Пробув у російському полоні 1030 днів: історія цивільного лікаря з Маріуполя

Медик Сергій Дорошенко пробув у російському полоні майже три роки. Тільки зараз він зустрівся з родиною.

Цивільний лікар з Маріуполямайже три роки пробув у російському полоні. Він через 1030 днів зустрівся із своєю родиною.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Ірини Маркевич.

Сергій Дорошенко - цивільний педіатр, терапевт, сімейний лікар. І тато 4 дітей. У день повномасштабного вторгнення його донечці Маргариті тільки-но виповнився рік. Льоші було два, тоді він ще не розмовляв - молодші тата знають хіба по фото та за розповідям мами та старшого брата Саші - йому тоді було 6, у якого були найяскравіші спогади.

Саша весь цей час підтримував маму. Ходив на мітинги в підтримку пополених і малював плакати. Все їх життя впродовж трьох років - це суцільне очікування. ТСН знімала цю родину пів року тому, і пів року чекали разом.

Їх обмін був 61. 5 лютого дружина Сергія не знаходила собі місяця, коли побачила рідне прізвище у списках. Після виходу з полону Сергій 2 тижні був на обстеженнях. І ось нині вони збираються усією великою родиною, на побачення - дружина Тетяна, мама Ольга, донька у першому шлюбі - Марія і троє малих дітей.

Останній раз вони бачили Сергія - 25 лютого 2022 року у Маріуполі. Вони обіймаються по одинці, і всі разом. Діти ще не можуть повірити, що тато поруч і час від часу його фотографують і підходять притулитися. І тільки Маргарита ще не розуміє як реагувати. Їм усім треба трохи часу, що оговтатися від емоцій.

Мама Сергія - пані Ольга почала вишивати сорочку для сина ще в Маріуполі під обстрілами, шила її, коли не знала чи він живий, коли шукала і чекала. Вони тільки зараз - через тисячу днів відновлюю події, які їх розлучили в Маріуполі.
25 лютого - цивільний лікар пішов в ТРО.

"У мене було відчуття обов'язку - я знав якщо ворог посуне на моє місто, я не буду тікати", - каже Сергій.

Сергій більше не зміг повернутися до дому. Його взяли на посаду начмеда. З командою вони збирали поранених по місту і везли у лікарні. Він бачив, як кожен день руйнується його місто. Ворог знищив 7 авто, на яких пересувався його медевак. Як він вижив у ті дні - Сергій не знає.

За день до авіаудару по військовому шпиталю Маріуполя, Сергій з побратимами ще змогли вивести поранених. А коли був зруйнований останній корпус, то медики розділилися на два табори - частина пішла на "Азовсталь", Сергій потрапив на "Ільїча". Це було 15 березня, а вже 12 квітня довелося вийти в полон.

Увесь цей час з родиною не було жодного зв'язку. І тільки зараз Тетяна може переказати Сергію, як їй вдалося вижити з дітьми 86 днів, поки росіяни нищили Маріуполь зі всіх видів озброєння. Цей час вони провели в підвалі. Збирали дощову воду. З запасів була тільки гречка.

Коли Маріуполь захопили, виїзд був тільки в сторону Росії. Тетяна з дітьми пройшла фільтрацію. Через Європу повернулась в Україну, щоб по крихтах збирати інформацію про Сергія.

Сергій спочатку опинився в Оленівці на Донеччині, потім на Білгородщині в Росії, а тоді етапом у Мордовію. Розповідає, що за 1700 кілометрів від дому у камері у них була традиції - за півтори хвилини, поки не чують наглядачі підсумовувати кожен день. Не з'їхати з глузду весь цей час йому допомагали побратими, звичайні цивільні, як і він, що в перші дні стали на захист міста.

Час побачення спливає швидко. Сергію треба повертатися в шпиталь. Його чекають операції з видалення уламків, дообстеження, реабілітація, і лікування очей - за цей час дуже сильно впав зір. Їм так не хочеться розставатися, хлопці тільки згадали, як це бавитися з татом - як колись. І навіть Марго, хоч ше не пішла до тата на руки, але вже почала йому усміхатися.