Бійці ЗСУ без рук і ніг після ампутацій повертаються на передову, — AP

Український розвідник не знає, як довго тривала його клінічна смерть після розриву вибухового пристрою. Усе, що пам'ятає Андрій Рублюк, — це нестерпний холод, темрява і страх. Про це пише The Associated Press.

Коли він прийшов до тями — вже без обох рук і лівої ноги — його охопив нестерпний біль, а галюцинації затуманили розум.

"Це досвід, який ви не побажаєте нікому", — пояснив 38-річний старший сержант українського розвідувального підрозділу.

Через два роки він знову в "пікселі", руки замінили піратські протези-гаки, нога також стоїть на штучній кінцівці. З моменту вибуху Рублюк знав, що його життя змінилося назавжди. Але він усе ж таки заприсягнувся повернутися на поле бою.

"Битися руками й ногами може кожен. Битися без них — це виклик. Але тільки ті, хто приймають виклики та борються з ними, по-справжньому живі", — пояснив він.

У багатьох українських бригадах є щонайменше один, а часто й кілька солдатів з ампутованими кінцівками, які все ще перебувають на дійсній службі — люди, що повернулися в бій із почуття обов'язку.

Вони серед 380 000 поранених на війні, за словами президента Володимира Зеленського. Ще 46 000, за даними глави держави, загинули протягом трирічного повномасштабного вторгнення.

На передовій Росія витрачає величезну кількість зброї та людських життів, щоб домогтися невеликих, але стійких територіальних придбань. Тим часом Україна, яка поступається за чисельністю та озброєнням, натрапляє на труднощі не тільки на полі бою, а й у дипломатичній площині. Саме ця жахлива ситуація змушує поранених солдатів повертатися на фронт.

Їм було складніше лежати на лікарняному ліжку, ніж стояти поруч із побратимами, захищаючи Україну. Але всі вони сходяться в одному: коли війна закінчиться, вони не проведуть більше жодного дня у формі; вступ до армійських лав ніколи не був для них головним у житті.

Рублюк повернувся в спецзагон минулої весни як старший сержант у розвідувальному підрозділі "Артан", де він навчав нових солдатів і стежив за ворожими безпілотниками. Його реабілітація почалася наприкінці 2022 року, але він пояснив, що цей процес, по суті, не закінчується.

"Кожен новий день — частина моєї реабілітації", — пояснив він, додавши, що його нове тіло — це баланс між прийняттям себе і постійним відновленням.

Товариш, який був із Рублюком, коли стався вибух, і отримав незначні травми, добре пам'ятає цей момент.

"Я думав, що він мертвий", — сказав солдат, який не назвав свого імені. У той момент життя Рублюка висіло на волосині. Його перевезли в найближчу лікарню, у нього зупинилося серце, але зрештою його все ж реанімували, сказав військовий хірург Антон Яковенко.

Повернення на лінію фронту схоже на повернення додому

Максим Висоцький у листопаді 2023 року наступив на міну одразу ж після того, як завершив роботу зі своїм дроном. Вибух був миттєвим. Коли він подивився на свою ліву ногу, все, що він побачив, це кістка.

"Я швидко змирився з тим, що моєї ноги більше немає. Який сенс у жалобі? Плач і занепокоєння її не повернуть", — пояснив 42-річний боєць.

До травня наступного року знову був у строю і назвав це почуття "поверненням додому".

"Виходити з цього потрібно не як людина, зламана війною і списана з рахунків, а як людина, яку намагалися зламати, але не змогли, — пояснив він. — Ти повертаєшся і доводиш, що все ще можеш щось зробити, і підеш тільки тоді, коли сам вирішиш".

Тепер Висоцький командує групою пілотів FPV, які проводять нічні місії. Він оцінює ризики й ухвалює стратегічні рішення, але рідко вирушає на бойові завдання. Попри травму, він ніколи не шкодував про те, що пішов в армію.

"Кожен має йти своїм шляхом, і на цьому шляху будуть випробування. Ти можеш спробувати уникнути своєї долі, але вона завжди тебе наздожене. Ось чому я ніколи не шкодував", — додав він.

Бойовий медик, який став військовим психологом

Два з половиною роки тому капітан Олександр Пузіков зателефонував своїй дружині, щоб сказати, що у нього відірвана ліва рука, вона подумала, що він жартує.

"Я ніколи не забуду того дня. Коли я увійшла у відділення інтенсивної терапії, його першими словами були: "Ти ж мене не залишиш, правда?" — згадала Ірина Пузікова. Вона залишалася разом із ним, переїжджаючи з лікарні в лікарню, поки він відновлювався і вчився жити з повною ампутацією руки. Коли він вирішив повернутися в армію, вона не здивувалася.

"Я ні на секунду не думала, що все може бути інакше", — пояснила вона.

До поранення 40-річний Пузіков був військовим медиком. Повернувшись на службу, він перекваліфікувався на психолога і допомагав солдатам справлятися з психологічними наслідками трьох років війни.

"Поки війна триває, я не піду — я допоможу всім, чим зможу", — сказав він.

Однак його власна боротьба триває. Він страждає від фантомного болю. За його словами, здається, що відсутня рука стиснута в кулак, а біль такий гострий, що ріже, як ніж. Він сподівається, що ще одна операція, нарешті, полегшить больові відчуття.

Відповідний протез він не може отримати через бюрократичні складнощі. Як і багато інших бійців, які не можуть знайти відповідний протез, він продовжує службу без нього.

Після втрати руки Олександр Жалінський із піхотинця перетворився на штурмана-водія. 34-річний боєць жартує, що протез годиться тільки для риболовлі.

"Спочатку мені ця робота не подобалася. Коли я повернувся на службу, то був готовий повернутися в піхоту. Але з часом я прийняв нову роль", — пояснив Жалінський.

Восени 2023 року він потрапив під артилерійський обстріл, руку відірвало, біль був нестерпним. Він піднявся, озираючись у пошуках товаришів; але виявилося, що вижити вдалося йому одному.

Кілька разів намагався затягнути джгут, але той не тримався. Зв'язку не було, попросити про допомогу він не міг, залишався тільки один вихід — рухатися до точки евакуації, змушуючи себе залишатися у свідомості на кожному кроці.

"Мені здавалося, що я йду вічно", — пояснив український захисник, додавши, що закрадалися темні думки, але він нагадував собі про п'ятьох похресників, і тому мав вижити. Солдати із сусіднього підрозділу помітили його, стабілізували його стан і доправили в безпечне місце. Відтоді не було жодних сумнівів — щойно він одужає, повернеться в бій.

Нагадаємо, що 23 лютогоРФ обстріляла Україну рекордною кількістю "шахедів" за час повномасштабної війни.

Також повідомлялося, що, за даними Forbes, ЗСУ вдалося зупинитинаступ ЗС РФ на Покровському напрямку, який тривав близько року.