Наталія Франчук і Катерина Шевелюк, СТБ — про критику «Холостяка», бюджети серіалів і повернення «Зважених та щасливих»

СТБ з осені утримує перше місце серед найрейтинговіших каналів. В умовах великої війни мовник нарощує обсяги власного виробництва. На цей рік заплановані не лише нові сезони «Холостяка» та «МастерШефа», а й повернення шоу «Звана вечеря», «Один за всіх», «Зважені та щасливі».

Канал у партнерстві з ОТТ-платформами («Київстар ТБ», Megogo) знімає серіали. Серед них є і костюмовані історичні проєкти. Окрім «Кава з кардамоном 2. Сила землі», обговорюють ідеї та шукають бюджети на новий серіал від Film.ua, події якого відбуватимуться у 90-х роках, під робочою назвою «Наша Галя». Також СТБ зняв продовження серіалу каналу «Україна» «Лікарка Ковальчук». У серіалах СТБ розширює палітру жіночих образів: це пані полковник, кардіологиня, рятувальниця ДСНС. А у свої шоу інтегрує військових, ветеранів, людей із бойовим досвідом і з інвалідністю.

— СТБ зараз один із найпопулярніших каналів, а це додає відповідальності перед глядачами. Тому найперше пропоную поговорити про ті виклики перед виробниками контенту, які ставить війна, і як вона впливає на зміну сенсів, що пропонуються аудиторії. На нашому телебаченні звикли інвестувати у ті проєкти, які приносять рейтинги впродовж останніх років, а це може бути й невибаглива містика чи сімейні драми з ворожками. Але в умовах війни, як на мене, на телебачення покладається об’єднувальний фактор довкола цінностей нашого суспільства. Як змінилося ваше бачення цих сенсів і що ви хочете пропонувати глядачам?

Катерина Шевелюк: Справді, сенси, запити аудиторії та роль жінки в суспільстві, яка є нашою основною глядачкою й героїнею серіалів, змінюються. Ми добре розуміємо, що перемагає не найсильніший, а той, хто відчуває ці зміни. У серіальному контенті ми працюємо з двома типами матеріалів: актуальним і більш ескапічним. Але майже весь наш серіальний контент — це художній твір: усі персонажі вигадані, збіги обставин і ситуацій випадкові, а реальні події, якими ми надихаємося, художньо осмислені. Ми розуміємо, що все наше суспільство, всі ми глибоко травмовані, й навіть невинні аналогії, репліки чи зовнішній вигляд можуть когось зачепити за живе і справедливо обурити. Ми це враховуємо, щоб створювати контент, який буде надихати й хоча б трохи відволікати, а не завдавати болю. Тому обираємо підхід, що викликає емоцію, але не погіршує стан глядача і не змушує його перемикати канал. Наше суспільство пережило багато травм і вимагає більшої чутливості у контенті.

Наталія Франчук: Я займаюся реаліті, а це відображення сьогодення. Тому у моєму випадку потрібно тонко відчувати те, що відбувається. Можливо, скажу крамолу, але, на мою думку, продюсер реаліті, який зараз не живе в Україні, не може цього відчути. Тому ми у цьому сезоні й узагалі намагаємося, щоб у нашому реаліті-контенті були саме ті настрої, які відчуває країна. Ми балансуємо між темами загальних родинних цінностей і викликів сьогодення. У моїй родині є переселенці й троє мобілізованих. Тому я точно знаю, як це важко: чекати, перевіряти телефон, чи не написала рідна людина. Реаліті змінюється залежно від того, що переживає країна. Ви могли помітити, що «МастерШеф» уже третій рік не є суто ескапічним проєктом. У нас є збори для військових,  кулінарні конкурси з обмеженими ресурсами, які має кожен із нас — вода, світло, малий бюджет. А також особливі для нас гості (волонтери з різних країн, діти-герої, дипломатичні місії тих держав, які нам допомагають). Ектор їздить на фронт, а Володимир Ярославський та Оля Мартиновська влаштовують благодійні вечері та збирають на армію. «МастерШеф» — давно не проєкт, де ми відриваємося від реальності. Сподіваюся, ви це також побачили у «Холостяку». Нам було дуже важко, але ми балансували на темі, як зробити романтичне реаліті у країні, де йде війна.

