24.02.25: головні матеріали українських медіа до третьої річниці великої війни

Сьогодні третя річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За цей час змінилося все — міжнародна ситуація, умови, в яких живе країна, змінилися люди й медіа. Всі ми зазнали великих і болісних втрат, багато українських медіа опинилися на межі виживання через війну, втрату підтримки з боку деяких міжнародних партнерів. Але, попри все, журналісти продовжують працювати й далі інформувати суспільство про те, що відбувається в країні та за її межами. «Детектор медіа» поговорив із колегами з різних медіа — загальнонаціональних, регіональних, розслідувальних і суспільно-політичних — про те, які ключові матеріали вони підготували до 24 лютого та чому обрали саме цей матеріал як головний для свого видання у триріччя від початку повномасштабної війни. Тут ви можете дізнатися, що покажуть телеканали в цей день.

Катерина Коберник, головна редакторка видання «Бабель»:

— Ми зробили реставрацію подій останніх днів перед повномасштабним вторгненням на основі міжнародних матеріалів, які були видані за останні три роки. Зокрема, кількох книжок зі спогадами основних учасників подій — «War» Боба Вудворда, «Showman» Саймона Шустера й «Our Enemies Will Wanish» Ярослава Трофімова. Наша журналістка Софія Коротуненко співставила їх, аби скласти пазл — відновити послідовність подій, дії основних персонажів, президента, Залужного, військових тощо. Хочеться зрозуміти, що було насправді, чи праві ті, хто говорить «нас не попередили взагалі», чи попередили військових, зробити фактчек заяв деяких військових, які останнім часом кажуть, що в них не було ніяких наказів. Задача журналістів — розповідати правдиві історії, і ми намагаємося зробити це на більш-менш незаангажованих іноземних перевірених джерелах.

Тетяна Овдієнко, головна редакторка інформаційно-аналітичного мовлення «Радіо Свобода»:

— До річниці повномасштабного вторгнення «Радіо Свобода» підготувало низку матеріалів для різних платформ. У мультимедійному матеріалі «Три роки великої війни. Цифри» автори Сергій Стеценко й Тетяна Колесніченко зібрали ключові цифри та факти за три роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Дослідили, скільки українських територій було окуповано Росією, втрати російської та української армій, кількість внутрішньо переміщених осіб і біженців. У фокусі матеріалу — воєнні злочини армії Росії на території України, зокрема проти дітей. Також зібрали інформацію про кількість знищених і пошкоджених українських лікарень, шкіл, пам’яток культурної спадщини, об’єктів культурної інфраструктури, церков. Сухі цифри дають змогу осягнути масштаби втрат і викликів, із якими зіштовхнулася Україна та її жителі після неспровокованої повномасштабної агресії з боку Росії.

Оскільки багато різної інформації вже було опубліковано раніше українськими та світовими медіа, ми шукали нові аспекти, на яких могли б зосередитися.

Так, проєкт «Крим.Реалії» вже відтворив хронологію першого дня повномасштабного вторгнення Росії на південь України з Криму. Зокрема, зібрали свідчення прикордонників, які 24.02.2022 були на своїх постах на КПВВ Чонгар і Каланчак, і відтворили похвилинно, як російські війська штурмували пункти вʼїзду-виїзду на адмінмежі, як маршем за 5—6 годин пройшли від Криму до Херсона, та склали загальну хронологію просування окупантів на півдні України.

Команда проєкту «Донбас.Реалії» також створила мікросайт, який може швидко й лаконічно дати розуміння всієї історії російсько-української війни — навіть тим, хто про неї мало знає. Як Росія почала війну (видавши її за «повстання народу Донбасу»), розпалювала її та, зрештою, надала їй таких масштабів, які ми побачили після 2022 року.

Марина Сингаївська, заступниця головного редактора Lb.ua:

— 24 лютого — це лише один із тисяч днів війни, яка триває з 2014 року, і наш контент мало чим відрізнятиметься від звичного контенту редакції. «Програмною» статтею на 24 лютого ми в редакції визначили статтю історика Сергія Громенка, в якій ідеться про причини, через які Росія почала повномасштабну війну з Україною. На мою думку, ця стаття розвінчує міфи, що ми могли б якось уникнути цієї війни. Ось уривок із неї:

«Трьома причинами повномасштабного вторгнення були:

а) авторитаризм — цілком успішне застосування Кремлем стратегії зовнішньої експансії для розв’язання внутрішніх проблем (“маленька переможна війна” або ж “експорт хаосу”) та готовність діяти так і надалі, зокрема в Україні;

б) імперіалізм — частково успішна боротьба Кремля за переділ світу та посідання Росією особливого місця (“вставання з колін”, “багатополярний світ” і “можемо повторити”) та прагнення відновити імперію, зокрема, коштом України;

в) великоросійський шовінізм та українофобія — особиста неприязнь Путіна до України як до успішного і небезпечного для Росії прикладу демократизації та європеїзації, що переросла в заперечення самого існування українців (“росіяни та українці — один народ”)».

