Від патріотизму до втоми: як трансформувались українці за 3 роки війни та що буде далі з суспільством

З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Україна переживає безпрецедентні соціальні трансформації. Ці зміни охоплюють усі сфери суспільного життя – від демографічних тенденцій до геополітичних орієнтацій, від змін у ставленні до державних інституцій до переосмислення ідентичності. Дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведені протягом останніх трьох років, дозволяють не лише зафіксувати ці зміни, але й окреслити їхні довгострокові наслідки. Про ці дослідження Фокусу розповів соціолог Володимир Паніотто, президент КМІС, професор НаУКМА.

3 роки війни: від "шокової ейфорії" до "війна — це надовго"

За словами соціолога, умовно можна виділити два періоди соціальних змін – від початку вторгнення до жовтня листопада 2023 (тобто 2022 і 2023 роки) і від листопада-грудня 2023 по теперішній час (перш за все 2024 рік).

"Головне те, що у перший період було "об’єднання навколо прапору", мобілізація людей на боротьбу з ворогом, чи, як це назвав Євген Головаха, "шокова ейфорія". Україна встояла під час першої хвилі навали, відбила наступ на Київ, який ворог планував взяти за 3 дні, викликала подив і повагу в усьому світі, досягла успіху у звільненні захоплених територій і чекала майбутнього контрнаступу, який багато обговорювався в медіа і соціальних мережах. Очікували, що війна скоро закінчиться нашою перемогою". — розповідає Паніотто.

Другий період почався після того, як стало ясно, що контрнаступ щонайменше не відповідає очікуванням, а якщо чесно, то виявився невдалим, що війна закінчиться дуже нескоро і мова йде про роки, а не місяці. Ми перейшли від швидкої війни у позиційну війну, у війну на виснаження, а ресурсів у Росії дуже багато. Суспільство мало усвідомити, що війна – це надовго, а перспективи повернути зараз всі захоплені території – сумнівні.

Початок війни: як українці об'єднались

Об'єднання чи гуртування навколо прапору ("rally around the flag") – згуртування населення довкола лідера та керівництва країни у дуже важких ситуаціях, особливо – під час війни (поняття, які вживають американські політологи).

"Ситуація зі ставленням до держави і соціальних інституцій виглядає досить парадоксально. Після початку війни рівень життя в Україні суттєво знизився, рівень бідності зріс, рівень безробіття суттєво зріс, а оцінка ситуації покращилася. За два місяці до війни у листопаді 2021 тільки 5% вважали, що центральні органи влади справляються зі своїми обов’язками, у грудні 2022 вже 41%. Те ж саме стосується оцінок майбутнього України. До війни українці були досить песимістичні у своїх оцінках – 35% вважали, що скоріше за все ситуація буде погіршуватися і лише 13%, що буде покращуватися. А в грудні 2022 року кількість песимістів зменшилася з 35% до 8%, а кількість оптимістів карколомно зросла до 76%", — продовжує соціолог.

Найбільшою довірою в Україні користувалися Збройні сили, і за перший рік війни рівень довіри зріс 72% до 96%.

За словами Паніотто, у грудні 2021 року 27% довіряли Президенту (і баланс був від’ємним -23%, тобто було більше тих, хто не довіряв, ніж довіряв), проте за рік (до грудня 2022) показник зріс до 84%, а баланс став +80%.

Після початку війни зросла також довіра до волонтерів, значно покращилося сприйняття Уряду та парламенту (Верховної Ради).

"У цілому можна сказати, що можливість втратити державність змусила українців переоцінити свої довоєнні погляди. Українці стали набагато більше цінувати свою державу. Порівняння демократичної України з тоталітарною Росією змусило більше цінувати власний суверенітет, свободу та права громадян. Війна сприяє об'єднанню нації проти загального ворога. Це почуття єдності та спільної мети призводить до збільшення патріотизму та гордості за свою країну, свою державу. Те, що раніше здавалося недоліками, здавалося незадовільним тепер у порівнянні з війною може виглядати привабливо, сприйматися як цінне і важливе. Успішне протистояння Росії, незважаючи на всі труднощі, зміцнює національну гордість та віру в власні сили та можливості держави", — каже Паніотто.

Україна зробила остаточний і незворотний геополітичний вибір — переважна більшість українців підтримує вступ до ЄС та НАТО і в цілому в країні, і в усіх регіонах України.

Ставлення українців до РФ, яке суттєво погіршилося ще у 2014 році після окупації Криму, зіпсувалося ще більше: відсоток прихильників Росії знизився до 2%. Різко погіршилося і ставлення до росіян-жителів Росії з 75% (у 2021 році) до 3% позитивного ставлення. Аналогічні зміни відбулися і у ставленні до Білорусі, яку більшість українців вважає учасником війни.

Війна сприяла об'єднанню нації, збільшенню соціальної згуртованості, української ідентичності, використання української мови, збільшенню патріотизму та гордості за країну. Зріс рівень взаємодопомоги, рівень довіри до волонтерів і поширеність волонтерської діяльності. Регіональна і лінгво-етнічна диференціація суттєво зменшилася.

