Невидимий фронт: як інфекційні хвороби загрожують військовим і що з цим робити

Війна значно підвищує ризики поширення інфекційних захворювань — від кишкових інфекцій та респіраторних вірусів до тих, що передаються через кров або статевим шляхом. До останніх ризиків особливо вразливі військові. На жаль, історія, якою поділився зі мною Олександр С., — непоодинокий випадок.

Чоловік пішов на фронт добровільно у березні 2022 року. Мав бронь, але вирішив, що його місце — на передовій. До лав ЗСУ його взяли тільки з третьої спроби, бо не мав військового досвіду. Потрапив до навчальної частини, а згодом його направили до підрозділу розвідки.

Гепатитом С заразився, ймовірно, під час відходу підрозділу. Евакуювати поранених не було можливості, і їм переливали кров у польових умовах. Усім необхідним забезпечував волонтерський фонд, розповідає Олександр: «На кожну групу нам видали бойові та медичні рюкзаки, куди входило все необхідне, зокрема крапельниці та шприци. За кожною групою був закріплений медик — людина, яка пройшла курси тактичної медицини.

Якщо потрібно було терміново перелити кров, дивились, у кого збігається група. В одного бійця брали кров шприцами й одразу ж вводили іншому. Паралельно додавали глюкозу, щоб підтримати стан за великої втрати крові». Розповідь чоловіка шокує, бо такі дії є незаконними, вкрай небезпечними, і саме вони можуть призводити до розповсюдження ВІЛ, гепатитів тощо. «За будь-яких обставин кров потрібно перевіряти на сумісність, — каже військовий медик Олександр Чистяков. — І якщо цього не роблять — це злочин. Якщо все справді так і було». Однак, за словами Олександра С., такі польові переливання були звичною річчю, особливо під час тривалих обстрілів.

Саме так, каже він, хлопці заражалися ВІЛ. Про свій діагноз військовослужбовець дізнався випадково. Після поранення проходив ВЛК — жодних проблем не виявили. Згодом, під час відпустки, потрапив до цивільної лікарні з підозрою на коронавірус. Там лікарі помітили жовтизну в очах, провели додаткові тести й виявили гепатит С.

За словами Олександра, до початку повномасштабного вторгнення на роботі він проходив медогляд кожні шість місяців. У лютому 2022 року всі аналізи були в нормі. Тому зараження точно сталося вже на війні. Чоловіки потрапляли на фронт у шаленому темпі. Олександр розповідає, що до його частини привозили хлопців із навчальних центрів, серед яких були люди з відкритою формою туберкульозу. Ці люди служили разом із ним, жили в тих самих казармах, користувалися спільними приміщеннями, й ніхто навіть не попереджав, що вони можуть бути небезпечними для оточення. Боєць поділився, що у більшості військових частин і підрозділів таких питань не порушують, навіть якщо є очевидні ризики для здоров’я інших людей. У його підрозділі був боєць із важким псоріазом — його не відправляли на лікування, тому він змушений був піти в СЗЧ, щоб лікуватися самостійно.

Дізнавшись про свій діагноз, Олександр також повідомив командиру, що потребує лікування, але отримав відповідь, що це — не причина не служити.

Хоча стандарти аптечок були затверджені Департаментом охорони здоров’я МО, в деяких частинах ситуація із забезпеченням військових аптечками залишається жахливою, ділиться Олександр. Так, нещодавно він отримав лише зеленку та бинти, які розсипаються. На допомогу приходять волонтери, які привозять навіть елементарні речі: жарознижувальні, турнікети, оклюзійні наліпки. Хоча командування має забезпечити лікування поранених і хворих.

Чимало бійців, за словами військовослужбовця, змушені самовільно залишати частину, щоб отримати медичну допомогу. Військові, інфіковані ВІЛ, або наркозалежні, які вживають ЗПТ, змушені самі шукати способи отримати медикаменти. Олександр наголошує, що в його частині бракує навіть рукавичок і антисептиків, особливо для перев’язування поранених. Чи варто тут говорити про спеціальне харчування та дієту для бійців із виразкою чи гепатитом? На жаль, деякі командири сприймають військових як «витратний матеріал».

Наприкінці минулого року в Києві протестували на ВІЛ-інфекцію та гепатити В і С шість тисяч військових. Результати засвідчили серйозність проблеми. Чимало мобілізованих узагалі не проходили обстежень і не знають свого ВІЛ-статусу та статусу щодо вірусних гепатитів, які наразі вже не є підставою для звільнення від мобілізації. На жаль, трапляються й випадки, коли військові приховують свої діагнози від медиків. Однак начмед частини має знати про гепатит чи ВІЛ у бійця, щоби вжити заходів безпеки.

До речі, проблема є актуальною не лише для України, а й для армії РФ.

Про те, які інфекції є найпоширенішими серед військових і цивільних, чому важливо не приховувати своїх діагнозів від медиків та як правильно організувати профілактичні заходи на фронті, ZN.UA поговорило з лікарем-інфекціоністом, головою Національної технічної групи експертів із питань імунопрофілактики Федором Лапієм.

— Пане Федоре, які інфекційні захворювання є найпоширенішими під час війни та якими є причини їх виникнення?

— Є кілька основних чинників, що сприяють поширенню інфекційних хвороб.

Перший — це руйнування інфраструктури, що ускладнює доступ до чистої води та санітарних умов. Це підвищує ризик кишкових інфекцій, таких як дизентерія, гепатит А, холера тощо. Наприклад, після підриву Каховської ГЕС очікувався спалах таких інфекцій, але завдяки превентивним заходам цього вдалось уникнути .