Ми не взяли жодного чоловіка на «МастерШеф», який не стоїть на обліку.

— Це принципова позиція?

— Так, це принципова позиція. У нас є виїзні конкурси, і ми не хочемо на блокпосту пояснювати, чому на третій рік війни учасник не оновив свої дані. Якщо оновив — ласкаво просимо. Хіба це нормальна ситуація, коли одні захищають країну, а інші здійснюють свою мрію? Так само ми працюємо з соціальними темами в «Супермамі». Наприклад, під час пандемії коронавірусної хвороби ми обговорювали, як героїні захищають своїх дітей від вірусів. Коли почалася війна, ми говоримо про те, як реагувати на повітряні тривоги, про досвід дружин військових, як це впливає на родину тощо. А проєкт «ДНК. Свої» — це майже документалка про те, з чим стикаються українці, які через війну втратили зв’язок із близькими та намагаються їх розшукати. Ми проходимо багато тренінгів, щоб розуміти, як спілкуватися з людьми з інвалідністю, який використовувати глосарій, як правильно комунікувати з тими, хто має бойовий досвід. Ми робимо все можливе, щоб краще розуміти аудиторію й показувати сьогодення обережно, з повагою та чутливістю.

Наталія Франчук

— Чи доводилося відмовлятися від потенційно рейтингових речей через їхню невідповідність цінностям каналу?

Наталія Франчук: Так, звичайно. У нас завжди під час кастингу є люди, позиція або історії яких для нас неприйнятні. Наприклад, якщо людина дотримується позиції «яка різниця» або «це не моя війна».

— Такі люди часто приходять?

Наталія Франчук: Так, звісно. Чому б їм не приходити? У нас також бувають дуже складні історії учасників, які неможливо показати через їхню чутливість. Особливо це стосується жінок, які втратили близьких. Такі історії важко розповідати без деталей, але ці деталі можуть спровокувати ретравматизацію.

— Що робите в таких випадках?

Наталія Франчук: Ми відмовляємося. Якщо подумати – якби подібну історію розказали про тебе, все одразу стає на свої місця. Наприклад, у «ДНК. Свої» є історії, де нам доводилося вирізати багато деталей. Наприклад, опис знущань у полоні. Ми не розпитуємо про такі речі, зазвичай людина сама починає розповідати, і ми розуміємо, що це травматичний контент.

— Що робити з такими історіями? Уникати чи шукати підхід для їхнього висвітлення?

Наталія Франчук: Ми показали одну з таких історій, але забрали деталі. Мама, у якої дитина в полоні та яка чекає обміну, не повинна слухати подібні історії. Це буде для неї стрес. Тому ми дотримуємося правил інтерв’ю з тими, хто пережив полон. Військові психологи дуже допомогли нам у цьому. Вони навчили нас, як правильно говорити з людьми, які мають травматичний досвід.

— На початку великої війни ви розробили внутрішній документ із критеріями контенту, який не має ретравмувати глядача. Як створювався цей документ і чи змінився він зараз?

Катерина Шевелюк: У нас є внутрішній кодекс, який ми постійно коригуємо й поширюємо серед продакшнів, що працюють на наше замовлення. Також є юридичні рекомендації, на які ми спираємося. Наразі ми дуже обережні — краще перепитати, ніж припуститися помилки й когось травмувати. Але це не означає, що зараз не час для нового. Усе має бути збалансовано.

Катерина Шевелюк

— З огляду на ці критерії, чого точно не може бути в проєктах і серіалах СТБ?

Катерина Шевелюк: Я працюю з художніми проєктами, тому будь-яку ситуацію можна показати різнопланово. Важливо, як це подано глядачеві. Наприклад, коли ми знімали один серіал, виникло питання: чи може людина у військовій формі бути негативним персонажем? Ми довго обговорювали це з продюсером. Ми вдячні всім військовим, але кожен із них — жива людина, яка може робити різні вчинки. Головне — як це подати. Зрештою, ми знайшли вдалі рішення, зокрема завдяки консультаціям із самими носіями досвіду.

