Міф про «дружбу народів» у Росії та з нею: як його руйнує телеграм

Росія намагається просувати на міжнародну аудиторію тезу, що вона захищає народи, які були «під гнітом Заходу», та піклується про «слабші держави». Ба більше, навіть усередині федерації вона нібито старається вберегти всі її етнічні групи, придушує дискримінацію за етнічною ознакою. Пропаганда постійно намагається показати, що на контрасті з Росією саме Україна нібито дискримінує різні групи, а Європа лише поглиблює «русофобію». Однак ці тези є здебільшого «продуктом на експорт», а основною їхньою цільовою аудиторією є жителі країн Близького Сходу, Африки та Південної Америки.

Натомість Росія замовчує свою тісну співпрацю з націоналістичними рухами всередині країни, які ведуть активну інформаційну кампанію проти мігрантів із Центральної Азії та всіляко роздмухують міжетнічну ворожнечу. Не оминають вони й тимчасово окуповані території України.

«Детектор медіа» проаналізував контент телеграм-каналу «Многонационал», що поширює відповідну риторику на аудиторію більш ніж 300 тисяч підписників, і з’ясував, що інші пропагандистські телеграм-канали зі стандартної вибірки Центру досліджень регулярно та систематизовано публікують контент саме цього каналу, вказуючи його як першоджерело. Розповідаємо детальніше про те, як такі матеріали стають частиною російської пропаганди та як така риторика руйнує міф про «дружбу народів» у самій Росії.

«Русскій мір» на захисті «дружби народів»

Росія використовувала ідею «дружби народів» як інструмент своєї зовнішньої політики ще тоді, коли мала обгортку «СРСР», оскільки однією з цілей радянських диктаторів був комунізм, що охоплює весь світ. Кремль демонстрував і демонструє цю «дружбу народів» у різний спосіб — від відповідних масштабних заходів до представників різних рас на пропагандистських плакатах.

Радянський плакат 1959 року. Джерело: Terry Posters

Росія продовжує використовувати ці засоби й зараз для того, щоб представити себе справжньою «колискою народів». Після розпаду СРСР Росія також намагалася поширювати цей посил через низку різних організацій і союзів, які вона створила — СНД, Євразійський митний союз, а зараз БРІКС, що дослідники з Ośrodek Studiów Wschodnich, Bard College і LGT називають насамперед політичними, а не економічними проєктами. Росія докладає багато зусиль для того, щоб переконати світ у тому, що її хвилюють «поневолені Заходом» народи.

У Північній Африці підтримка Росії залишається на високому рівні, а у деяких країнах навіть зростає. До прикладу, за інформацією ArabBarometer, у 2024 році більшість жителів Тунісу (60%) і Марокко (58%), а також майже половина жителів Кувейту (49%) і Йорданії (47%) дуже або радше позитивно ставилися до Росії. Менше людей дотримувалися такої ж думки в Лівані та Мавританії (по 43%), а також Палестині (29%). У період між 2022 і 2024 роками сприятливе ставлення до Росії дещо зросло в Йорданії (на 8%) і набагато більше — в Тунісі (на 17%) і Марокко (на 20%). За той самий період погляди залишилися незмінними в Палестині та Мавританії, а у Лівані рівень підтримки Росії впав на 9%.

Результати цих соцопитувань також показують, що хоч ставлення громадськості країн Близького Сходу та Північної Африки до Росії не змінилося після повномасштабного вторгнення в Україну, абсолютна більшість людей в опитаних країнах не підтримує російську агресію проти України. Крім того, спроба Росії використати війну між Ізраїлем і ХАМАС у Газі для позиціювання себе проти США та «колективного Заходу» не знайшла багато прихильників серед жителів цих країн.

У Субсахарській Африці немає свіжих соцопитувань на цю тему. Але опитування Afrobarometer, проведене у 2021—2022 роках, показало, що 25% жителів ПАР позитивно оцінюють економічний і політичний вплив Росії, тоді як 22% — негативно. Позитивне сприйняття впливу Росії за цей період знизилося на 5%. Крім того, 42% респондентів вважають, що їм не вистачає інформації для оцінки впливу Росії.

