Через три роки повномасштабної війни: чим живе Чорнобильска зона

Державне агентство України з управління зоною відчуження в режимі нон-стоп інформує про перебіг ліквідації наслідків атаки ворожого дрона на укриття четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної станції. Від моменту влучання минуло десять днів, а роботи з ліквідації наслідків досі тривають, бо залишилися осередки тління. Щоб їх загасити, доводиться розкривати конструкції арки і прорізати отвори.

Після окупації території ЧАЕС на самому початку війни ворог знову залишив тут свій «автограф» перед третіми роковинами. Як живе зона відчуження зараз, цікавилася журналістка Коротко про. Тим паче, що недавно минула негучна ювілейна дата – 55 років від початку підготовчих робіт з будівництва станції та заснування нині мертвого міста Прип’ять.

Десять підприємств і богослужіння на свята

На промисловий майданчик ЧАЕС росіяни зайшли з території Білорусі в перший же день війни – 24 лютого 2024 року. Нацгвардійці, які охороняли об’єкт, були взяті в полон, вахтовики опинилися у заручниках, але продовжували забезпечувати життєдіяльність небезпечного об’єкту. Під кінець березня вдалося домовитися про часткову ротацію спеціалістів, а з початком квітня окупанти забралися геть, прихопивши свої «трофеї». За даними слідства, працівники Росатома вивезли зі станції та навколишніх підприємств унікальну радіологічну лабораторію, джерела іонізуючого випромінювання, близько 700 комп’ютерів, понад 344 автомобілі і багато дозиметрів.

ЧАЕС і до війни переживала не кращі часи через брак фінансування та пандемію COVID-19, тимчасова окупація додала ще проблем. В комплексі це продовжує життя ЧАЄС на невизначений період. Зокрема, закриття і консервації 1-го, 2-го та 3-го енергоблоків перенесено з 2028 на 2034 рік.

- Зараз всі десять підприємств, що належать до сфери Державного агентства з управління зоною відчуження, працюють у звичному режимі, - каже прессекретар ДАЗВ Надія Мудрик-Мочалова. – Вісім з них знаходяться безпосередньо на території зони. Зупиняти технологічні процеси можуть тільки повітряні тривоги, тоді всі йдуть в укриття. Декілька укриттів є на території Чорнобиля.

У «столиці» зони на регулярному чергуванні знаходяться пожежники, працює поліція, відкриті продовольчі магазини. З них автолавкою довозять їжу у майже розвалені вже села, де доживають свого віку самопоселенці – місцеві жителі, які повернулися в свої хати після евакуації у 1984 році попри заборону. Тільки залишилося їх вже зовсім мало. Якщо 2005 року в зоні безумовного відчуження було зареєстровано близько 320 самопоселенців, то сьогодні їх приблизно 50 осіб.

- Іноді пенсіонери кудись зникають, мабуть, їх забирають до себе діти, потім знову повертаються, - каже Надія. – От у грудні в нас було 40 чоловік, а зараз вже трохи більше.

До війни всі тури в Чорнобильську зону проходили через Свято-Іллінську церкву, яка відродилася через 17 років після вибуху на 4-му енергоблоці. В храмі є дві унікальні ікони - Миколи Чудотворця (XVIII ст.), яка дарує зцілення, і «Чорнобильській спас», де ліквідатори аварії зображені на рівні зі святими. На час війни екскурсії в зону заборонені, проте церква жива – приймає парафіян і проводить богослужіння на свята.

Рисі паруються, корови пасуться

Лютий цьогоріч і в Чорнобильску зону не пошкодував насипати снігу, проте природа вже живе передчуттям весни. Уночі в лісі можна почути моторошні крики, що нагадують нявкання. Це почався шлюбний період у рисей. Зазвичай мовчазні, ці хижаки з китичками на вухах починають шаленіти від кохання в кінці лютого і співатимуть серенади до кінця березня. Кошенятка мають з’явитися в травні.

У Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику теж готуються до травня, але з іншої причини.

- Травень – це період, коли можуть починатися лісові пожежі, - пояснює прессекретар заповідника Вікторія Володько. – Тому зараз фахівці наших п’яти природоохоронних науково-дослідних відділень розчищають дороги і спеціальні проїзди, перевіряють стан пожежних водойм. Війна призупинила низку наших наукових досліджень, але заходи зі збереження екосистеми, безумовно, проводяться.

Вже багато років частиною екосистеми Чорнобильської зони і її унікумом є стадо здичавілих чорно-білих корів. Покинуті людьми після аварії, вони навчилися виживати самотужки і досягли чималого успіху у підтримці своєї популяції.

- Люди бачили корівок, знову телятка у них є. Ніби навіть стали не такими лякливими, як були раніше, - каже Вікторія.

Здичавілі корови ведуть спосіб життя своїх давніх предків – турів. Від хижаків відбиваються сильні дорослі особини, стаючи у коло, куди заганяють слабкий молодняк. Самиці мають лактацію, тільки коли вигодовують телят. Навіть за суворої зими корови вигрібають копитами з-під снігу суху траву.

Також в заповіднику розповіли, що у свій звичний ареал остаточно повернулися руді конячки Пржевальського. Бойові дії та окупація зони трохи відігнали їх, а тепер всі на місці.

Диво через три роки

На сторінці в соцмережі відомого дослідника живого світу зони Сергія Гащака з’явилося унікальне відео. Це тварини і звуки війни в Чорнобильскому лісі в перші два тижні вторгнення. Науковець змонтував відео із записів восьми фотопасток, які вважав безнадійно втраченими.

- Я поставив ці камери у травні 2021 року у місцях, де фактично виключена поява людей. Востаннє відвідував пастки наприкінці листопада, збирав матеріали. На той час вже почалися тривожні розмови про можливу близьку війну, біля білоруського кордону скопичувалися російські війська. У 2022 році я не їздив туди, бо і сніг заважав, і загроза просто повисла в повітрі. А нещодавно, вже у 2025-му, люди, які виконували відповідальні роботи в зоні, знайшли камери і повернули мені. Я тиждень не міг повірити, що сталося таке диво.

Сергій Гащак вважається замдиректора з науки у Чорнобильскому центрі з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів і радіоекології. Сам каже, що вважається, а не працює.

- Наша установа всі ці три роки майже нічого не робить. Проєктів немає, грошей немає і людей немає. Хтось звільнився, хтось пішов на фронт. Я живу на пенсію, після вторгнення росіян фактично попрощався з Чорнобилем, бо їздити туди стало вкрай важко.

Науковець мешкає в Славутичі – місті, збудованому для атомників після змертвілої Припяті. До великої війни вахтовиків на станцію і в зону возили спеціальною електричкою «Славутич – Семиходи». Колії були прокладені за радянських часів, відрізок шляху припадає на територію Білорусі…

Зараз славутяни дістаються до ЧАЄС автобусами через Київ, Вишгород, Іванків.

- Це важкий шлях, але що робити, завдяки Чорнобилю досі багато хто виживає, - каже вахтовик Микола. – Роботи в самому Славутичі небагато, а ще й переселенці приїздять, бо вважається, що наше місто привабливе для життя. Прибувають із півдня, зі сходу, хтось залишається, хтось далі їде – шукає, де прихиститися. Бо живемо ми досить скромно.