Одиночество не приговор: как Европе компенсировать потерю гарантий безопасности от США

Цього місяця європейці усвідомили, що їхній найближчий союзник – Сполучені Штати – більше не зацікавлений у довірливій співпраці, яка визначала трансатлантичні відносини протягом восьми десятиліть.

Неповага до союзників, спроби примусити Україну до поступок і втручання у внутрішні справи Європи перетворили США з найважливішого партнера Європи та найпалкішого прихильника України на щось подібне до супротивника.

Звісно, поки президент США Дональд Трамп починає переговори з президентом Росії Владіміром Путіним щодо майбутнього України, ніхто (навіть американці) насправді не знає, яку стратегію переслідують США.

Але нещодавня Мюнхенська конференція з безпеки дала зрозуміти: Європа більше не може ігнорувати давню американську скаргу щодо розподілу витрат на оборону в межах НАТО.

І проблема не лише у витратах.

Оскільки США зміщують фокус на Азію (а також на себе), перед Європою відкривається широке політичне та військове лідерство, яке їй доведеться взяти на себе.

Масштаб стратегічного розвороту США видно на прикладі їхнього підходу до України.

Трамп позиціонує США як посередника між агресором, Росією та жертвою, Україною.

Раніше Вашингтон активно підтримував Київ, але тепер він силою змушує ослаблену Україну до переговорів і водночас вимагає поступок у сфері контролю над критично важливими мінеральними ресурсами.

У той час як адміністрація Байдена прагнула максимально тісної координації з європейськими союзниками щодо підтримки України, санкцій проти Росії та підготовки до її повоєнної відбудови, адміністрація Трампа взагалі не бачить для європейців місця у цих переговорах.

Європейці дізналися багато нового про геополітичну позицію нової американської адміністрації під час виступу віцепрезидента США Джей Ді.

Венса в Мюнхені, коли той цинічно висловив підтримку німецькій проросійській ультраправиці всього за тиждень до федеральних виборів.

Якщо це політичне втручання буде успішним, США послаблять не лише Німеччину, а й увесь Європейський Союз.

Після короткого шоку європейські лідери почали діяти, щоб зберегти стабільність і суверенітет континенту.

Неофіційна екстрена зустріч у Парижі 17 лютого стала важливим першим кроком у тривалому процесі, який тепер має прискоритися.

Випадково або ні, ця зустріч відбулася лише за тиждень після Паризького саміту з питань штучного інтелекту (AI Action Summit), на якому європейці обговорювали технологічну конкурентоспроможність та залучення інвестицій.

Європейцям потрібно системно переосмислити підходи до безпеки.

Якщо Україна та Росія досягнуть угоди, саме європейцям доведеться стежити за її дотриманням, оскільки США хочуть скоротити свої зобов’язання і більше не є надійним партнером.

У такому випадку Європа має знайти баланс між забезпеченням миру в Україні та збереженням можливостей для оборони інших територій, що межують із Росією, наприклад у Скандинавії та Балтії.

У довгостроковій перспективі Україна може стати ключовою, але керованою частиною європейської системи безпеки.

Європейські країни, які готові й спроможні діяти, не повинні зволікати з поглибленням співпраці у сфері безпеки та оборони.

Для цього потрібно розробити нову концепцію континентальної безпеки, яка дозволить перерозподілити тягар усередині НАТО – альянсу, що залишатиметься найкращою структурою для колективної оборони, навіть якщо США відступить або вийде з альянсу.

Країни, представлені на екстреній зустрічі в Парижі та на другій зустрічі два дні потому, можуть стати ядром для просування цієї ініціативи.

Франція, Польща, Німеччина, Нідерланди, Скандинавія та Балтійські країни, які стикаються з найбільшою загрозою, вже демонструють готовність.

До них слід додати й Велику Британію, яка відіграє ключову роль у підтримці України, є важливим членом НАТО і має ядерний арсенал.

Проте НАТО – це лише частина відповіді.

ЄС також має активніше працювати над захистом своїх кордонів і збереженням ліберальної демократії.

Попри те, що ЄС не стане оборонним союзом і не створить європейську армію, він може відігравати значно більшу роль у забезпеченні ключових суспільних благ.

У найближчі роки критично важливими завданнями стануть зміцнення енергетичної безпеки та стимулювання внутрішніх інновацій.

Спільні стратегії та спільне фінансування можуть перетворити Європу на сильного гравця у цих сферах.

Європі потрібно відновити свою силу не лише тому, що старі альянси розпадаються, а й тому, що змінюється весь геополітичний ландшафт.

Ситуація в США повинна спонукати європейців до зміцнення відносин із такими важливими партнерами, як Японія, Південна Корея та Австралія, а також до більш самостійного формування своєї політики щодо Китаю.

Мюнхенська конференція показала, що довгий період післявоєнного атлантизму завершився.

Відбувається фундаментальний розворот, і було б наївно сподіватися, що завдані адміністрацією Трампа збитки можна буде просто виправити у майбутньому.

Європа повинна спиратися на власні сильні сторони та взяти відповідальність за власну безпеку в межах НАТО.

ЄС, Велика Британія та Норвегія мають понад 500 мільйонів населення і сукупну купівельну спроможність, що перевищує американську.

Попри внутрішні політичні виклики, вони мають інституційну стабільність, необхідну для подолання цієї кризи.

У Європи є ресурси для прориву в технологіях, цифровій економіці, обороні та інших критично важливих сферах – і Мюнхен показав, що зволікати з цим не можна.

Авторка: Даніела Шварцер,.

членкиня виконавчої ради Фонду Бертельсмана, колишня директорка Німецької ради з міжнародних відносин.

Стаття початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.