Опитування Ipsos, проведене у 2023 році в Південній Африці, Кенії, Нігерії, Сенегалі, Уганді та Замбії, показало, що більшість респондентів у цих державах вважає, що вторгнення Росії в Україну є порушенням міжнародного права і що російські війська повинні піти з України. Наприклад, у Кенії та Південній Африці більшість респондентів висловили підтримку Україні, а не Росії. Однак багато респондентів також погодилися, що їхній континент повинен залишатися нейтральним у цій ситуації, наголошуючи на негативних наслідках війни для постачання продовольства та цін на енергоносії в Африці.

Росія має позитивний імідж серед країн Центральної Азії, однак у громадському сприйнятті російської агресії проти України у державах цього регіону є низка нюансів. Опитування, проведене Demoscope в листопаді 2022 року, показало, що 22% казахстанських респондентів висловили підтримку Україні, тоді як 13% підтримували Росію, що менше, ніж у березні 2022 року (39%). Крім того, опитування 2023 року показало, що 15% респондентів із Казахстану вважають, що Росія може вторгнутися в Казахстан, порівняно з 8,3% у попередньому опитуванні. Згідно з інформацією Carnegie Endowment та The Diplomat, в соцопитуванні, проведеному в травні та червні 2022 року, 86% киргизстанських респондентів і 76% узбекистанських респондентів позитивно ставилися до Росії. Однак 70% опитаних киргизстанців і 30% узбекистанців пов’язують економічні проблеми своєї країни з діями Росії проти України.

Незабаром після вторгнення в Україну у 2022 році, згідно з опитуванням CSIS, 56% опитаних мексиканців вважали, що їхня країна повинна залишатися осторонь від війни, зокрема утриматися від надання гуманітарної допомоги. У той же період 65% опитаних аргентинців засуджували війну, але 25% усе ще позитивно ставилися до Путіна.

Зовнішня політика Росії у цих регіонах є поєднанням дрібних стратегічних успіхів і низки труднощів. В останні роки Росія розширила свій вплив в Африці, особливо в таких країнах, як Судан, Нігер, Лівія, Буркіна-Фасо, Малі та Центральноафриканська Республіка. Росія використовує тут свої історичні зв’язки та заповнює недопрацювання з боку західних держав. Однак економічний вплив Росії в Африці залишається скромним порівняно з Китаєм і західними країнами. Крім того, розгортання російських «приватних військових компаній», таких як Wagner Group, не стало аж таким успішним, пише Le Monde.

Росія історично прагнула поширювати свій вплив і у Латинській Америці. Однак хоча Росія намагається зміцнити зв’язки з країнами регіону через економічну та військову співпрацю, її вплив залишається відносно скромним. Росія відіграє значну роль у регіоні Близького Сходу та Північної Африки, зокрема, через військову інтервенцію в Сирії. Однак останні події, такі як крах режиму Башара Асада в Сирії, поставили під сумнів російський вплив. Втрата стратегічних військових баз у Тартусі і Хмеймім, а також  необхідність переглянути відносини з новим керівництвом додають непевності до ролі Росії у регіоні.

Центральна Азія має стратегічне значення для Росії, а її зовнішньополітичні цілі тут здебільшого мають характер військово-технічної та безпекової співпраці. Росія зберігає присутність у регіоні, використовуючи історичні зв’язки й інтереси регіональної безпеки. Однак на ефективність її політики впливає складна динаміка регіональної політики й інтереси інших держав.

Хоча Росія досягла певних стратегічних цілей у цих регіонах, що мають результати у вигляді хоча б голосування проти або утримання від голосування за Резолюції Генасамблеї ООН із засудженням російської агресії проти України, ефективність її зовнішньої політики у них в контексті ініціатив, що виходять за рамки «м’якої сили» й інформаційної політики, є доволі обмеженою. Саме тому Росія намагається компенсувати ці невдачі більшими зусиллями в інформаційних пропагандистських кампаніях у цих регіонах, посилюючи тези про Росію, яка «шляхетно бореться» за своїх «слабших братів» у всіх частинах світу, про що неодноразово писав «Детектор медіа».

Однак на аудиторію у країнах колишнього СРСР пропагандисти поширюють зворотні повідомлення, що суперечать тезі про «дружбу народів». Серед вибірки досліджуваних Центром телеграм-каналів постійно є контент, спрямований проти мігрантів із цього регіону та різних етнічних груп у складі Росії. Ці канали вказували одне й те ж першоджерело — телеграм-канал «Многонационал», — на яке ми вирішили поглянути детальніше.