— Чи є ризик надмірної героїзації військових?

Катерина Шевелюк: Тут потрібен баланс і здоровий глузд.

— Чи потрібна зараз героїзація військових у серіалах?

Катерина Шевелюк: Так, однозначно. Наприклад, ми готуємо серіал «Кохання та полум’я» про рятувальників, які щодня ризикують життям, рятуючи українців. Такий контент підіймає дух нації й показує реальність. У створенні серіалу нас консультують фахівці ДСНС, щоб усе було максимально достовірно.

Наталія Франчук: Ми проходили багато тренінгів і обговорювали питання героїзації. У нас були окремі заняття перед створенням «МастерШеф», «Холостяка» та «ДНК. Свої». Військова психологиня пояснила три принципи, яких слід дотримуватися щодо військових:

1. Не варто надмірно героїзувати. Тобто на кожному кроці говорити «Ти — наш герой!» — це створює високі  очікування в усьому, а вони не зобовʼязані ним відповідати.
2. Не можна жаліти, кажучи «Боже, ви бідні-нещасні, ви ж таке пережили». Це не наш досвід, ми про нього нічого не знаємо і не маємо права оцінювати.
3. І не можна боятися, припускаючи, що всі військові небезпечні.

Ці принципи також застосовуються до людей з інвалідністю.

— А як це відбувалося на практиці: чи сприяли тренінги та поради тому, що Терен почувався комфортно і на вечірці, і загалом на зйомках шоу?

Наталія Франчук: Ви можете запитати Терена, чи зручно він почувався. З нашого боку команда була забрифована на роботу з ветераном з інвалідністю. Попри зйомки в умовах повітряних тривог, комендантських годин та інших технічних обмежень, команда Ані Калини (директорка студії, що виробляє проєкт) закладала у таймінг час для відпочинку. А Терен завжди мав можливість сказати, що втомився або йому некомфортно.

Нам закидали, що Холостяк на першій вечірці був у довгих штанях, мовляв «СТБ прикрив протези, аби глядачам було приємніше дивитись». Але ми насамперед враховували побажання героя і статус події. Звісно, йому не хотілося бути в шортах, коли дівчата приходили у вечірніх сукнях. Далі на побаченнях були і шорти, і колісне крісло, коли він натер ноги протезами. І навіть без протезів — басейн, масаж. Жодне побачення не відбулося без його згоди й запитання з боку команди або героїнь, чи буде йому комфортно. Коли планувалося побачення на одеському пляжі — ми відшукали єдиний інклюзивний пляж. Усі екстремальні побачення, які були в сезоні, ми обговорювали разом або Терен сам ініціював активності, бо деякі були його мрією.

— Наталю, ми вже торкнулися теми «Холостяка». Розкажіть, які підсумки останнього сезону реаліті?

Наталія Франчук: Ми щойно повернулися з Кельна, де презентували українського «Холостяка» на конференції, куди з’їхалися виробники цього формату з різних країн. На окремому слайді зібрали згадки та відгуки про проєкт у ВВС, The Guardian, Deutsche Welle, Variety, CNN, The Washington Post та інших міжнародних виданнях. Фінал сезону взяв частку 16,1% і став найкращим проєктом року серед усіх телеканалів. Як на мене, він став подією і в соцмережах. Для мене цей проєкт був дуже складним через пошук балансу між романтикою, екстримом і соціальною місією. Ми зробили трохи шуму, а без цього немає сенсу братися за такі виклики.

Наталія Франчук

— Яка критика була для вас конструктивною та мала сенс, а на що уваги не звертали?

