Четвертий рік війни: чого очікувати Україні на полі бою?

Україна входить у четвертий рік повномасштабної війни з Росією. Мабуть, три роки тому, наприкінці лютого 2022-го, спрогнозувати такий термін протистояння могли лише одиниці найвідчайдушніших українців. За минулі три роки війна неодноразово змінювалася, обростаючи новими тактиками, методами, технологіями та стратегією.

Протягом цих трьох років українські та російські сили постійно намагалися перевершити іншу сторону: нові технології були спрямовані на отримання як тактичної, так і стратегічної переваги. «Мангали» на російській техніці, які так висміювали українці на початку війни, після появи FPV-дронів стали звичною справою і для української техніки. Проти розвідувальних дронів з’явилися зенітні БпЛА, проти FPV — РЕБ на всіх можливих частотах.

Чи не найяскравіше демонструє постійне вдосконалення сторін тактика використання морських дронів. Протягом 2023-го та початку 2024 року завдяки ним Україна знищила до десятка різних російських кораблів: від великих десантних до тральщиків і буксирів. Тактика протидії, випрацювана ворогом, передбачала постійне патрулювання вод поблизу Криму з допомогою десятків гелікоптерів із тепловізійними приладами та спеціальними РЛС.

Україна не зволікала: майже одразу конструктори дронів Magura та Sea Baby почали експериментувати із встановленням на безпілотники протиповітряних ракет. І це дало результат — як мінімум два підтверджені збиття гелікоптерів і ще кілька непідтверджених. Але головним тут є те, що такий дрон може нести на собі не лише ракети «повітря—повітря», а й кілька FPV-дронів на оптоволокні. Саме ними було знищено російську систему ППО «Панцир-С1» на Херсонщині, в 45 кілометрах від лінії фронту. Хто міг би передбачити щось подібне в лютому 2022-го?

Однак далеко не в усіх випадках здобути перевагу вдавалося саме нам. У Донецькій області тільки за минулий рік було окуповано сім міст і більш як п’ятдесят сіл і селищ. Також не можна не згадати про використання ворогом дронів на оптоволокні — технології, яка, за підрахунками західних аналітиків, знищує до десяти одиниць техніки Сил оборони за добу. Це загроза, з якою в нас не виходить результативно боротися досі.

Постійне зростання та зміна домінування сторін стало основним чинником, завдяки якому бойові дії тримають відносно рівну динаміку та не дають можливості жодній зі сторін переходити в наступи стратегічного масштабу. Я поспілкувався з кількома командирами батальйонного та ротного рівнів, які захищають нашу країну на найгарячіших напрямках. Вони підсумували попередні роки війни та спробували сформулювати об’єктивний прогноз військових дій четвертого року, що розпочинається сьогодні.

Зауважу: тут ітиметься не про політичну складову, а саме про фронт і сценарії розвитку подій на ньому. Основні запитання, що були поставлені, стосувалися головних проблем і викликів для українських підрозділів та прогнозу можливих подій безпосередньо на лінії зіткнення.

Херсонський напрямок, командир батальйону однієї з бригад, майор:

«Нашу бригаду перебазували на цей напрямок після появи загрози російських штурмів на катерах у бік Херсона та околиць. Раніше наша бригада стояла на Донеччині та мала зовсім іншу специфіку бойових дій. Як можна побачити з підсумків нашої діяльності, жоден із російських штурмів не привів до результату, тобто до закріплення ворога на правому березі Дніпра.

Якщо говорити про виклики та проблеми, то тут можу висловитися більше про специфіку боїв на Донеччині, де ми воювали до цього. Це координація та керованість підрозділів, їхня взаємодія та здатність виконати поставлені завдання.

Буду відвертим, далеко не всі завдання, які ставилися моєму підрозділу і підрозділам, де служать мої близькі друзі, були реалістичними. Умовно, може надійти завдання закріпитися там, де позиції давно втрачені. І люди замість закріплення мусять іти на штурм без наявних для цього сил і засобів. Такі випадки траплялися дуже часто.

Також велике значення має взаємодія між суміжними підрозділами на полі бою. Це проблема, яку нам належить вирішити в найближчому майбутньому, і я дуже вірю, що формування корпусної системи військ допоможе підсилити цей компонент.

Якщо говорити про прогноз, то мені дуже складно сказати щось чітке. Я не бачу можливості в наших сил піти в умовну атаку на Крим чи на звільнення лівого берега Херсонської області. Так само я не бачу сил у росіян, щоб вони перейшли Дніпро і якось просувалися на правобережжі. У них просто немає таких спроможностей, а ті потуги, які були, ми одразу ліквідовували. Я думаю, що за умови продовження війни ще на рік ми не побачимо чогось кардинально нового. Все буде десь так, як є зараз. Така моя думка».

Куп’янський напрямок, командир батальйону однієї з бригад, звання не вказане на прохання військового:

«Дуже не люблю гратися в прогнозування, бо в січні 2022-го вже спрогнозував повномасштабну війну. Все залежить від нашого вміння реагувати на загрози і від того, чи будуть війська повною мірою забезпечені всім необхідним для ведення бойових дій. Зараз я не можу сказати, що це так. Зараз я не уявляю, що ми робили б без волонтерської допомоги, бо весь РЕБ, майже всі пікапи, більша частина «мавіків» і FPV — це допомога від волонтерів. Люди намагаються привезти все і віддати все, що можуть, але не можна заходити в четвертий рік війни без якоїсь альтернативи в цьому. Я думаю, що саме держава повинна взяти на себе більшість подібного забезпечення, тому що чисто штатно ми досі ведемо війну 2022 року. А реальність кардинально відрізняється і потреби теж.