Мігранти як інструмент російської пропаганди

Доступ до телеграм-каналу «Многонационал», що має більш ніж триста тисяч підписників, заблоковано на території ЄС, зокрема у Польщі, Литві та Німеччині. Але його матеріали репостить низка пропагандистських телеграм-каналів. Зокрема, телеграм-канали «вагнерівської групи», афілійовані з організацією, яка працює в Африці й інших частинах «глобального Півдня». Також контент «Многонационала» репостять і пропагандистські канали, які працюють на українську й іноземну російськомовну аудиторію. Інколи вони публікують більш як три таких дописи на день, а загальна кількість репостів лише на кількох каналах пропагандистської мережі, за якою стежить «Детектор медіа» у рамках своїх досліджень, сягає більш ніж десять на тиждень, що свідчить про не просто випадковий збіг, а систематичну інтеграцію такої риторики у російську пропаганду.

Автори цього каналу використовують техніку фреймингу, тобто публікують лише ту інформацію, яка висвітлює певну частину теми у потрібний для зацікавленої особи, яка стоїть за цим медіа, спосіб. В описі каналу написано «Ми за дружбу народів», однак його контент вказує на протилежне. Канал публікує лише негативні матеріали про мігрантів — їхня присутність у Росії подається як проблема, з якою треба боротися на рівні державної політики, а інколи навіть найменші спроби держави, спрямовані на залучення мігрантів, піддають критиці.

До прикладу, ось так в одному з дописів коментують пропозицію Міністерства праці Росії виплачувати багатодітним матерям більші суми:

«Чергова шкідницька ініціатива, яка стимулюватиме сім’ї мігрантів приїжджати в Росію та присмоктуватися до нашої соціалки… А як буде? Приїдуть сотні “матерів-героїнь” із країн-експортерів героїну, які сядуть на соціалку в РФ...».

Це типовий приклад пропаганди, що використовує низку технік і тактик для формування негативного ставлення до певної соціальної групи та політичного рішення. Зокрема, демонізацію — опис мігрантів як паразитів, що «присмоктуються» до соціальної системи, натяки на їхню злочинність.  Негативно забарвлені слова викликають обурення та страх. Тут також є фальшива дилема — протиставлення підтримки багатодітних сімей серед росіян і допомоги мігрантам, хоча ці процеси можуть відбуватися паралельно. У такий спосіб пропагандисти також апелюють до страху перед «навалою» мігрантів, а також до узагальнень і стереотипів.

У каналі зустрічаються поодинокі дописи, що засуджують будь-яку діяльність на підтримку України, але канал по суті є антимігрантською кримінальною хронікою — дописи про злочини, скоєні мігрантами проти «корінних росіян», є головним видом контенту на каналі. Зокрема, лише за січень можна знайти такі дописи на цю тему:

• про затримання учасників банди, яка свого часу напала на підлітків у Санкт-Петербурзі та до складу якої входили жителі Таджикистану та Азербайджану;
• про «несправедливий вирок» у справі бійки між неповнолітніми росіянами та вихідцями з Таджикистану в Челябінську, де обвинувачення висунули лише росіянам;
• про махінації для отримання житлової субсидії з боку таджички Тахміни Самадової, яку затримали у Митищах (два різних дописи на цю тему, але з однаковим емоційним забарвленням);
• про напад мігрантів з Азербайджану на самарського депутата Сергія Турусіна;
• про «вірменського радикала», «нациста та русофоба» Карена, який підтримує дії України на Курщині, з натяком на те, що він нібито має нести кримінальну відповідальність за свої погляди, оскільки відносно нещодавно йому виповнилось 16 (два різних дописи на цю тему).

Крім того, що канал пише лише про злочини, скоєні мігрантами, і замовчує випадки, коли злочини скоюють «корінні» жителі, злочини кількох осіб із Таджикистану, Азербайджану й інших країн подають так, ніби вони є типовими для всіх вихідців із цих країн. Про мігрантів пишуть не просто як про злочинців, а як учасників «банд», «радикалів» або «шахраїв» — для цього автори також створили неологізм «ОПГ-діаспора» (організоване злочинне угруповання). Це створює враження, що мігранти — не просто окремі правопорушники, а систематична загроза. У такий спосіб російські пропагандисти створюють образ зовнішнього ворога для об’єднання суспільства та виправдання своєї агресії. Таке розпалювання міжетнічної ворожнечі також відволікає аудиторію від реального стану справ у державі. Формування атмосфери страху та недовіри натомість сприяє радикалізації настроїв у російському суспільстві.

