3 роки повномасштабної війни․ Світ змінюється, а Україна воює попри зраду найближчого союзника

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Росії – держава-агресорка масштабувала свої геноцидні практики та терор на всю Україну. Війна прийшла не лише на Донбас, але й у всі інші міста та села нашої країни. Ворог планував блискавичний бліцкриг, але його план зазнав гучного фіаско. Росіяни не розрахували сили українського спротиву й жорстоко за це поплатилися. Україна показала зуби, а наші герої здійснили чудо, в яке ніхто у світі (окрім нас) не вірив.

Завдяки подвигу українців у перші місяці великого вторгнення Росія втратила майже всю кадрову армію, яку готувала десятиріччями. У результаті вона вдалася до істеричної мобілізації, вигрібаючи з колоній усіх "зеків", а з кабаків та притонів – алкозалежних і наркоманів. Не забули й про так звані "малі народи" – насправді денацифікованих і маргіналізованих туземців, колись колонізованих Москвою і позбавлених усіх прав. Цього вистачило, щоб не програти, але виграти Росія не може – не допомагають ані м'ясні штурми, ані вогняні вали артилерії, ані ракетний терор мирних міст, ані нальоти "Шахедів" та атаки на інфраструктуру, ані засівання бомбами.

24 Канал підбиває підсумки 3 років повномасштабного вторгнення і роздумує над тим, в якій точці історії зараз перебуває наша країна та чи закінчиться війна у 2025 році.

Росія платить кров'ю, але, на жаль, не зупиняється

Проти цього піднялися навіть ті, хто говорив російською, не міг жити без КВН і російської попси. За три роки Росія не змогла повністю окупувати жодну з областей України, втративши сотні тисяч людей, сотні мільярдів доларів і багато військової техніки.

За кожен загарбаний метр української землі Росія платить кров'ю. При цьому росіяни не можуть захистити свої землі – влітку 2024 року вони "проспали" блискучу Курську операцію ЗСУ та втратили не лише територію, але й репутацію.

Путін наказав негайно вибити українців із Курщини та нагнав туди 50 000 тисяч вояків, але вони лише гинули і регулярно провалювали дедлайни – ані до осені, ані до Нового року, ані до інавгурації Трампа ліквідувати український плацдарм на території Росії так і не вдалося. Не допомогли ані корейські комуністи, ані бомбардування власних міст і сіл.

Курська область / Дані ISW, інфографіка BBC

Путін лише показав цинічну зневагу до власних громадян, а точніше – підданих, адже ніякого громадянського суспільства в Росії не існує – лише покірна челядь. Яка мусить все проковтнути та покірно йти на забій, як наказав старший.

Але не лише Курщина. Велика війна завітала й на інші російські землі. Українські дрони та ракети, немов Ані Лорак, стали своїми для росіян і нині регулярно з'являються у вечірньому ефірі. А Росія нічого зробити з цим не може – відтак палають її воєнні заводи та фабрики, НПЗ та склади ракет, "Шахедів" і снарядів. Гинуть в тилу російські військові злочинці – раптова смерть може ховатися будь-де – від самоката до найменшого гаджета.

Росія зазнає кривавих втрат та страшних збитків, але, на жаль, не зупиняється. Кривавий диктатор на ім'я Владімір Путін жадібно та азартно жене на забій поранених і калік на милицях, у яких замість танків – китайські гольфкари та "жигулі", а замість БМП – мопеди та віслюки з верблюдами. Він вже залучив тисячі союзників з КНДР і країн "третього світу".

Страшна ціна війни

Все це безумовно має ціну – загарбані руїни на Донбасі обернуться прокляттям і злиднями для наступних поколінь росіян. Вже зараз економіка Росії перебуває у передкризовому стані, а запас міцності стрімко закінчується. Після чого мають настати незворотні зміни і той самий ефект "карткового будинку". Це ціна спроби загарбати Україну.

Але страшну ціну заплатили й ми. Загинули десятки тисяч людей, мільйони втратили свої домівки, роботу та просто своє нормальне життя. Нині спати й не чути сирен – це привілей, якого позбавлена більшість українців. У нас багато проблем, але ми вільні, ми захищаємо свою свободу і своє майбутнє, а також майбутнє наших дітей і наступних поколінь.

Війна у цифрах / Дані Мінекономіки, УВКБ ООН, Мінсоцполітики, Мінфін, інфографіка BBC

За три роки після початку повномасштабного вторгнення ми не втратили себе та зберегли свою державу. Україна вистояла і, попри всі проблеми, готова й далі чинити спротив. Щоб не робила Росія – вона не може нас перемогти.

Так, українці подекуди відступають, але ніякого обвалу фронту немає і близько. Росіяни нині не можуть і мріяти про стратегічні операції з "котлами" і оточеннями, бо тактика "м'ясних штурмів" цього не передбачає. Натомість передбачає надзвичайно великі втрати, які необхідно постійно якось компенсувати. Нині маємо чіткі сигнали, що російська воєнна машина почала видихатися – кількість рекрутів зменшується, вже почав відчуватися брак техніки і снарядів, не від гарного життя з’явилися на фронті корейці і мули.