Наталія Франчук: Коли люди в коментарях обговорюють зовнішність дівчат — це точно не конструктив. Або коли дивляться на Терена, який має бойовий досвід і дві ампутації, і кажуть, що в нього ще є дві руки, тож чому він не служить? Для мене це взагалі не критика. Або ж пишуть: «Бідний хлопець, навіщо ви знущаєтеся з нього, він стоїть 8 годин». Але ж він не стояв 8 годин на вечірці, ми просто не будемо показувати, як він сидів чи лежав. Мені сподобався один великий коментар у фейсбуці, де був розбір про готовність суспільства до таких речей. Ось там було і про те, що ми ламаємо стереотипи й про те, що робимо це недостатньо. Якби частка проєкту була 2%, можна було б сумніватися в його успіху, але коли він узяв 12—16%, а у каналів зараз середня частка 5—8%, то з проєктом усе добре.

— Чи буде складно підтримувати планку останнього сезону? Адже і герой, і тематика викликали багато емоцій.

Наталія Франчук: Ми ще багато чого не розповіли, бо в нас було дев’ять епізодів і фінальне постшоу, а «Холостяк» зазвичай має 12 епізодів. Тем ще дуже багато. Наступний холостяк — це інша людина. Всесвіт «Холостяка» будується на персонажі. Новий сезон ми зніматимемо через пів року, і за цей час у державі все може змінитися. Можливо, це буде сезон про очікування визначеності. Я обожнюю реаліті, бо воно про сьогодення. Катя працює з вигаданою реальністю й може робити що завгодно, а я залежу від того, що відбувається в країні прямо зараз. Але мені ця залежність дуже подобається, бо вона дає безмежні можливості й теми. Якщо щодня сидіти на лавці у парку та слухати людей, можна зрозуміти, на якій ми планеті.

— Чи є вже варіанти нового холостяка?

Наталія Франчук: Так, є.

— Це один кандидат чи декілька?

Наталія Франчук: Один кандидат — це неможливо. Їх має бути багато.

— А коли обирали Терена, було багато варіантів?

Наталія Франчук: Ні, проблема в тому, що багато людей, які позиціюють себе в соцмережах як холостяки, насправді перебувають у стосунках. Пошук холостяка починається з того, що нам подобається кандидат, ми починаємо з ним спілкуватися й дізнаємося, що людина не сама. Тому це пошук людей, близьких нам за духом. А далі ключовим є їхнє бажання взяти участь. Ми не можемо змушувати когось жити з нами пів року. Головним критерієм є, аби це був герой нашого часу.

— Але приємно чути, що в Україні важко знайти холостяка.

Наталія Франчук: Зараз багато розлучень, але й багато весіль. Ми всі живемо, ніби останнім днем.

— Чи будуть у вас нові проєкти з Олександром Тереном? Адже герої «Холостяка» часто продовжують кар’єру у телевізійних програмах.

Наталія Франчук: Саша пройшов проби на кілька проєктів. Але наша мета — не обов’язково «влаштувати» холостяка кудись. Ведучий має бути якісним і відповідати конкретній програмі. Тому ми пробуємо його в тих проєктах, де він справді може бути доречним.

— Це нові проєкти?

Наталія Франчук: Так.

— Ми зараз говоримо про шоу. Тому хотіла б зупинитися на інтерв’ю редакторки «Супермами» Олександри Василюк для ютуб-каналу «Що бісить». У ньому була досить некоректна оцінка героїв шоу. Як ви до цього ставитеся та чи справді був такий підхід під час вибору героїв?

Наталія Франчук: Ця редакторка вже тричі пошкодувала, що вона пішла на це інтерв’ю. Класика жанру. Це колишня редакторка проєкту. На початку інтерв’ю вона назвала 6—8 проєктів, над якими працювала, але всіх зацікавила лише «Супермама». І мене це радує. Пізніше вона розповідала нам, що насправді сказала багато всього, але її змонтували саме так. Вітаю її у світі телебачення. Але ж вона це говорила. Тому які претензії? Я подивилася лише половину інтерв’ю, тому що мене дуже тригернуло, як людина говорить про інших. Мені таке не ок. Не можна так висловлюватися про людей, із якими ти працювала, тим паче коли це не профільне видання, яке може тебе правильно зрозуміти.