"Пришвидшився процес формування української національної ідентичності, він демонструє динамічне зростання та глибоке проникнення в різні аспекти суспільного життя, від зміцнення самоідентифікації громадян як українців до переосмислення історичної спадщини та культурних впливів. Так, відсоток громадян, котрі вважають себе передусім громадянами України, зріс із 40% у період 1992-2004 років до 80% після початку війни у 2022-2023 роках. Зросла популярність державних свят, підтримка Православної церкви України (ПЦУ), покращилося ставлення до ОУН-УПА", — продовжує соціолог.

З негативних тенденцій — виникли нові потенційні джерела соціального напруження, зокрема нова основа для соціальної диференціації – статус і поведінка людини під час війни. Потенційні соціальні конфлікти можливі між різними групами українців, включно із біженцями за кордоном, внутрішньо переміщеними особами, основним населенням, яке не змінювало місце проживання, та тими, хто проживав на окупованій території. Погіршилося ставлення також до російськомовних українців і українців, що є етнічними росіянами.

"Війна на довго": хто винен у панічному настрої українців

Коли "шокова ейфорія" вщухла, коли стало зрозуміло, що війна затягується — українці вже не юрмилися буля ТЦК за власним бажанням, тепер все частіше лунало слово "ухилянт" а після — "бусифікація". Стали з'являтися новини про те, як українські чоловіки намагаються будь якім способом перетнути кордони країни навіть ризикуючи власним життям — чи то через річку Тису, чи то по засніженим горам в Румунію.

"Хоча після невдалого контрнаступу і усвідомлення того, що війна надовго, відбулося зниження оптимізму. Важливо також те, що відбулося значне пожвавлення політичної боротьби. Я не знаю, хто в цьому більш винуватий – влада чи опозиція – але політики значною мірою перестали стримуватися, це зменшило єдність нашого суспільства і зробило більш вразливим для ворожих ІПСО. Це і неконструктивна критика влади в умовах, коли вибори не можна проводити і ії неможливо змінити. Це заклики до негайних виборів. Окремі випадки недолугої діяльності ТЦК роздмухуються і справляють враження статистично розповсюджених. Медіа і соціальні мережі, зокрема телеграм-канали розповсюджують панічні настрої. Звісно, за три роки війни практично всі, хто мав бажання добровільно приєднатися до війська, вже приєдналися, але більшість чоловіків призовного віку (і багато жінок) готові приєднатися до ЗСУ, якщо їх призвуть", — каже Володимир Паніотто.

Більш того, за даними міжнародного дослідження Гелапа наприкінці 2023 року готовність українців захищати свою країну (62%) вдвічі вища, ніж в Росії (32%) і головних європейських країнах — Іспанія (29%), Німеччина (23%), Австрія (20%), Італія (14%).

Дані соціологічних досліджень не підтверджують значного погіршення ситуації. По-перше, деякі показники практично не змінилися і навряд чи зміняться надалі. Це перш за все геополітичні орієнтації, ставлення до Росії і росіян, орієнтація на Європу, ставлення до НАТО. Крім того, в Україні дуже сильно зменшилася і по деяким показникам зникли регіональна, етнічна і мовна диференціація. По-друге, зміни по іншим показникам є не різкими, а поступовими, повільними.

"Правда, "гуртування навколо прапору" значною мірою закінчилося, ставлення до уряду, парламенту, судової системи повернулося до довоєнного рівня. Довіра до президента теж знизилася, але вона залишається на беспрецедентно високому рівні для українських президентів. У нашому опитуванні в грудні 52% довіряють Зеленському, 39% не довіряють, баланс +13%, а до початку війни баланс був -15%", — пояснює соціолог.

Якщо протягом перших двох років повномасштабного вторгнення готових терпіти війну стільки, скільки потрібно, було 72% (а готових менше, ніж півроку, 18-20% в різних замірах), то за останній рік цей відсоток зменшився до 57% (а готових менше, ніж півроку, 21%, це грудень 2024). Незважаючи на тяжку війну і постійні обстріли більшість населення готові терпіти війну стільки, скільки потрібно.

Рівень щастя за останній рік (з грудня 2023 до грудня 2024) знизився з 69% до 58%, але не за рахунок зростання кількості нещасних, а за рахунок тих, кому важко визначитися – було 17% тих, хто вважав себе нещасним, стало 15% (ця зменшення статистично не значуще, тобто нещасних залишилося стільки ж, скільки було). Тобто кількість щасливих у країні, яка вже три роки знаходиться у важких умовах війни, майже в 4 рази більша, ніж кількість нещасних.

Війна ще триватиме: чи готово українське суспільство до тривалої війни

"В цілому, майбутня ситуація залежить від ситуації у боротьбі з ворогом і перспектив її покращення. Якщо будуть продовжуватися постійні, хоча й невеликі успіхи ворога, то показники будуть потроху погіршуватися. Якщо будуть наші успіхи, то покращуватися (як було під час захоплення частини Курської області). Але зараз українці мають великий запас міцності і більшість готова боротися з ворогом стільки, скільки потрібно", — вважає Паніотто.

Дослідження КМІС фіксують кардинальні зміни в українському суспільстві за час війни. Війна стала каталізатором не лише економічних та демографічних зрушень, але й масштабного переосмислення ідентичності, геополітичних орієнтацій та державотворчих процесів. Ці трансформації можуть стати визначальними для майбутнього України на десятиліття вперед.

Раніше Фокус розповідав, що аби зберегти українську націю жінки мають народжувати від 5 дітей. Проте є і інший шлях до збереження України.