Про що хочеться сказати ще, то це про кадрову політику вищого командування. Повірте, дуже тривожно почуваєшся, коли дізнаєшся про звільнення людей, яких знаєш з 2014 року і які пройшли всі можливі випробування. Ти знаєш, що це порядна людина, яка думає про своїх людей у рази більше, ніж про свою голову. А людей кого просто знімають, а кого взагалі під суд кидають. З причин, де їхньої вини взагалі немає».

Курський напрямок, командир підрозділу, який безперервно веде бої на території Росії починаючи з серпня 2024-го, лейтенант:

«Якщо ми нічого не зробимо з дронами на оптоволокні, то програємо цю битву і не зможемо довго вести війну на території ворога. Я не буду називати жодних цифр, але втрати, які ми несемо тут за тиждень боїв, просто нереальні за розмірами, я не бачив таких втрат у техніці за два роки своєї служби. Поки що всі спроби боротьби з цим не дають бажаного результату.

Треба розуміти, що техніка — не нескінченний ресурс. Наші БТР Stryker — не нескінченний ресурс. Я бачу, що робиться в Америці, і розумію, що ми можемо оперувати лише тими машинами, які маємо зараз, і нічого нового очікувати немає сенсу. Тому перша і головна перешкода, яку я бачу, це дрони на оптоволокні. Якщо ми вирішимо цю проблему, то можна буде сказати, що ми воюємо за певного паритету з ворогом. Але станом на зараз — не ми, а нас.

Прогноз на майбутнє дуже пов’язаний із тим, що я сказав. Якщо вийде ефективно протидіяти оптоволокну, ми вийдемо на новий рівень протистояння і матимемо навіть перевагу. Принаймні тут, під Суджею. Крім цього, жодних прогнозів давати не хочу».

Покровський напрямок, командир роти бригади, яка обороняє західний фланг міста, лейтенант:

«Я воюю із самого початку війни і можу дуже багато порівнювати те, що було 2022 року, і те, що є зараз. За три роки війна кардинально змінилася, і це всім і так зрозуміло. Наприклад, та кількість FPV, якою оперує ворог зараз, просто не дозволяє нам пересуватися, — не те що проводити евакуації, ротації та підвіз БК. Це, по суті, копійчаний засіб, який контролює все і навкруги. Звісно, допомагає РЕБ, але далеко не завжди, росіяни навчилися працювати на частотах, які недосяжні для багатьох наших приладів.

Однак є й позитивні зміни, наприклад, зараз зовсім не так працює артилерія кацапів, як це було влітку 2022-го, коли засипали все і кругом. Також останнім часом зменшилося застосування КАБів. У принципі, це і є причини, чому нам вдалося стабілізувати Покровський напрямок. Також роботу дронщиків хочу відзначити — вони просто боги. Коли на наш напрямок зайшли «Птахи Мадяра», це був дійсно геймчейнджер, інакше не скажеш. Росіян просто знекровили, в них із десяти штурмів виходило провести успішно десь два-три.

Що ще не можна забувати, то це те, що люди стомилися. Катастрофічно стомилися. В моєму батальйоні є люди, які служать не те що з перших днів війни, а з перших годин. Є ті, хто взагалі з 2014-го безперервно, просто уявіть це. Людям потрібен відпочинок, їм хочеться розуміти, що їхня служба колись завершиться і вони повернуться додому, як герої. Не на щиті, а як живі герої.

Прогнозувати щось мені дуже складно. Чи могли ми знати минулої зими, що прорив з Авдіївки призведе до того, що російський чобіт стоятиме в трьох кілометрах від Покровська? Але я думаю, що в нас назаразі достатньо сил, щоб тримати той фронт, який ми тримаємо зараз. За умови правильного командування та постановки завдань, я вважаю, це дуже реально — не дозволити ворогу просуватися з такими темпами, як минулих літа-осені. Маю обережний оптимізм, що мої прогнози справдяться».

Поспілкувавшись із військовими практично з усіх напрямків, можна виокремити проблеми та прогнози на наступний рік війни, які дають військові:

— зараз ворог не має сил для значних просувань на полі бою;

— Україна повинна знайти рішення для боротьби з оптоволоконними дронами росіян;

— потрібно працювати над покращенням керованості військ, запровадження корпусної системи має значно допомогти в цьому аспекті;

— військові хочуть отримати хоча б приблизні терміни демобілізації, щоб бачити своє майбутнє;

— окремі підрозділи скаржаться на зняття своїх командирів, яких сприймають як високопрофесійних і загартованих у боях;

— потребують системного розв’язання проблеми із забезпеченням бригад розвідувальними та FPV-дронами, РЕБ і пікапами саме з боку держави;

— військові бачать певну позитивну динаміку в нових підходах до ведення війни та знищення ворога, зокрема на Покровському напрямку;

— у цілому опитані командири вважають, що динаміка фронту не буде кардинально змінюватися впродовж наступного року війни за умови правильних підходів у командуванні військами та подальшого впровадження технічних інновацій на фронті.

Ознайомившись з інтерв’ю та висновками, які з них випливають, можна відчути обережний оптимізм щодо ймовірних подій на фронті наступного року. Однак не треба забувати, що спроможність вести війну залежатиме не тільки від України, а й від волі американських та європейських партнерів.

Станом на зараз ми перебуваємо в тому витку подій, коли заокеанські партнери починають сприйматися більше як ворог, ніж як друг. На жаль, саме цей «чорний лебідь» зараз є основним, від якого залежатимуть майбутнє фронту і можливість справдження всіх вищезазначених прогнозів військових.