Як науковці допомагають громадам знайти рішення для сталого розвитку

Сталий розвиток територій — багатовимірний процес, спрямований на забезпечення довгострокового економічного зростання, соціального добробуту та екологічної рівноваги за допомогою раціонального використання наявних ресурсів. Отже, громадам, які дбають про сталий розвиток, важливо правильно використовувати свої ресурси, а саме територіальний капітал: географічне розташування, історичну спадщину, природні багатства, місцеві традиції та людський потенціал. Грамотне управління цим капіталом створює передумови для інноваційного розвитку територій, посилення їх конкурентоспроможності та підвищення якості життя населення.

Але чому в одних містах і селах це працює, а в інших — ні? Чому одні громади процвітають, їхня політика використання територіального капіталу є ефективнішою, а інші — навпаки?

Чому одні громади зростають, а інші — ні?

Річ у тім, що сталий розвиток — це не просто набір стандартних рішень, а індивідуальна стратегія для кожної території. Щоб ефективно допомагати громадам знайти рішення для розвитку, потрібно досліджувати, чому за однакових підходів чи застосованих рішень одні громади досягають зростання, а інші — ні. І щоб зрозуміти, як працюють конкретні моделі, інструменти, технології у тих чи тих умовах, науковці-практики досліджують результати їх застосування на місцях, in situ.

Є міста, які, здавалося б, не мають жодних особливих умов, але стають «туристичними магнітами». Наприклад, польське містечко Унеюв. Це місто без визначних пам’яток, природних чудес і великих підприємств, яке покидали люди через відсутність роботи. Але воно перетворилося на успішну громаду, що активно розбудовується, має декілька будівельних компаній і офіси архітектурних бюро, а вартість оренди апартаментів у ньому коливається в районі 100 євро на добу. І це завдяки тому, що за допомогою експертної підтримки тут використали туристичну модель, яка оживила місцеву економіку.

Натомість Хелмно — інше польське містечко з багатою історією та збереженою спадщиною, яке також намагається розвиватися через туризм, дотримуючись усіх рекомендацій і стандартних підходів, але не отримує бажаних результатів. Попри значні зусилля очікуваного розвитку не відбулося: показники впливу туризму на місцеву економіку, продуктивність і добробут населення залишаються низькими.

Інший приклад. Рішення про відкриття філії Уппсальського університету на острові Готланд (Швеція) колись відіграло значну роль в економічному, соціальному та культурному розвитку регіону. Це стимулювало як зростання цін на нерухомість, так і створення передумов для розвитку туризму та культурно-креативних індустрій.

Сьогодні цей у минулому відсталий регіон Швеції став місцем концентрації заможних людей, туристів, студентів і викладачів із усього світу, чиї витрати на острові активно підтримують місцеву економіку.

Водночас відкриття закладів вищої освіти в старовинних українських містах Острог і Ніжин не призвело до значних змін у локальній економіці чи помітного зростання рівня добробуту населення, пожвавлення бізнесових та соціальних процесів. Достатньо відвідати ці території: тихі, малолюдні провінційні містечка з обшарпаними об’єктами культурної спадщини.

Чим можуть допомогти громадам науковці?

Експерти-науковці у сфері розвитку територіального капіталу не лише аналізують світовий досвід, а й вивчають на місці, які методи працюють у різних умовах і регіонах та від чого залежить успішність їх застосування, щоб рекомендувати потім урядам, муніципалітетам, менеджменту громад чи агенціям розвитку покроковий алгоритм дій, що призведе до довготривалого та стабільного розвитку.

Так сталося, наприклад у Норвегії. Це країна, де ритм життя пульсує вздовж узбережжя та фіордів, тоді як центральна частина, де збереглося традиційне життя, залишається менш розвиненою. Тому норвезький уряд ухвалив програму розвитку зеленого туризму, яка в центральних регіонах була реалізована настільки успішно, що стала наступним кроком у масштабнішій стратегії — кілька років тому Норвегія поставила собі за мету стати світовим лідером у сфері зеленого туризму.

Що ж саме було зроблено для розвитку зеленого туризму в центральній частині Норвегії? Адже якщо ви їхатимете з крайньої східної точки — столиці Осло, розташованої майже на кордоні зі Швецією, до крайньої західної точки Хаугесун уже на узбережжі північного моря, то ця відстань — лише 444 км, які ви подолаєте за шість годин. Місцеві природні красоти зручно споглядати з вікна автомобіля чи автобуса. Той, хто розуміється на розвитку туризму, відразу поставить собі запитання: як може розвиватися туризм громад у таких умовах?