Якщо Росія без мігрантів, то і «колективний Захід» — теж

Автори каналу також вибірково публікують новини про злочини мігрантів і за кордоном. Зокрема, в січні на їхньому додатковому каналі «Многонационал. Экономика» з більш ніж 16 тисячами підписників, вийшов допис про СЕО BlackRock Ларі Фінк нібито сказав, що «дефіцит робочої сили — це погано для економіки, але практика країн із “ксенофобною міграційною політикою” (Китай, Корея, Японія тощо) довела протилежне», хоча з відео, яке додають пропагандисти, стає зрозуміло, що ці слова вирвані з контексту. Автори матеріалу навмисно акцентували на тому, що BlackRock — найбільша інвестиційна компанія, а отже така маніпуляція є прикладом використання апеляції до авторитету та має на меті створити враження, що висловлена думка є беззаперечною і не підлягає сумніву. Також канал пише лише про ті країни, які мають низький рівень імміграції й успішну економіку, щоб створити ілюзію, що саме жорстка міграційна політика є причиною їхнього успіху. При цьому не враховуються інші фактори, такі як демографічні кризи (особливо в Японії та Південній Кореї). Це приклад фальшивої дилеми, що створює ілюзію вибору, у якому є тільки два варіанти без жодної альтернативи вкупі з використанням категоричних тверджень («Наша держава або це зрозуміє і проводитиме правильну стимулюючу політику (саме по собі нічого не відбувається), або ми залишимося на узбіччі світового розвитку, в умовах, коли інженери йдуть у кур’єри»). У такий спосіб автори каналу хочуть переконати суспільство, що «ксенофобна політика» є економічно вигідною, а отже, росіяни повинні очікувати жорсткіше закручення гайок у майбутньому. Це типовий приклад пропаганди, яка маскується під економічний аналіз, але насправді має на меті ідеологічний вплив.

Висвітлюють на каналі й справи зі зґвалтуваннями у Великій Британії за участі вихідців із Пакистану. Усі ці дописи використовують низку пропагандистських технік, щоб маніпулювати емоціями та створювати негативний образ мусульман-мігрантів, а також дискредитувати західні уряди та медіа. Зокрема, використано гіперболізацію та перебільшення — пропагандисти стверджують, що «250 000 білих молодих дівчат були зґвалтовані в Англії чоловіками з мусульманських країн», проте ця кількість не є підтвердженою офіційними джерелами та є завищеною, щоб викликати шок і страх. У цьому випадку агітпроп також використав техніку «Жахливий сюжет»: вона полягає в описі ситуації з драматичним описом насильства задля емоційної маніпуляції. Пропагандисти також посилюють відчуття «змови» британського прем’єра та високих чинів, що нібито заплющують очі на злочини. У такий спосіб росіяни намагаються підірвати довіру до влади та медіа західних країн, а також сформувати переконання, що лише «правильні сили» (зокрема, Росія) можуть розкрити правду.

На каналі також поширюють риторику таких європейських політичних рухів як «Альтернатива для Німеччини» з його антиміграційними поглядами. 2 січня автори цього каналу писали про «новорічний настрій у Берліні», натякаючи, що у місті нібито небезпечно через те, що в ньому надто багато мігрантів із Близького Сходу. У відповідному повідомленні їх представляють як джерело хаосу, насильства та руйнування. Використання фрази з виступу лідерки політичної сили «АдН» Аліси Вайдель про те, що у Берліні нібито запанували «умови, схожі на громадянську війну», є гіперболою, яка перебільшує рівень насильства, а її слова в цілому використовується авторами як підтвердження загальної тези.

Пропагандисти навмисно створюють враження, що ситуація має лише два варіанти: або хаос і насильство через мігрантів, або повний порядок без них. Немає згадки про складніші соціально-економічні чинники, які можуть впливати на рівень насильства. Останнє речення проаналізованого допису «Головне не забути, що поруч із мігрантами жити найбезпечніше» використовує сарказм, щоб висміяти ідею про безпечне співіснування з мігрантами.

«В’язниця народів» нового часу

Автори «Многонационала» виступають не лише проти мігрантів, а й проти різних етнічних груп у складі самої Росії. Вони виступають за моноетнічність Росії, тобто за принцип «Росія лише для росіян». Для цього вони застосовують ті ж техніки, що й проти мігрантів.

