До річниці повномасштабної війни Svidok․org запускає збір свідчень: як долучитись

Поділитись своїм воєнним спогадом може кожен українець, інформує 24 Канал. При цьому на платформі Svidok.org всі свідчення є анонімними, а після публікації з персональних даних відображається лише населений пункт, де відбувались події, описані в нотатці.

Ми чули звуки вибухів, відправляли близьких людей на фронт, волонтерили та рятували тварин, виховували дітей та здобували освіту в умовах постійних викликів, допомагали тим, хто змушений був покинути все і почати життя в інших містах. Нам є чим поділитись! Цей пережитий досвід має почути світ, щоб побачити очима очевидців те, що відбувається в Україні,
– закликає Юлія Михайлова, комунікаційниця Svidok.org.

Зберегти свій спогад можна, скориставшись:

• сайтом svidok.org;
• телеграм-ботом @SvidokNoteBot;
• безплатною телефонною лінією за номером 0 800 507 480.

Крім тексту, до свідчень можна додавати фото та відео.

Про що українці вже поділились на Svidok.org

На платформі Svidok.org вже зареєстровані понад 4000 українців, які щодня діляться своїми історіями. Ось кілька з них (імена змінені з міркувань безпеки).

"Ця ніч мені запам’ятається назавжди… Ніч на 30 січня 2025 року близько 00:18 стався вибух у багатоповерхівці в одному зі спальних районів міста. Я чула, як "Шахед" летить через мій будинок. У такі моменти дуже страшно, адже ти ніколи не знаєш, куди він прямує. За правилом двох стін я оперативно покликала всю родину, щоб сховатися, адже біля нас, у цьому ж районі, 17.11.2024 Росія вдарила балістичною ракетою в сусідній двір. 15 секунд – і ми чуємо вибух. Ці емоції не передати словами. Спочатку ти відчуваєш страх, біль, розгубленість, тіло не контрольоване, все тремтить від жаху. А потім – ненависть до Росії. В голові завжди одне й те саме питання: "За що? Чому?" – пише Людмила про атаку на Суми.

Наслідки атаки росіян на Суми / Фото Svidok.org

"З моїми третьокласниками у мене була особлива традиція: в укритті ми багато обіймались та підтримували один одного. Цього разу без виключення. Вирішили, що будемо спілкуватись, грати в ігри. Пройшла година. Діти запропонували попрацювати в зошитах, "бо ми маємо вчитись, щоб відбудовувати нашу країну", – сказав один учень. Дійсно. Працюємо. Друга година в укритті. Спілкування зі шкільними друзями допомагає. Зникло світло. Діти почали кричати, але разом з колегами нам вдалось швидко налагодити тишу. Я зрозуміла, що в місті щось сталось. Дзвінок від мами учениці: "У нас приліт. Благаю, скажіть, що ви з дітьми в укритті і у вас все добре. Ви точно в укриті?" "Так, все добре". Працює генератор. Після цієї розмови звʼязок пропав. В укритті ми провели близько 7 годин. Світла та звʼязку в місті не було декілька днів. Це був перший раз, коли батьки забирали своїх дітей зі школи, а очі були наповнені страхом, розпачем. Що рятувало нас у цій ситуації – діти. Вони питали про домашнє завдання на завтра, адже ми сьогодні зовсім не попрацювали в класі та не провели уроків", – розповіла вчителька Ольга з Житомира.

Ось так виглядає дитячий садочок на Північній Салтівці. Деякі іграшки виглядають зовсім новими – моторошне відчуття, коли бачиш їх на тлі залізобетонних штирів,
– розповіла Юлія.

Дитячий садок у Харкові, який атакували росіяни / Фото Svidok.org

Мій девіз під час війни став: "Якщо не ми, то не ми". Саме тому я багато часу, грошей та здоров'я приділяю волонтерству. Це не тільки допомога тваринкам, а також допомога людям цивільним та нашим захисникам. Я все життя допомагала, але зараз намагаюся це робити більше. Тому що навкруги дуже багато горя, хочеться зробити світ, хоча б навколо себе трохи кращим та добрішим, – написала волонтерка Катерина.

"1000 днів як мій брат не виходить на зв'язок з полону, куди потрапив, захищаючи Україну в місті Маріуполь…. Там він із побратимами тримали оборону "Азовсталі", і показали всьому світу свою силу і незламність! Мій брат не просто військовослужбовець, він воїн!.. Я б хотіла, щоб про мого сильного та хороброго брата знало якомога більше людей!" – поділилась Наталія.

Захисник "Азовсталі", який досі в полоні Росії / Фото Svidok.org

Таких опублікованих історій на платформі Svidok.org – понад 2500. А не розказаних – мільйони! Зараз не час мовчати – закликають українців в Svidok.org. Про щоденні обстріли Росії, руйнування будівель внаслідок ракетних атак, про воєнні чи екологічні злочини, поранення, окупацію, вимушену евакуацію, блекаути, навчання в укриттях, волонтерство або адаптацію до життя в умовах війни, про те, як ви почуваєтесь – потрібно розказувати, адже ваша історія важлива!

Чому нам варто залишати свої свідчення

Анонімні свідчення про воєнні та екологічні злочини команда онлайн-платформи передає Офісу генпрокурора та Міжнародному кримінальному суду. Понад 250 історій, залишених на Svidok.org, долучили до досудових розслідувань.

Також у США провели 7 виставок, присвячених темі повномасштабної війни Росії в Україні. У Нью-Йорку, Каліфорнії, Вашингтоні іноземці побачили наслідки ворожих атак очима людей, чиї міста і села щодня стикаються з російською агресією.

"Ми бачимо, що підтримка України у світі зменшується. Нам потрібно змінити цю ситуацію і показати свою згуртованість. Для цього варто голосно говорити, що в нас йде повномасштабна війна, яку Росія і тільки Росія зав’язала. Саме персональні історії допоможуть іноземцям краще зрозуміти, через що проходять українці щодня. Адже статистика і новини у ЗМІ не дають повної картини. Тому час голосно розказати правду", – закликає Олена Кук, директорка зі контенту та комунікацій платформи Svidok.org.

Виставка в Університеті Берклі у лютому 2025 року / Фото Тетяни Рудько

Персональні історії посилюють голос українців за кордоном. А головне – вони унеможливлять спроби Росії маніпулювати фактами та викривлювати правду про ту чи іншу подію.