Для того, щоб у шоу стався конфлікт серед реальних людей, а не художніх персонажів, потрібні учасники з різними цінностями. Це перший курс сценарної майстерності. Якщо зібрати трьох гравців у шахи, це буде нудна програма. Потрібні люди, які мислять по-різному. На цьому й будується «Супермама», як і будь-який формат, де учасники ходять у гості один до одного. Але висловлюватися настільки зневажливо щодо героїв — не ок. Я сподіваюся, що в наступному проєкті, де вона працюватиме, їй це пояснять. Але це вже буде не в нас.

— Чи інші редактори команди «Супермами» так само ставляться до учасників? Чи хоча б не висловлюються подібним чином?

Наталія Франчук: Звичайно, у нас є внутрішній сленг. Неможливо на обговоренні кожного епізоду називати героїв на кшталт «Надія Василівна, яка працює перукаркою 20 років». Ми використовуємо визначення, щоб позначити образ і суть героя, наприклад, «кар’єристка». Потім ми обговорюємо, з ким її цінності можуть увійти в конфлікт.

— Що є першочерговим: ви спершу формуєте бажану схему образів героїв чи знаходите учасників на кастингу і вже потім будуєте їхні ролі?

Наталія Франчук: Я щаслива, що зараз, напередодні дев’ятого сезону, у нас є велика кількість охочих узяти участь у «Супермамі». Ми нікого не шукаємо, вони приходять самі. Наше завдання — правильно сформувати четвірку. Учасниці розповідають багато інформації про себе, бо дуже хочуть потрапити в реаліті. І наше завдання — зрозуміти, що з цього правда, бо люди, які йдуть на телевізійні проєкти, мають власні цілі.

Коли я працювала над проєктом «Хата на тата», у нас був золотий принцип: ми не беремо чоловіка, який сам хоче брати участь у шоу. Ідеальний герой — це той, хто взагалі не бачив цього проєкту.

— Чи траплялися такі учасники на кастингу?

Наталія Франчук: Так, бо СТБ тоді не був доступний у деяких регіонах узагалі.

— Ви згадали скарги редакторки на монтаж. СТБ також часто критикують за монтаж емоцій або вирвані з контексту фрази. Чи є у вас етичні стандарти до монтажу, особливо в реаліті?

Наталія Франчук: Якщо епізод спродюсований добре, то нічого вигадувати не потрібно. Монтаж фраз трапляється, якщо епізод погано знято. Що стосується емоцій, наприклад, у «Холостяку» дві дівчини посварилися через антидепресанти. Сварка тривала 15 хвилин, а мені треба зробити 4 хвилини, і навіть цього забагато для глядача. Тому ми скорочуємо, але залишаємо емоції, які відповідають сцені.

— Які критерії існують у вас до монтажу?

Наталія Франчук: Ми не вставляємо чужі чи «вкрадені» емоції з інших частин шоу. Наші героїні мають різний одяг у кожному епізоді, це легко помітити. Емоції, які ми показуємо, завжди належать до тієї сцени, яку ви бачите на екрані.

— Які шоу ви готуєте на весняний сезон?

Наталія Франчук: Окрім «МастерШефа» та «Супермами», цієї весни ми повертаємо «Звану вечерю» та надважливий в умовах сьогодення гостросоціальний проєкт «Один за всіх». І вже маємо на осінь великі плани — крім «Холостяка», «МастерШефа» хочемо і плануємо проєкт «Зважені та щасливі». І він буде не тільки про фізичне, але й ментальне здоровʼя українців. Які за роки війни тотально не висипаються, мають проблеми з гормональним фоном, часто заїдають стрес і можуть перебирати з алкоголем.

— Чи є умовний поділ жанрів на весняний і осінній сезони?

Наталія Франчук: Це питання фінансів і маржинальності проєктів. Весна слабша у цьому плані, тоді як восени можна собі дозволити більш дорогі проєкти.

— Куди зараз СТБ вкладає більше грошей: у реаліті чи серіали? Який напрямок дорожчий?

Катерина Шевелюк: Це залежить від балансу — запитів аудиторії, програмної сітки та бюджету.

— Катерино, чи є зараз дефіцит серіалів СТБ? Після початку вторгнення довелося переглянути бібліотеку, і зараз не всі старі проєкти можна показувати.

