Ласкаво просимо до 2035 року: Atlantic Council представив сценарії того, як може змінитися світ протягом десятиліття

Експерти аналітичного центру Atlantic Council представили три уявні сценарії того, як може змінитися світ протягом наступного десятиліття на основі оцінки поточних тенденцій та невизначеності в різних категоріях, включаючи геополітику, економіку, демографію, навколишнє середовище, технології та суспільство.

Це не звичні прогнози чи передбачення того, що принесе майбутнє. Натомість ці сценарії мають на меті, за словами авторів, спонукати читачів розглянути потенційні варіанти майбутнього, включаючи “майбутні світи”, які можуть не збігатися з очікуваннями. 

Водночас, зазначають аналітики, можливо, світ 2035 року віддалено нагадуватиме один із трьох представлених уявних сценаріїв, але це не є головною метою “проєкту”. Основна причина, чому експерти розробили ці сценарії, полягає в тому, щоб глибше зрозуміти, як сьогоднішні дії та бездіяльність можуть створити кращий або гірший світ через десять років.

“Небажаний” міжнародний порядок

Глобальне управління ще ніколи не було таким складним, як у 2035 році. Але, попри складність проблем, поки що управлінський ландшафт залишається здатним стримувати принаймні деякі з викликів.

Можливо, світ не переживає щасливі дні відродження багатосторонності, але, на щастя, немає також нігілістичного пекла за принципом “убий або будеш вбитий”. .

Не сталося ні повного краху, якого так боялися, ні відродження, на яке так сподівалися, того, що часто називають міжнародним порядком, заснованим на правилах. Це означає, що ні 1930-ті, ні 1990-ті роки не повернулися.  

Міжнародний порядок, який США та їхні союзники створили й підтримували після 1945 року, приносив вигоди протягом десятиліть, ґрунтуючись на уявленні, що міжнародна співпраця в поєднанні з відкритим обміном ідеями та торгівлею призведе до кращого і більш мирного світу. 

Водночас вже давно існує незадоволення таким порядком. І, за цим сценарієм, як і раніше, багато країн незадоволені ним та прагнуть скасувати або реформувати цей порядок. Китай і Росія, дві найпотужніші і найактивніші з таких держав, залишаються непохитними у своїй опозиції принаймні до частини цього порядку, хоча водночас їхні цілі не є ідентичними. 

Москва та Пекін почали об'єднуватися з Північною Кореєю та Іраном, щоб сформувати союз, який отримав назву “вісь агресорів”, щоб безпосередньо кинути виклик Заходу і міжнародному порядку. Низка інших країн, зокрема, держави так званого Глобального Півдня, прагнуть, як мінімум, модифікувати міжнародний порядок, заснований на правилах. 

Попри все це, різноманітні виклики для міжнародного порядку, заснованого на правилах, не були достатньо потужними, щоб зруйнувати його. Ані “вісь агресорів”, ані партнерство між Китаєм і Росією не були справжніми військовими альянсами, що відображало скоріше слабкі, ніж сильні зв'язки між ними. Ці держави діяли розрізнено, через розбіжності у власних інтересах, і ніколи не робили скоординованих спроб прямої конфронтації із Заходом. Частково з цієї причини не відбулося глобальної війни, а отже, не сталося масштабного потрясіння, яке перезавантажило б систему управління, як це сталося після Другої світової війни.  

Росія вийшла з війни проти України (яка завершилася мирним врегулюванням у 2026 році) значно слабшою, ніж була на початку повномасштабного вторгнення, і ще не відновилася настільки, щоб кинути ще один подібний виклик. Пекін також не зробив жодного відкритого кроку, щоб захопити контроль над Тайванем. Очевидно, лідер Китаю Сі Цзіньпін вирішив, що не хоче ризикувати майбутнім своєї країни в конфронтації зі Штатами, які, зрештою, залишаються великою економічною і військовою силою з ядерним стримуванням. 

Посилення Китаю

Ласкаво просимо у 2035 рік — у світ, центр тяжіння якого рішуче змістився в бік Пекіна. Китай має більший вплив на світові справи, ніж будь-яка інша країна, включно з США. Пекін переважає за всіма показниками сили - дипломатичним, військовим, економічним і технологічним. Ця дозволило Китаю почати переробляти світ на свій смак. Пекін займається зміною глобальної системи, включно з багатосторонніми інституціями, такими як ООН і перебуває в процесі демонтажу демократичних норм, які підтримували міжнародний порядок з 1945 року.  

Китай зайняв таку панівну позицію частково тому, що Штати не зробили багато для того, аби завадити цьому. Американські лідери були поглинуті проблемами, пов'язаними з ослабленням економіки країни, розхитуванням суспільних зв'язків і невблаганно жорсткою внутрішньою політикою. Така динаміка зруйнувала багаторічний двопартійний консенсус щодо захисту світового порядку, який США разом зі своїми союзниками й партнерами будували та підтримували десятиліттями.  

Результатом стало те, що США більше не мають непохитної відданості своїм союзникам, ключовим багатостороннім інституціям та нормам і принципам, які підтримували всі ці роки. Майже за всіма показниками Штати залишаються великою державою, але Вашингтон більше не зацікавлений у збереженні своєї лідерської ролі у світі, поступившись цим місцем іншим, зокрема, Китаю. 

