Ердоган, Зеленський і Крим: що означає підтримка Туреччини?

Туреччина, разом з Європою та США, має теж сидіти за столом переговорів щодо надання гарантій безпеки для України, – про це заявив президент Зеленський. Надзвичайно важливо, що ця країна має однозначну позицію стосовно Криму. Кримські татари не можуть дозволити, щоб їхнє майбутнє вирішували без них. Як і Україна не може дозволити, щоб Крим став предметом торгу.

У світі визнають кримських татар як корінний народ Криму. В Анкарі Меджліс уже сприймають як їхній парламент. А в Україні?

Автономія кримських татар – це запобіжник для майбутнього Криму. Але чи готовий Київ до цього кроку?

Навколо переговорів про мирну угоду щодня стає дедалі більше інформаційного диму, за яким важко розгледіти справжні наміри та рухи. Саме тому важливо зафіксувати: будь-які перемовини щодо України без її участі – безперспективні. На них також має бути присутня Європа, адже Україна – це Європа. І обов’язково необхідно враховувати позицію кримських татар, бо Крим – це Україна, а киримли – корінний народ як Криму, так і всієї України.  

Нашими союзниками можуть вважатися лише ті держави, які не ставлять це під сумнів. Саме тому, перебуваючи цього тижня з візитом в Анкарі, президент Зеленський заявив, що Туреччина також повинна бути присутня на переговорах.

Чому це важливо для України? Тому що попри особливі стосунки президента Ердогана з Путіним, він ніколи не сумнівався, що Крим – це Україна, що підкреслюється в усіх офіційних заявах Анкари. 

До того ж президент Зеленський під час візиту до Анкари заявив, що розглядає Туреччину – так само як Євросоюз та Британію – як гаранта безпеки, який може надіслати свій військовий контингент.

Нещодавно я мав довгу розмову з лідером кримських татар Мустафою Джемілєвим. Його надзвичайно високо шанують у Туреччині, і саме його позиція, разом із впливом багатомільйонної діаспори киримли, формує ставлення президента Реджепа Ердогана.

«Для кримських татар залишити Крим під окупацією - означає кінець цьому народу», – наголошує Джемілєв.

На сьогодні Крим покинуло орієнтовно 30 тисяч кримських татар. Арифметично, можливо, це не дуже велика цифра - біля 10%  кримськотатарського народу. І цей процес продовжується. А ті, що не покинуть – вони поступово, особливо молоде покоління, будуть русифікуватися, втрачати свою національну ідентичність.

Тому, коли нам говорять «залишити Крим» це звучить як «пожертвуймо кримськими татарами».

Саме тому я пропоную формулу: нічого про Крим без кримських татар. Адже з анексії півострова, яка почалася в ці дні 11 років тому, і почалася відкрита збройна агресія Путіна проти України.

Ми всі пам’ятаємо про медаль Міністерства оборони РФ, на якій було викарбувано дату 22 лютого 2014. Про те, що сталося перед Верховною Радою Криму 26 лютого, і до чого тут кримські татари.

У будь-якому разі війна може завершитися – саме завершитися, а не заморозитися – лише зі звільненням Криму. І тому ми повинні пам’ятати про киримли. І не просто пам’ятати, а й посилювати їхні позиції, адже таким чином ми зміцнюємо і позиції України.

Наприклад, визнання кримських татар корінним народом України було дуже прихильно сприйнято в Туреччині. В Анкарі побачили б, що ми дбаємо про інтереси киримли не лише на словах, а й на ділі.

Але цього недостатньо. Потрібно зробити наступний крок – визнати Меджліс кримськотатарського народу політичним представником його інтересів. По суті, це парламент киримли, і тепер Україна має офіційно заявити про це.

Наступним кроком після визнання Меджлісу має стати проголошення кримськотатарської національно-територіальної автономії.

Ми можемо дискутувати про її параметри та механізми – у світі існує багато моделей, які одночасно гарантують права корінного народу і не порушують принцип унітарності. Але ніякої суперечки не повинно бути з приводу того, що киримли мають право на автономію.

Крім морального аспекту існує й цілком прагматичний український інтерес.

По-перше, визнаючи кримськотатарську автономію, Україна чітко заявляє світу: ніхто не має права вирішувати долю півострова без врахування інтересів його корінного народу, права якого вона послідовно захищає.

По-друге, таким чином вибивається один із головних російських пропагандистських козирів, що Крим це їхня земля. Не їхня – ось справжні господарі, киримли.

По-третє, наші відносини з Туреччиною стануть ще міцнішими, а в умовах, коли політика Білого дому стає менш прихильною до України та менш передбачуваною, це критично важливо для створення нових альянсів у протистоянні з Росією.

Зрештою, анексія 2014 року  вдалася саме тому, що Автономна Республіка Крим, проголошена Верховною Радою УРСР у 1991 році, не була кримськотатарською, а стала політичним дахом для промосковських мафіозних кланів.

Отже, саме кримськотатарська автономія в майбутньому має стати й стане надійним запобіжником від повторення анексії.

Джерело