Зрада найближчого союзника

Війна зайшла у позиційний глухий кут – все йде до стабілізації лінії фронту і майбутніх мирних переговорів. На них Україна повинна мати сильну позицію. Повинна, але, на жаль, не має. У найкритичнішу мить нас фактично зрадив наш найбільший союзник – Сполучені Штати Америки.

Новий президент найвпливовішої країни світу Дональд Трамп розпочав сепаратні переговори з Путіним.

• Ба більше, ще до їхнього офіційного початку було оголошено про неможливість вступу України до НАТО та нереалістичність плану відновлення нашої територіальної цілісності.
• Крім того, Трамп зажадав кратного повернення всієї допомоги, яку США надали Україні як гранти та почав ультимативно вимагати від президента Зеленського укласти кабальну угоду про загарбання наших природних багатств в обмін ні на що.
• А коли Зеленський коректно запропонував змінити умови угоди, Трамп розпочав істеричну атаку та назвав українського лідера "диктатором без виборів".

Веселий настрій переговорників США і Росії у Саудівській Аравії / Фото росЗМІ

Світ був шокований демаршем Трампа, від його несподіваних подарунків були шоковані навіть самі росіяни й стали просити ще більше – тепер вони хочуть не лише всю Україну, але й повернення сфер впливу часів Холодної війни і виведення американських військ зі Східної Європи. Втім, сам факт сепаратних переговорів геть не означає ухвалених рішень, а головне – що на них погодяться ті, кого навіть не запросили до Ер-Ріяду.

Нині вже не часи Ялтинської конференції, коли лідери провідних держав світу ділили на власний розсуд цілі країни на сфери впливу. Про що б не домовились Путін і Трамп, ніхто не зобов'язаний виконувати їхні ультиматуми.

Надії на пробудження Європи

Україна опинилася в дійсно складній ситуації, але тут немає чогось нового – з 2014 року, коли й почалася російська агресія, ми вже стикалися зі зрадою союзників і вже бачили як Захід воліє обмежитись лише "занепокоєнням" у потужних пресрелізах і якомога швидше відновити бізнес з окупантами.

У лютому 2022-го року – рівно 3 роки тому – нам давали лише декілька днів, після чого мала настати "тотальна Росія". Нарешті восени 2023 року наш найбільший союзник на пів року заблокував нам воєнну допомогу за вказівкою все того же Трампа.

Кожного разу це ставило Україну у надзвичайно складне становище, але щоразу українці творили дива і шокували скептиків, тобто – всіх інших. Так, нам це коштувало дуже багато, але іншого виходу просто не було. Інакше б не було нашої держави і нас самих.

Нині ми маємо достатній запас міцності, щоб тримати фронт і продовжувати спротив. На відміну від США, Європа нас не зрадила, у неї ще не виходить показати свою силу, але вона мусить навчитися це робити, якщо не хоче, щоб російські танки припхалися на Одер, а Варшава, Париж чи Лісабон стали новою Бучею чи Авдієвкою. Разом Україна та Європа зможуть відбитися від руських, а значить – і перемогти, адже для Путіна неможливість перемогти означатиме крах його режиму.

Лідери Європи на Паризькому саміті / фото з X Марка Рютте

Так, можливо, доведеться послухати нові образи від Трампа, він може навіть наказати заморозити воєнну допомогу Україні (нам буде важко, але не так, як у 2022-му, бо є запас міцності у вигляді зброї та фінансів). А, може, й просто забути про все. Точніше, удати, що забув. Так вже було з КНДР, коли Трамп пафосно обіцяв всьому світу домовитися з Кім Чен Ином про без'ядерний статус, а коли спіймав облизня, то не сталося НІ-ЧО-ГО. Комуністи продовжили будувати нові ядерні ракети і стріляти ними в море.

Так само Мексика не побудувала своїм коштом стіну на кордоні з США, а Канада не стала 51-им штатом і навіть обіграла збірну США у хокей у матчі, який так жваво рекламував Трамп.

То який сенс Україні на догоду комусь "зливати" свою державу у сподіванні, що цього разу росіяни не будуть влаштовувати Голодомор і репресії, як було в 20 столітті.

Спойлер – будуть, бо інакше не можуть. Ми не можемо тікати з України і як у 1921 році чекати на ласку в таборах для інтернованих. Не є варіантом і захоплення силою нової батьківщини якомога далі від своїх ворогів, як зробили угорці чи предки сучасних американців. Ми живемо на своїй споконвічній землі і заяви Трампа чи будь-кого про капітуляцію лише згуртовують нас та додають рішучості, а ще – впевненості у тому, що ми все робимо правильно, а значить – переможемо.