Як зробити так, аби туристи проїжджали цю відстань не за шість годин, а хоча б за 12 чи навіть більше? Як затримати туристів у центральній частині, стимулюючи купувати в місцевих жителів туристичні послуги? Експертам, які працювали з центральними регіонами Норвегії, вдалося завести сюди сталі туристичні потоки, створивши умови, в яких жителі місцевих громад почали заробляти на туризмі.

На протилежному кінці Європи, вже на узбережжі Адріатичного моря, є країна зі схожими умовами територіального капіталу — Хорватія. Як і Норвегія, вона має активне узбережжя, але воно орієнтоване на курортний відпочинок. Окремі райони країни, переважно гірські сільські місцевості, залишаються депресивними через відсутність заробітку. Якщо ви їхатимете дорогами гірської частини Шибенинсько-Книнської жупанії, то побачите велику кількість покинутих будинків у селах. Відсутність сталого розвитку спричинила міграцію населення в пошуках кращого життя. І тут не виконано тих дій, до яких вдалися в Норвегії у схожих умовах, аби завести туристичні потоки в «нетуристичні» сільські регіони країни.

Що важливо: експерти не діляться рішеннями й алгоритмами дій із однієї простої причини — саме за рішення їм платять гроші.

Муніципалітети також не розголошують деталей покрокових моделей, бо платять експертам за ці рішення. Той хто здобув професію у сфері управління сталим розвитком, опанував методики власним коштом. Тому конкретні деталі завжди залишаються в експертному середовищі.

Уряд чи муніципалітет лише оприлюднює результати: «Ми розвинули центральні райони Норвегії завдяки зеленому туризму» та підтверджує їх цифрами. І все. Щоби зрозуміти, що конкретно було зроблено і як, потрібно їхати до Норвегії та досліджувати на місці.

Саме тому немає універсальних рішень чи простого «переймання досвіду». Покрокові алгоритми виходу з кризи чи відновлення депресивних територій розробляються індивідуально. Адже навіть у сусідніх населених пунктах показники територіального капіталу можуть істотно різнитися.

Саме з такими дослідженнями працюють науковці-практики у сфері розвитку територіального капіталу загалом та спадщини зокрема. Ми вивчаємо стратегії, аналізуємо на місці реалізовані проєкти та перевіряємо, які саме заходи призвели до успіху. Якщо їх можна відтворити в інших умовах і отримати схожий результат, такі інструменти вважаються верифікованими. Тоді їх рекомендують муніципалітетам або включають до освітніх програм для навчання майбутніх фахівців.

Україна: чи є попит на послуги науковців, які працюють із розвитком територіального капіталу, особливо з культурною та природною спадщиною?

В контексті повоєнної відбудови України важливо не просто відновлювати зруйноване, а робити це інакше, використовуючи територіальний капітал українських громад для інноваційного розвитку територій.

Як науковиця з управління спадщиною заради розвитку я працюю з Норвегією, Хорватією, Польщею, іншими країнами й практично не працюю з Україною. Наразі тут немає сталого запиту на послуги науковців-практиків, широкого розуміння того, чим я й мої колеги займаємося. Поодиноким прикладом залучення до проєктування розвитку громад став проєкт «Візуальна ідентифікація спадщини: віртуальна презентація публічних просторів історичних міст України» як спроба продемонструвати, як нескладними рішеннями ми можемо покращувати культурну й туристичну привабливість чотирьох історичних населених пунктів — Олики (Волинь), Ржищева (Київщина), Бердичева (Житомирщина) та Микулинців (Тернопільщина). В результаті кожна громада отримала п’ять пропозицій, від складних до найпростіших, кожна з яких — окремий проєкт, здатний залучати фінансування та стимулювати розвиток культурно-креативних індустрій. Сподіваюся, громади чи проєктні команди скористаються цими напрацюваннями.

Зазвичай громади, які мають унікальні умови для розвитку туризму, не можуть скористатися його можливостями повноцінно, тому що звертаються не до науковців-практиків, а, наприклад, до представників туристичного бізнесу чи фахівців із реклами, які максимум що можуть порадити — поставити гарні стенди чи зробити транспортний під’їзд. Наразі не є трендом у нашій країні ефективне управління природною та культурною спадщиною, яка або розвалюється з часом, забута всіма, або й далі знищується забудовниками, фермерами, селянами. Прикро, що питання розвитку та варіанти застосування верифікованих науковцями засобів не обговорюються в суспільстві. Відповідно, немає й запиту на послуги таких експертів, а отже, і їх самих у нас практично немає. Тим часом такі експерти можуть підняти навіть депресивні регіони. І досліджені практики в різних країнах саме це й доводять.