда Трампа побудовані на логіці «ефектності», а не «ефективності». Сьогодні має превалювати прагматичний підхід, пошук порозуміння та зближення, а не конфронтація та ескалація. Так діють наші союзники й друзі. Якість відносин між Києвом і Вашингтоном належить до ключових пріоритетів захисту національних інтересів України. Помилка в оцінках ситуації, в якій опинилася наша держава, у Вашингтоні, а надто у Білому домі, може занадто дорого коштувати самій Україні. Практично є консенсус у песимістичних оцінках, що без американської допомоги як Україні, так і європейським союзникам буде дуже важко ефективно протидіяти російській агресії. Скоординувати спільні підходи, вказати на помилковість оцінок, аргументувати своє бачення та домогтися підтримки інтересу України — складне завдання навіть для досвідченого переговірника, справжнього лідера й державного діяча. Найімовірніше, докладених зусиль так і не оцінять, проте результат на табло вказуватиме на успіх.

Сьогодні важко сказати, якими будуть наслідки сплеску емоцій у відносинах на найвищому рівні між Києвом і Вашингтоном. Проте слід робити все для того, щоби спершу заспокоїти, а тоді стабілізувати та вирівняти спілкування.

Першочергове завдання — невідкладний прямий контакт із Трампом. Згадаймо, як президент Зеленський хвалився нібито блискучою телефонною розмовою з господарем Білого дому та хизувався отриманим прямим контактним номером. Здається, саме час підняти слухавку, набрати номер і поговорити.

Маємо негайно відновити довіру між лідерами України та США. Не маємо права допустити, щоб Трамп більше довіряв Путіну, ніж українцям. Спільний візит президента Франції Емманюеля Макрона та премʼєр-міністра Великої Британії Кіра Стармера до Вашингтона — гарна нагода.

Слід припинити та запобігати подальшій «демонізації» Трампа й накручуванню антиамериканської істерії в українському інформаційному та суспільному просторі. Зрозуміло, що єдиним переможцем від конфронтації стане агресор. Як приклад, звернімо увагу на те, що адміністрація Трампа не скасувала жодного пакета санкцій проти Росії за її злочини проти нашої держави.

У разі подальшого загострення міжособистісного конфлікту можемо опинитися перед загрозою того, що наші міжнародні партнери, союзники змушені будуть обирати сторону: чи зайняти місце під прапором американського лідерства, чи разом із українським керівництвом стати об’єктом для політичного, економічного та психологічного тиску з боку Трампа. Маємо не допустити такого розколу.

Отже, в якості поради: в майбутньому, ухвалюючи рішення, як діяти й коментувати позиції американського керівництва, варто спершу відповісти на три ключових запитання.

Перше — чи зміцнить це рішення чи заява довіру у відносинах із Білим домом?

Друге — чи допоможе це Україні отримати більше американської зброї, наблизитися до гарантій безпеки, членства в НАТО чи миру й перемоги?

Третє — чи позитивно вплине це рішення на рівень економічної та фінансової підтримки з боку США й міжнародних інституцій із вирішальним американським впливом?

І лише якщо відповіді на ці три запитання будуть ствердними, — діяти та говорити. Щоб красива й влучна, на перший погляд, емоція не обернулася вироком державі.

Для влади принципово важливо плекати (зміцнювати, а не підривати) єдність як іззовні, так і всередині держави. В розбраті — загроза поразки.