Наприклад, в одному з повідомлень про «педофіла з Кабардино-Балкарії» є багаторазове повторення того, що він «педофіл» (6 разів). Це створює сильний емоційний заряд і викликає максимальне відторгнення до особи. У тексті також є багато подробиць кримінальної справи проти засудженої людини, хоча саме повідомлення взагалі не стосується сексуального злочину — історія насамперед про те, як, перебуваючи в тюрмі, людина отримувала підряди за держконтрактами за допомогою родичів. Замість акценту на корупційній схемі основна увага приділяється особистим характеристикам злочинця (зокрема його сімейним зв’язкам). Хоча сама історія правдива, подача матеріалу підсилює суспільне обурення через зміщення акценту з корупції на особистість злочинця та його зв’язки.

В іншому повідомленні йшлося про шістьох спортсменів із Карачаєво-Черкесії, які відмовилися ставати під гімн Росії на одному зі змагань, за що отримали адміністративне покарання. Спортсменів у ньому називають «абу-бандитами», що асоціює їх із тероризмом або криміналом. Це спроба представити їх як небезпечних і нелояльних до держави. Автори допису застосовують етнічне маркування, тобто навмисно наголошують на їхню етнічну приналежність, що посилює негативне ставлення до представників народів Кавказу загалом. Поведінка шести осіб подається як типова для всіх жителів Кавказу або мусульман. Це підсилюється фразами на кшталт «Про схожий інцидент у Нальчику ми розповідали рік тому» та «ввімкніть гімн та подивіться, скільки ваххабітів на нього встане».

Посилання на інші події використовується для створення ілюзії повторюваності таких випадків, хоча не наводяться конкретні дані чи статистика щодо масштабності явища. Замість того, щоб аналізувати причини відмови вставати під гімн (протест, особисті переконання, технічні причини), повідомлення одразу робить висновок про нелояльність та екстремізм учасників. Допис створює враження систематичної неповаги з боку представників певної етнічної чи релігійної групи та підштовхує читачів до обурення. Це повідомлення є прикладом ксенофобної та пропагандистської риторики, що спрямована на розпалювання міжнаціональної напруженості.

У іншому дописі про обвинувачення у хуліганстві з застосуванням насилля проти 14-річного підлітка з Чечні Мусліма Мурдієва, акцент знову робиться на національності хлопця, хоча цей фактор не має прямого стосунку до суті справи. Це створює узагальнення, що подібна поведінка характерна саме для чеченців. Про підлітка пишуть не просто як про правопорушника, а як «учасника банди», що одразу формує асоціації з організованою злочинністю. Використання фрази «нападав на випадкових людей» без додаткових деталей справи створює враження жорстокості та безпричинної агресії. Повідомлення згадує Рамзана Кадирова та його слова про те, що він «домовився», що підліток не сяде у в’язницю. І пишуть про «безмежний чеченський вплив» на російську правову систему. Омбудсмена Чечні, який висловлюється про порушення прав Мурдієва, дискредитують у цьому ж дописі через висміювання, знецінюючи його статус і виправдовуючи можливі порушення прав дитини, оскільки він, мовляв, сам винен. Згадка про «чеченського підлітка» в контексті «банди», підтримки Кадирова та впливу на слідство формує негативне ставлення до всіх чеченців, особливо до молоді. Це повідомлення є маніпулятивним, оскільки воно навмисно використовує етнічне маркування, демонізацію та сарказм для створення образу «чеченської загрози».

У іншому дописі навіть не вказується, про представників яких окремих етнічних груп йдеться, лише про те, що «кавказці тероризують житловий комплекс» у Красногорську Московської області. Автори називають представників «кавказької національності» у тексті «нарковахабітами» та «покидьками», щоб дегуманізувати їх і нав’язати хибну асоціацію з ісламським екстремізмом. Фраза «А раптом він вдень вийде, коли ми гуляємо із дітьми?!» як цитата створює образ загрози для жінок і дітей, що викликає страх. Описи на кшталт «ночами виходять під наркотою» та «реально ледь не до різанини дійшло» малюють картину небезпеки. Основною тезою у цьому повідомленні є не кримінальність як така, а те, що злочинці — саме представники народностей Кавказу, а поліція їх нібито «покриває». Це створює образ системної змови. Фраза «Місцеві організувались і взяли ситуацію під контроль» — це легітимація самосуду. А використання закликів «треба виселяти їх зараз!» підбурює читачів до негайних дій, включаючи можливе насильство.