Катерина Шевелюк: Нам дійсно не вистачає серіалів. Ми хотіли б більше прем’єр, але поки не можемо собі цього дозволити. Наша бібліотека суттєво скоротилася, але за останні два роки ми її трохи поповнили. Комбінуємо повтори й нові випуски, адже глядач зараз дуже вибагливий — легко перемикає канал чи переходить на цифрові платформи. Ми намагаємося працювати з тими бюджетами, які маємо, і шукаємо додаткові шляхи фінансування. Це стимулює до креативності.

Катерина Шевелюк

— Який зараз середній бюджет однієї серії?

Катерина Шевелюк: Для праймового контенту це близько 30 тисяч доларів за годину. Якщо проєкт особливий — до 40 тисяч доларів.

— Чи підпадає серіал «Кава з кардамоном 2. Сила землі» під цей бюджет?

Катерина Шевелюк: Ні. Костюмовані серіали — це дуже дорого. Їх важко знімати й неможливо створити лише за кошти каналу. «Кава з кардамоном 2. Сила землі» — це вдале поєднання бюджетів партнерів, держави, продакшну і цифрових платформ.

— Хто ваш цифровий партнер?

Катерина Шевелюк: «Київстар ТБ». У серіалі такі шикарні костюми, локації й краєвиди, що інакше його було б неможливо зняти. Глядач зараз потребує краси, яка надихає. Крім того, у серіалі порушують важливі теми — цінність землі, свободи, материнської любові. І, звісно, це історія кохання чоловіка і жінки.

— Які ваші основні додаткові джерела монетизації?

Катерина Шевелюк: Ми йдемо всіма можливими шляхами. Торік у нас були проєкти з Держкіно та підтримка ДСНС для «Кохання та полум’я». Наш цифровий партнер — Megogo. Це не лише фінансова підтримка, а й можливість залучити нову аудиторію, зробити спільний маркетинг. Також ми маємо амбіції щодо міжнародного копродакшну. Від соціального українського контенту партнери вже трохи втомилися, тому ми підходимо до розробки проєктів дуже креативно, щоб їх зацікавити.

— Чи є у вас зараз у розробці проєкти рівня «Перевізниці»?

Катерина Шевелюк: Наразі ні. Ми активно шукаємо такі історії.

— На весну вийдуть ваші власні серіали чи закупні? Торік успішним був проєкт «Одна родина».

Катерина Шевелюк: Це був дуже вдалий проєкт. Цієї весни ми готуємо лише власні серіали. Глядачі зараз прагнуть різних жанрів. Велика війна посприяла самоідентифікації, і тепер є запит на своє, на традиції, звісно, і на гумор і кохання. Тому палітра наших серіалів буде різноманітною.

— Які це серіали?

Катерина Шевелюк: На весну ми готуємо новинку «Кохання та полум’я», а також продовження «Сліпої», «КОДу» і третій сезон «Лікарки Ковальчук». Цей серіал раніше виходив на каналі «Україна», але тепер ми знімаємо його продовження, яке вже відображає реалії війни. Буде ще процедурал про «швидку справедливість», але його назва поки робоча.

— Щодо серіалу «Сліпа». Він має високі показники, але через поради й історії, які в ньому є, його часто називають шкідливим. Ви будете продовжувати знімати його?

Катерина Шевелюк: Це дуже маржинальний проєкт із великим попитом. Ми будемо інтегрувати в нього серії про українські традиції, щоб відповідати запиту глядачів.

— Ми згадували серіал «Одна родина». Як розподіляються права на серіали, зняті за тендерами МПІУ? Скільки маєте показів, чи можете монетизувати цей контент на ютубі?

Катерина Шевелюк: У нас є угода, що регулює використання цього серіалу: ми маємо право на певну кількість показів у межах встановленого строку. Монетизацію на ютубі ми здійснюємо спільно. Це був один із найуспішніших проєктів як за ефірними показниками, так і за цифровими платформами.

— Серіал «Кава з кардамоном 2. Сила землі» ви плануєте на осінь. Чи одразу продаватимете його для показів на інших ринках?