Другий чинник — скупченість людей в евакуаційних пунктах та укриттях.

Такі умови сприяють поширенню переважно інфекцій, що передаються повітряно-крапельним шляхом: грипу, COVID-19, кору, кашлюку.

Третій чинник — контакт із кров’ю, що особливо актуально для військових і людей, котрі допомагають травмованим. Саме вони часто надають медичну допомогу пораненим у екстремальних умовах. Кожен такий випадок збільшує ризик зараження не тільки гепатитом В і С, а й ВІЛ, адже ці віруси передаються через біологічні рідини, зокрема кров.

Четвертий — зростання випадків інфекцій, що передаються статевим шляхом, таких як сифіліс, гонорея, ВІЛ-інфекція. Війна впливає на поведінкові моделі людей, і ризики зростають через психологічні навантаження та нехтування засобами захисту.

Також варто згадати про захворювання, що передаються від тварин, наприклад, сказ. Через руйнування природних екосистем і відсутність контролю над популяцією диких і безпритульних тварин зростає кількість випадків сказу серед людей.

— Які заходи допоможуть зменшити ризики поширення інфекцій?

— Основні заходи профілактики включають:

1. Гігієну — регулярне миття рук із милом, використання антисептиків, контроль якості харчових продуктів і чистої води. Варто кип’ятити воду або використовувати таблетки для її знезараження.
2. Бар’єрні засоби захисту — маски, респіратори для запобігання респіраторним захворюванням, рукавички для надання медичної допомоги, презервативи для захисту від інфекцій, що передаються статевим шляхом.
3. Вакцинацію — імунізацію проти гепатиту В, грипу, дифтерії, правця, COVID-19, сказу.
4. Контроль над тваринами — потрібно уникати контакту з безпритульними тваринами, інформувати відповідні служби в разі підозри на сказ.
5. Медичну підготовку — забезпечення військових і цивільних аптечками з необхідними засобами першої допомоги, навчання основ домедичної допомоги.

— А як щодо профілактики серед військових у польових умовах?

— Військові повинні мати доступ до основних засобів гігієни та знати базові правила профілактики. Це, наприклад, установлення мила та санітайзерів у таборах, знезараження води, організація вакцинації та медичного забезпечення. Медики в підрозділах мають стежити за санітарними умовами, а також роз’яснювати важливість вакцинації та гігієни.

На жаль, не у всіх військових підрозділах профілактика на належному рівні. Деякі військові медики впроваджують правила особистої гігієни: наприклад, змушують бійців мити руки перед їжею, дезінфікувати воду, зберігати продукти в безпечних умовах. Окрім того, є таблетки для знезараження води, які можна використовувати в польових умовах.

Іще один важливий аспект — вакцинація. Військові мають отримувати щеплення від правця, грипу, COVID-19, гепатиту В.

Звісно, профілактика гепатиту С у військових також є значущим аспектом. Гепатит С передається через контакт із кров’ю, тому особливо важливо дотримуватися заходів обережності, надаючи допомогу пораненим, а також використовувати медичні засоби захисту — рукавички, маски, обробляти інструменти, щоби знизити ризик інфекцій.

***

«В умовах війни, коли є високий ризик поранень, важливо не лише контролювати безпеку під час надання допомоги, а й забезпечити медичну допомогу для своєчасної діагностики та лікування гепатиту С, — каже Олександр Чистяков. — Вакцинація проти цього вірусу наразі не є доступною, тому особливу увагу треба приділяти попередженню зараження.

У бойових умовах у 90% випадків неможливо дотримуватися ідеальної стерильності та правильних рекомендацій, тому важливо хоча б звести ризики до мінімуму.

Якщо є можливість — завжди користуйтеся рукавичками, коли надаєте допомогу пораненим. Якщо рукавичок немає, варто хоча б використовувати підручні засоби: пакет, шматок плівки або тканини, щоб уникнути прямого контакту з кров’ю. Поранені повинні мати індивідуальні бинти та серветки, щоб мінімізувати передачу інфекцій.

Обробка інструментів у польових умовах теж не завжди можлива. Якщо доводиться використовувати ті самі ножиці або пінцет для кількох людей, їх слід хоча б протирати спиртовими серветками або змочувати в антисептику. Якщо антисептика немає — можна прокип’ятити інструмент у воді (якщо є час і можливість) або обпалити полум’ям.

Регулярне обстеження на ВІЛ і гепатити у військових — важливий, але складний для виконання пункт. Якщо підрозділ не має змоги організувати вакцинацію, необхідно звертатися до військово-цивільних адміністрацій або Департаменту охорони здоров’я.

Вирішення цієї проблеми не має залишатися відповідальністю тільки медиків і волонтерів. Потрібна комплексна стратегія, що включатиме державну підтримку, доступ до ліків і санітарних умов, а також підвищення рівня обізнаності серед населення. Лише завдяки спільним зусиллям можна забезпечити ефективний захист здоров’я людей навіть у найскладніші часи.

Благі розмови нічого не означають, якщо немає прямих нормативних актів від Командування медичних сил із конкретних питань, як-от вакцинація, ВІЛ, гепатити тощо. Якщо все кинуто на самоплив, то відбувається те, що відбувається, — зараження та перезараження. Єдиний шлях, щоб цього не відбувалося, — змінити критерії залучення до війська інфекційних хворих. Це дуже важлива проблема. Людина, яка пішла захищати Батьківщину, не повинна повернутися з війни додому, до своєї сім’ї з гепатитом чи ВІЛ».