Як російська держава бореться проти потрібних їй мігрантів

Вищезгадані приклади — це лише частина російської пропаганди, спрямованої на внутрішнього споживача. Вона є частиною більшої стратегії, яка спрямована на приниження мігрантів і підтримку моноетнічної політики Росії, тобто такої, яка поглинає всі менші етнічні групи та стирає ознаки етнічної самоідентифікації на користь єдиної «російської ідентичності». Під особливу роздачу потрапили мігранти з Центральної Азії, які є важливими для російської економіки, особливо на фоні економічних санкцій з боку міжнародної спільноти у відповідь на агресію проти України.

За інформацією Центру «Сова», влітку та восени 2023 року ультраправі групи, зокрема «Народное ополчение», активізували свою роботу, спрямовану проти мігрантів. Вони не лише ініціювали інформаційні кампанії, але й брали участь у спільних із поліцією рейдах, а іноді діяли самостійно, виконуючи функції «блюстителів порядку». Ці групи організовували патрулі, виявляли та затримували осіб, яких вважали правопорушниками, залучаючи правоохоронні органи лише на завершальному етапі. До рейдів також залучені ФСБ, державна міграційна служба та локальні відділи російського МВС.

Кримінальні хроніки антиміграційного характеру, на кшталт «Многонационала», стали невіддільною частиною російського інформаційного простору, попри те, що зменшення кількості мігрантів  погіршує економічні показники в Росії.

Наприклад, за інформацією видання «Коммерсантъ», у 2023 році у Свердловській області (Урал) спостерігався дефіцит робочої сили на промислових підприємствах, що пов’язано з відтоком мігрантів і демографічними проблемами. Але місцеві уряди та підприємства продовжують посилювати цю політику своїми діями. У 2023 році в Якутії було запроваджене обмеження на працевлаштування мігрантів у галузі пасажирських перевезень та інших 33 видах підприємницької діяльності. У Дагестані та Осетії у 2024 році звільнення мігрантів з комунальних служб призвело до проблем із вивезенням сміття. Тоді уряд Узбекистану започаткував державну програму підтримки альтернативних шляхів поїздок на заробітки, зокрема до Південної Кореї, та профінансоване повернення додому, організоване посольством Узбекистану в Росії.

Демонізуючи Україну, надаючи їй хибного образу насильницької націоналістичної держави, Росія замовчує свій власний націоналізм. Водночас зі спробами виправдати свою агресію проти України «денацифікацією», Росія сама принижує низку етносів як навколо себе, так і всередині своєї ж країни. Крім того, таким ставленням до них Москва показує, що всі її тези про «краще життя для українців» у тенетах Росії є черговою вигадкою пропаганди.

Росія просуває на міжнародній арені образ багатонаціональної та толерантної держави. Водночас вона звинувачує Україну в ультранаціоналізмі та нетерпимості. Однак реальна ситуація всередині самої Росії свідчить про протилежне, і вищезгадана риторика, навіть на мікрорівні, яким є контент одного телеграм-каналу, є цьому доказом. У Росії живуть різні етнічні меншини та мігранти. Ці групи й люди стикаються з дискримінацією та ворожістю. За інформацією Minority Rights Group International, мігранти й етнічні меншини регулярно зазнають ворожого ставлення, підкріпленого націоналістичною риторикою в політичному та суспільному дискурсі, що створює розкол між етнічними росіянами й іншими етнічними групами.

Російські офіційні особи та державні медіа зображують Україну як країну, пронизану ультранаціоналістичною ідеологією. Однак дослідження, проведене CIDOB, фіксує, що сучасна Україна зберігає високий рівень космополітизму, толерантності та поваги до інших етнічних груп, які протягом століть живуть на її території. Російська риторика, спрямована на глобальний Південь, часто підкреслює нібито расизм і ксенофобію Заходу, позиціюючи Росію як більш толерантну альтернативу. Однак внутрішні проблеми з дискримінацією етнічних меншин і мігрантів свідчать про інше. Це підкреслює розрив між офіційною риторикою та реальністю, що може спонукати міжнародну аудиторію до глибшого аналізу та переосмислення Росії.

Колаж на головній підготував Олексій Півторак