На боці України – правда, у правді – Бог, а з Богом – перемога

Як український народ ми не маємо права забувати уроки нашої попередньої історії. Від 1169 р., коли вперше із земель сучасної російської держави на Київ прийшла навала, очолена володимиро-суздальським князем Андрієм, що розорила та сплюндрувала Матір міст Руських – за ці вісім з половиною століть ми маємо десятки прикладів таких нашесть. Незмінна ненависть Московії до України від тих давніх часів і донині має коріння в неспростовному факті, що народ України-Руси від початку був іншим, ніж московіти – волелюбним, не сприймав тиранічного володарства, прагнув будувати своє державне і суспільне життя в родині європейської цивілізації, а не як вони – за моделями азійських репресивних автократій, обожнюючи своїх вождів.

Вікопомним символом ненависті московської тиранії до української свободолюбності є вимордований та спалений у листопаді 1708 року царським військом Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи. Осідок саме того очільника України, який протягом тривалого часу намагався будувати мирні відносини з Московією, але зрозумів просту істину, яка стає зі століття в століття тільки більш очевидною: російська тиранія не хоче ані миру, ані справедливих відносин із сусідніми країнами та народами. Ця імперія зла завжди бажає лише одного: підкорювати, накладати ярмо, тримати в рабстві.

Від Фінляндії на півночі до Молдови на півдні, від Польщі та країн Балтії на заході до країн і народів Кавказу, Закавказзя і Центральної Азії на сході – всюди за останні чотири століття російська тиранія у всіх своїх інкарнаціях – Московського царства, петербурзької імперії, більшовицького Радянського Союзу і нинішньої фальшивої путінської федерації – всюди ця імперія несла і продовжує нести руйнування, неволю, терор, грабунок, смерть.

Століття тому, після поразки української революції, більша частина України опинилася під владою Москви, і ми добре пам’ятаємо, якою була ціна цієї окупації. Три штучних Голодомори 1921-23, 1932-33 та 1946-47 років, хвилі цілеспрямованого терору, винищення найкращих синів і дочок українського народу, цілих суспільних груп, релігійні гоніння мали наслідком загибель за найбільш стриманими оцінками від 10 до 15 мільйонів наших співвітчизників та скалічене тиранією життя кількох поколінь наших батьків і прабатьків.

Європа і весь світ зараз опинилися в точці історії, дуже подібній до того, що сталося у 1930-х роках. Тоді лідери вільних країн вчасно не зрозуміли, якою катастрофою обернеться для людства толерування явного зла, бажання дружити з диктаторами, мати з ними мир в обмін на зраду менших і слабших країн. Жертвами цієї хибної політики тоді стали Ефіопія, Маньчжурія, Австрія, Чехословаччина. Однак принесення в жертву великими державами цих країн не дало світові миру, а навпаки – привело до світової війни зі страшними наслідками для всього людства.

Пам’ятаючи ці уроки, знаючи, що у кремлівських планах є не просто окупація України, але тотальне винищення української ідентичності та її носіїв, яке російський тиран відверто і цинічно у публічній заяві назвав "остаточним вирішенням українського питання", за аналогією з нацистським планом знищення євреїв – ми, український народ, маємо боротися і захищати саме своє існування та майбутнє для наступних наших поколінь.

Нам важко, боротьба триває довго, наш народ зазнав багатьох жертв, десятки тисяч загинули, сотні міст і сіл зазнали руйнування, мільйони були вимушені рятувати своє життя, ставши біженцями. Але альтернатива нашому спротиву лише одна – повторення трагедій минулого та значно більші страждання й жертви.

Ніхто у світі більше за український народ не прагне миру і завершення цієї війни. Але ми прагнемо саме миру, прагнемо саме завершення війни. Ми хочемо справжнього миру, а не тимчасового припинення вогню, як це сталося після мінських домовленостей, які московська тиранія використала, щоби краще приготуватися до раптового нападу і, як їй тоді здавалося, швидкого остаточного завоювання всієї України. Ми бажаємо саме завершення війни, а не її замороження та відкладення на кілька років до нового, ще більш смертоносного вибуху.

Ми вірили в перемогу три роки тому, коли мало хто у світі вважав її взагалі можливою, думаючи, що російська сила – нездоланна. Але нехай загине вона, як військо фараонове у водах моря, як ассирійські полчища, які облягли Святе місто, але були уражені гнівом Божим! Ми знаємо, що на боці України та українського народу – правда. У правді – Бог. А з Богом – перемога.