Рецензія на фільм «Бруталіст» / The Brutalist

20 лютого в кінотеатрах розпочався прокат епічної історичної драми «Бруталіст» Брейді Корбета, який вжевзяв три нагороди на «Золотий глобус», в тому числі за найкращий драматичний фільм, а також має 10 номінацій на «Оскар». Виконавцю головної ролі Едрієну Броуді робота у цій картині може принести другу статуетку Американської кіноакадемії в кар’єрі після тріумфального «Піаніста» (2002) Романа Поланського. У рецензії нижче розбираємося, яким вийшов цей майже 3,5-годинний фаворит нинішнього «нагородного сезону».

«Бруталіст» / The Brutalist

Жанр епічна історична драма
Режисер Бреді Корбет
У ролях Едрієн Броуді, Фелісіті Джонс, Гай Пірс, Джо Алвін, Стейсі Мартін, Алессандро Нівола, Ісаак де Банколе, Міхаель Епп, Реффі Кессіді, Джонатан Гайд, Емма Лейрд, Пітер Полікарпу
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Ласло Тот — талановитий угорсько-єврейський архітектор, виходець Баугаузу, що пережив Голокост та емігрував у Сполучені Штати в 1947 році. Через складні обставини його дружина Ержебет та племінниця Зофія залишилися у Європі і поки не можуть покинути Старий світ.

У США головний герой долучається до меблевого бізнесу свого кузена Аттіли (актор Алессандро Нівола, що виконав цю роль, встиг знятися в одному з найкращих і в одному з найгірших фільмів минулого року — «Бруталісті» і «Крейвені-мисливці» відповідно), котрий емігрував в Америку ще до війни та вже встиг тут непогано облаштуватися і навіть одружитися з красунею-католичкою Одрі. Поворотним моментом у житті Тота стає знайомство з впливовим і невимовно заможним промисловцем Гаррісоном Лі Ван Бюреном, котрий пропонує Ласло втілити в життя надзвичайно амбітний архітектурний проєкт.

Так само можна схарактеризувати і третій повнометражний фільм колишнього американського актора Брейді Корбета, котрий більше ніж десять років тому закинув цю справу і згодом вирішив стати по інший бік камери.

Якщо «Справжній біль» Джессі Айзенберга, який нині можна подивитися буквально в сусідньому залі кінотеатра (за умови що у вашому місті обидва фільми прокатуються), розповідав про третє покоління єврейських емігрантів, то в «Бруталісті» йдеться якраз-таки про перше, і персонаж Едрієна Броуді запросто міг бути дідусем героїв Айзенберґа і Кірана Калкіна. Саме на долю цього покоління припало найгірше — не тільки пекло концентраційних таборів, але й, якщо вдавалося вижити та втекти, асиміляція в американське суспільство, котре, з висновку персонажа Броуді, зустрічало непроханих гостей явно не з розпростертими обіймами.

Вже на самому початку, по прибутті Ласло Тота до Нью-Йорка, перед його поглядом постане символічна Статуя Свободи, але ніби як перевернута догори дриґом — цей грубий візуальний прийом сповістить, що, не дивлячись на велику радість головного героя, його щойно здобута незалежність виявиться удаваною і не більше того. Бувши заручником нещадного нацизму у Європі, він стане в’язнем всепоглинального капіталізму в Америці.

У цьому контексті Ласло Тот здається цілком реальною людиною, ніби він справді існував, і перегукується з іншим вигаданим архітектором, що загруз у наркотичних трипах — Цезарем Катіліною з ще одного напрочуд амбітного довгобуду — «Мегалополіса» Френсіса Форда Копполи. Водночас актор Броуді в певному сенсі доповнює свою знамениту роль польського єврея Владислава Шпільмана в «Піаністі», за яку він справедливо отримав «Оскара», і цього разу видає перфоманс як мінімум не менш видатний.

Стрічка Корбета має серйозний хронометраж майже у 3,5 години, а робота над нею забрала у нього сім років життя. Структурно вона складається з невеличкого вступу, означеного як «увертюра», двох актів, між якими навіть передбачений антракт, а також епілогу. Фільмування велося на 70-мм плівку у форматі VistaVision, що дозволяло, на думку постановника, краще відповідати духу епохи. На додаток оператор Лол Кроулі не цурався застосовувати химерні ракурси, як той, коли в кадр потрапила Статуя Свободи.

Навіть з огляду на розмови про використання творцями на постпродакшені штучного інтелекту від українського розробника Respeecher, «Бруталіста» важко звинуватити в штучності. Це абсолютно жива історія про зламану людину, але також про силу мистецтва, яку ні клятими бомбами не зруйнувати, ні токсичним капіталізмом не задушити.

Нехай оповідь і вимагає від глядача певної віддачі, а також рясніє претензійністю, разом з тим вона здатна викликати щирий відгук. Єдиним незворушним елементом всередині кадру лишаються хіба що байдужі до усього навкруги бетонні конструкції чи родовища білого мармуру в Керрарі.