Безіменні і ненагороджені. Про них у цей день
Сьогодні «Главком» присвятив текст людям, яких часто зображують у кіно у вигляді простої сільської бабці, яка зі свого подвір'я біля траси передає дані про пересування ворога:
- У Катюжанці – «Дід», якому насправді 45;
- у Лютежі й Козаровичах – Олександр Александрович і Микола;
- у Капітанівці – охоронець бази Київського дорожнього управління;
- у Синяку – Марія та сім’я місцевого єгеря;
- у Михайлівській Рубежівці – телеведучий Олекса;
- у селі Озера – Сергій з дружиною;
- у Демидові – прибиральниця та ще двоє хлопців – на лісопилці і один – біля тамтешнього мосту;
- у Луб’янці – місцевий тракторист;
- у Гостомелі – єгер Олександр з кумом...
- ще десятки інших людей, які сотворили подвиг у ті дні три роки тому, але й досі уникають слави.
Непомітними учасниками битви за Київ, і не лише за Київ, залишаються звичайні українці, які, опинившись в окупації чи у зоні бойових дій, ставали інформаторами та коригувальниками.
У штабі оборони Києва їх називали «наші очі».
Як шукали коригувальників, хто опрацьовував повідомлення і як вони доходили до нашої артилерії? Як відрізняли правдиві дані від дезінформації? Про це Олена Зварич говорить з Олександром Дмітрієвим (Тихоходом), котрий і вів цю роботу у штабі оборони Києва.
Тихоходу також належить ідея підриву греблі на річці Ірпінь. З цього, власне, і почалося його «штабне» життя 24 лютого 2022-го.