Катерина Шевелюк: Права на продаж в інших країнах належать продакшну, який займався зйомками серіалу. Наскільки я знаю, вони планують його продавати.

— Чи є ризики скандалу з авторкою книги, яка звинувачувала канал у порушенні авторських прав?

Катерина Шевелюк: Це питання стосується домовленостей між продакшном і авторкою книги. Наскільки мені відомо, все правомірно оформлено без жодних порушень. Усе інше потрібно розглядати в юридичній площині. Я не думаю, що це стане на заваді.

— Хто формував брифи на образи героїв і сюжетну лінію: продакшн чи канал?

Катерина Шевелюк: У цьому випадку бриф формував продакшн. Вони прийшли до нас із концептом і запропонували своїх персонажів.

— Чи плануєте ще історичні серіали, які зазвичай є дуже дорогими?

Катерина Шевелюк: Саме тому поки «Кава з кардамоном» — наш єдиний історичний серіал. Ми зараз обговорюємо й шукаємо бюджет на новий серіал від Film.ua, події якого відбуватимуться у 90-х роках. Робоча назва — «Наша Галя». Сподіваюся, вдасться відобразити епоху й реалізувати цей проєкт, але терміни поки незрозумілі. Ми хочемо різноманіття і яскравих прем’єр, які б виділялися серед стандартного контенту, що можемо знімати власним коштом.

— Чи продовжуєте ви шукати історії напряму від авторів? Який бриф історій і персонажів формуєте?

Катерина Шевелюк: Так, ми продовжуємо шукати ідеї. Зараз їх, на жаль, бракує. Наш головний жанр — мелодрама. Далі ми додаємо піджанри: гумор, детектив, містика. Головна героїня наших історій — це жінка, яка останнім часом суттєво змінилася. Це вже не пасивна жінка, яка чекає на допомогу, а та, яка бере свою долю у власні руки й будує своє щастя.

Наразі ми маємо широку палітру жіночих образів: це пані полковник, кардіологиня, рятувальниця ДСНС. Ми хочемо розширити цей спектр і показати, як жінки реалізуються в чоловічих професіях. Також ми розглядаємо чоловіків як головних героїв. У розробці зараз кілька серіалів, які розкриватимуть нові теми, але детальніше поки не можу сказати. Ми також дивимося у бік гумористичних серіалів, бо на них є великий попит.

— Скільки проєктів готуєте на осінній сезон? Окрім «Кави з кардамоном 2».

Катерина Шевелюк: У нас заплановано дві яскраві мелодрами по 16 серій, які зайдуть у виробництво, а також буде «КОД». Поки так, бо ми ще не розуміємо фінансових можливостей на сезон.

— Наталю, ви плануєте переважно нові розважальні проєкти чи дивитеся також на інфотейнмент і документалку?

Наталія Франчук: У SLM є окремий департамент Starlight Doc, який займається документальними фільмами. Це їхня ніша. Ми зробили один фільм — «Сила таланту». На мою думку, в кожному нашому реаліті-проєкті ми так чи так порушуємо соціальні питання. Наші проєкти через 5—10 років якраз і покажуть, якою була країна у цей момент і як ми вхопили та задокументували цю реальність.

— Уже зареєстровані органи співрегулювання, які починають розробляти мовні кодекси. Розробка яких правил, на вашу думку, зараз найбільш актуальна?

Наталія Франчук: Є багато організацій, які цим вже займаються. Наприклад Veteran HUB. Вони доносять інформацію про те, як правильно подякувати військовому. Якщо їх запитати, що тригерить на телебаченні, то вони все розкажуть. Перед початком роботи над проєктами ми приходили до них і питали: як нам зробити так, щоб ця частина нашої аудиторії зрозуміла, що ми не вороги. Їх у телебаченні тригерить тотальне нерозуміння глосарія. Всі маленькі деталі, наприклад, що на колісному кріслі не їздять, а ходять — дуже важливі. Ми всі зараз набиваємо гулі, але потрібно діяти на випередження. Потрібно розробляти кодекси, бо маємо говорити грамотно.