Вплив відходу США від глобальних справ очевидний у різних глобальних гарячих точках, в тому числі й на Тайвані. Хоча в 2010-х і на початку 2020-х років переважав страх руйнівного зіткнення між Штатами і Китаєм навколо острова, тайванське питання було вирішене “без жодного пострілу”. Китай підпорядкував собі Тайбей, застосовуючи інтенсивний тиск - через диверсії, кібероперації, пропагандистські кампанії, шпигунство й таємні “гібридні операції”.

У 2030 році уряд Тайваню погодився, серед іншого, на врегулювання, яке передбачало припинення оборонного співробітництва з іноземними урядами та скорочення прямих контактів з іноземними посадовцями. Штати, які не реагували на різні форми тиску Китаю на Тайвань, зрештою не змогли перешкодити укладенню такої “угоди”. Жодна з окремих провокацій Китаю не була настільки масштабною, щоб і без того нерішучі США ризикнули піти на пряму військову конфронтацію з Пекіном.

Штати все ще мають низку союзників і партнерів, але зв'язки, які тримали ці альянси, слабші, ніж у минулому. В Азії знервовані американські союзники, включаючи Японію, Південну Корею, Австралію і Філіппіни, балансують відносини між Китаєм і США більшою мірою, ніж це було в 2020-х роках. Але тепер, ставши свідками того, що сталося з Тайванем, ці країни ще більше занепокоєні гарантіями безпеки від США. І Японія, і Південна Корея визнали, що вивчають варіанти отримання ядерної зброї для стримування Китаю і Північної Кореї: більшість аналітиків очікують, що обидві країни стануть ядерними державами до 2040 року. 

Глибоке занепокоєння союзників США викликає також зростання чисельності й можливостей китайських збройних сил і розширення присутності Пекіна в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та в інших частинах світу. Китай постійно збільшує кількість угод про військове базування в усьому світі.

Схожа історія розгортається в Європі, хоча й зосереджена на іншій загрозі. Європейські члени НАТО швидко озброюються, витрачаючи значно більше, ніж 2% ВВП на оборону, яких Вашингтон вимагав протягом десятиліть. Хоча це можна вважати своєрідною перемогою зовнішньої політики США, насправді це поразка, оскільки такі витрати є вираженням серйозних сумнівів щодо відданості Вашингтона НАТО і зобов'язань Альянсу за статтею 5 про колективну оборону. Хоча війна РФ проти України закінчилася переговорним глухим кутом, більшість європейських аналітиків вважають, що це лише питання часу, коли переозброєна і відроджена Росія вирішить випробувати НАТО на міцність, ймовірно, за допомогою вторгнення, зосередженого на країнах Балтії.  

На тлі цього багато хто покладає надії на Пекін, а не на Вашингтон, вважаючи, що Китай стримуватиме Росію — свого молодшого партнера, від наступу на Європу. Частково з цієї причини, а також через те, що Китай є найбільшим торговельним партнером Європи (випередивши США на початку 2030-х років), європейські лідери послабили критику щодо дотримання Пекіном прав людини та полегшили доступ Китаю до спільного ринку, попри низку занепокоєнь.

“Клімат страху”

У 2035 році клімат на Землі спекотніший і менш стабільний, ніж будь-коли в історії людства. Ця нестабільність призводить до того, що люди налаштовуються один проти одного, а політика стає більш агресивною, ніж десять років тому. Турбулентність, спричинена кліматичними змінами, ускладнює вирішення майже всіх інших проблем, зокрема, й геополітичних. Такі виклики виходять за межі національних кордонів і торкаються кожної країни. Наслідки зміни клімату спричинили, зокрема, низку локальних конфліктів.

Кліматичні проблеми стали гіршими, ніж десять років тому. Багато хто шукає радикальних рішень, щоб вивести людство зі скрутного становища. 

Дані вказують на те, що кілька кліматичних критичних точок, включаючи, серед іншого, танення льодовикового щита Антарктиди, — тепер ближче, ніж вважалося раніше. Моделювання вчених, засноване на даних 2030-х років, тепер ще сильніше вказує на те, що одна або кілька з цих критичних систем зруйнуються в найближчі кілька десятиліть. 

У 2035 році у світі налічуватиметься приблизно 150 мільйонів мігрантів, які будуть тимчасово переміщені або постійно перебуватимуть у русі через кліматичні зміни, хоча ніхто не знає їхньої справжньої кількості, оскільки міграція - дуже складне і багатогранне явище. Проте всі погоджуватимуться з тим, що мігрантів стає дедалі більше.  

Тим часом “годинник цокає”, а клімат змінюється. Намагання людства опанувати світ природи в постіндустріальну епоху призвело до кліматичної кризи. У 2035 році Земля дедалі більше “керує справами людей”, а не навпаки.  

Раніше повідомлялося, що аналітичний центр Atlantic Council запитав понад 350 аналітиків і фахівців з прогнозування з усього світу про головні рушійні сили змін у наступні десять років. Вперше у щорічному опитуванні було запитання про перспективи нової світової війни до 2035 року (“багатофронтовий конфлікт між великими державами”): результати виявилися тривожними — 40,5% респондентів сказали, що очікують на такий розвиток подій. Водночас, 59,5% опитаних висловили протилежну думку.