Настя Станко, головна редакторка «Слідства.інфо»:

— 24 лютого ми не готуємо саме особливого матеріалу, тому що зараз працюємо над важливим фільмом-розслідуванням, яке вийде незабаром. Але у світлі останніх подій і коментарів Трампа про те, що «Україна не мала починати війну» ми хочемо нагадати, що о 17:26 24 лютого 2022-го ми ідентифікували за номером на шоломі першого російського вертолітника, якого збили сили оборони в Гостомелі. Ми хочемо нагадати, що з першого дня повномасштабного вторгнення ми ідентифікували російських окупантів і продовжуємо їх викривати, наводячи докази їхніх злочинів.

Цим ми теж хочемо показати, що через три роки продовжуємо робити нашу роботу, що нам здається найкращим, що можна робити в ці турбулентні часи, коли багато хто відчуває безвихідь. Ми продовжуємо робити те, що вміємо робити найкраще.

Оксана Петрук, редакторка Центру журналістських розслідувань «Сила правди»:

— 24 лютого 2022 року у мене і моїх колег із Центру журналістських розслідувань «Сила правди» було відчуття, ніби нас обнулили. Здавалося, розслідування про корупцію в Україні втратили сенс, бо на порядку денному — зберегти державу, захистити кордони, врятуватися. Коли перший шок минув, ми почали аналізувати фейки й маніпуляції в білоруських медіа, випускали відеоблог «Воєнна шпальта». Торік до цієї дати ми готували серію репортажів із зони бойових дій. До третьої річниці повномасштабного вторгнення Росії ми оговтались і далі розслідуємо, аналізуємо, інформуємо. Крім того, двоє людей із редакції захищають Україну зі зброєю у руках. Це журналісти Наталка Тарковська і Костянтин Яворський. Саме їх ми попросили записати відеозвернення до волинян і розповісти про свій досвід у Збройних Силах. Цей контент ми розмістили в соціальних мережах і ютуб-каналі «Сили правди» 24 лютого.

Анастасія Бакуліна, головна редакторка та засновниця видання «Свідомі»:

— На річницю повномасштабного вторгнення ми випустили матеріал про необхідність історичної справедливості у завершенні війни Росії проти України. Ми проаналізували злочини Росії, які залишалися безкарними протягом століть — війни, репресії, Голодомор, депортації — і пояснюємо, чому відсутність покарання лише сприяла повторенню агресії. Тепер Україна має можливість змусити Росію відповісти за скоєне та притягнути винних до відповідальності через міжнародне правосуддя. Якщо цього не зробити, історія знову повториться. Ми пробуємо довести, що справедливість — це не лише моральний обов’язок, а й запорука безпеки майбутнього.

Олеся Боровик, головна редакторка «Кордон.медіа»:

— До третьої річниці повномасштабного вторгнення наша редакція вирішила обмежитися форматом короткого ролика, де подаємо цифри з кількістю поранених, убитих мирних, зруйнованих будинків, тобто всього того зла, що принесла на Сумщину російська армія з 24 лютого 22-го донині. А також зробили бліцопитування серед сум’ян про те, як для них почалося 24 лютого.

Торік, пам’ятаю, що від ночі 23-го і весь день 24-го на Сумщині було особливо гучно, багато обстрілів. Тому і цього року стрічка новин не буде порожньою, бо росіяни ніколи не втрачають нагоди «привітати» жителів області з цим днем. До того ж весь Сумський район межує з російською Курщиною, де нині активні бойові дії.

Катерина Рождественська, головна редакторка та співзасновниця видання Soda:

— До третьої річниці війни ми запланували рилз зі звуковою інсталяцією «Дерево памʼяті», яку торік установили в Запоріжжі. Передзвони цього «дерева» дуже щемливі й справді змушують зупинитися, згадати та віддати шану захисникам і захисницям, які полягли у жорстокій війні з країною-агресоркою Росією, яка вже 11 років тероризує українців.

Владислава Кудєльник, головна редакторка видання «Цукр»:

— До повномасштабного вторгнення ми зробили добірку спогадів із платформи «Свідок» — як історії про обстріли, так і про те, як розвинулося або позитивно змінилося наше місто на третій рік війни.

Також плануємо видати інтерв’ю з двома військовими-розвідниками, які рефлексують про війну, наше місто та різні сценарії майбутнього.

У соціальних мережах окрім цього буде добірка фільмів про російсько-українську війну.

Валентина Дончевська, редакторка сайту «Точка Сходу»:

— Ми підготували статтю про переселенців, які після втрати дому вимушені розв’язувати не тільки питання життя в евакуації, а й інші. Зокрема, це будуть історії про переселенця, який став військовим; переселенки, яка чекає на чоловіка з полону та виховує маленького сина; переселенця, який працює в благодійному фонді та допомагає іншим переселенцям виживати.

Також додаємо статистику: скільки ВПО в Україні, де найбільше оселилося людей та іншу аналітику. Головна ідея — показати силу людей, які мають різні долі, але всіх об’єднує те, що вони втратили дім внаслідок війни.

Ольга Руденко, головна редакторка The Kyiv Independent:

— Ми здебільшого перестали «відпрацьовувати» дати. Раніше могли підготувати кілька текстів спеціально до якоїсь помітної дати, але зрозуміли, що це не працює, людям це не потрібно. Але у нас точно є один спеціальний проєкт — до річниці ми починаємо передпродаж нашого першого в історії друкованого продукту. Це журнал про Україну. Ми довго думали, які слова помістити на обкладинку, і вирішили назвати цей випуск The Power Within — «сила всередині» або «внутрішня сила». Ми ще не знаємо, чи це буде регулярне видання.

Сергій Прокопенко, головний редактор «Ґвара Медіа»:

— 24 лютого ми показуємо фільм південнокорейського режисера Чеа Ван Юна про перші тижні війни в Україні. Ми любимо фільми та намагаємося показувати їх нашій спільноті й аудиторії. Нам цей фільм здається глибоко символічним, тому що цей режисер приїхав до Харкова у березні 2022-го, коли йому було заборонено приїжджати в Україну Міністерством закордонних справ Південної Кореї. У Південній Кореї існує законодавство, яке надає МЗС право забороняти громадянам приїжджати в країни, де є війна або військовий конфлікт. За це їх можуть покарати штрафом, адміністративно чи якимось іншим чином. Але цей режисер приїхав і зняв цей фільм, попри всі перешкоди. Ми з ним познайомились у березні 2022-го. Паралельно ми їдемо в Черкаси до наших колег із «1800: Новини Черкас», щоб показати фільм про масові поховання в Ізюмі та нагадати, що може бути, для того, щоб бути сфокусованими, злими й такими, які вірять у результат, що потрібен нам, попри на перешкоди.

Меланія Подоляк, комунікаційниця видання «Ґрунт»:

— У нас є приклади наших найбільш успішних форматів (тут і тут), із якими ми працюємо найчастіше. Ці формати нам найкраще вдаються — і таким же буде наш ключовий матеріал. Ідея нашого матеріалу до третьої річниці повномасштабної війни в тому, щоб зібрати певні образи, певні характеристики, які об’єднують українське суспільство в контексті цих трьох років. Це колаборація з іншим дотичним до війни за своїм профілем медіа. Це те, що в нас найкраще виходить, і те, що збігається за тоном із нашою аудиторією та має найбільший вплив здебільшого.

Зазвичай більші й конвенційні медіа готують якийсь великий текстовий або відеоматеріал. Ми теж прагнемо таке робити й будемо таке робити з часом, коли трошки розвинемося і будемо мати більше зрілості, сталості та можливостей, як мають великі медіа. Але ми на нашому полі та з нашими компетенціями найкраще працюємо в соцмережах.

Ще всі хочуть завжди сказати щось унікальне, але в такі моменти ми розуміємо, що нічого нового підсумкового про війну ми сказати не зможемо, тому що всі ми українці й думаємо однаково про ці речі. Тому наша мета — просто ще раз привернути увагу аудиторії, з якою ми працюємо.

Юлія МакГаффі, головна редакторка сайту NV.ua:

—  На NV.ua вийде декілька центральних матеріалів. Я б не виділяла з них якийсь один, вони всі різні і всі важливі. 

Перший —  це спецпроєкт «Три роки замість трьох днів. Ціна і наслідки повномасштабного вторгнення Росії у головних цифрах». Другий —  експертна аналітика,  якими будуть перші місяці четвертого року війни. Ще один  це наш фотолітопис війни, який ми ведемо постійно — це як фотоенциклопедія. Ми доповнили її фотографіями третього року повномасштабної війни, дуже візуально потужний контент. І, врешті решт, спільно із  платформою пам'яті «Меморіал» у нас виходять історії трьох українських військових, які полягли у перший день повномасштабної війни. 

Богдан Логвиненко, засновник Ukraїner:

— Ми зробили відео на інші мови про те, як повномасштабне вторгнення обʼєднало світ. Ми хочемо відійти трохи від всіх скандалів і нагадати про те, що насправді підтримка була шалена —  від протестів та селебріті до іноземних волонтерів на толоках та у війську. 

Також ми підготували добірку свідчень від людей, які виїхали з окупації, щоби ще раз нагадати, що насправді значить віддати території і людей Росії.

Також випускаємо хвилинне відео, яким хочемо нагадати українцям, які ми сильні, коли об'єднані, і яке є подякою війську, завдяки якому можемо робити те, що вміємо і любимо, а головне — далі відстоювати свою свободу. 24 лютого, вочевидь, назавжди залишиться емоційно непростим днем, тож прагнемо підтримати кожного й кожну, показати, скільки ми вже змогли пережити разом і скільки ще зможемо. 

Також запускаємо сторіс-шаблон, щоб охочі могли поділитися чотирма фотографіями зі своїх приватних архівів, які вони зробили за час повномасштабного вторгнення. Це теж один зі способів відрефлексувати для себе цей проміжок часу з позиції «тут і тепер», підтримати одне одного. Буде чудово, якщо такі сторіс побачать і іноземці.

Ілюстрація на головній: Freepik.com