Пам’яті артилериста, офіцера Ярослава Фалюша

Син і брат українських воїнів, Ярослав Фалюш загинув на Донеччині внаслідок атаки російської авіації 30 січня 2025 року. 

Про загибель офіцера повідомив голова ГО "Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО" Володимир Поляков. У 2013 році полковник Поляков служив начальником Кременчуцького військового ліцею, коли цей навчальний заклад закінчував Ярослав.

«Десять років тому я і в страшному сні не зміг би уявити собі те, що ми будемо зустрічатися з нашими випускниками на похованнях. Я тоді свято вірив, що ми виховували і вирощували найкращих майбутніх офіцерів, еліту української армії. Але не міг навіть допустити думки, що буде війна і наші діти будуть гинути на ній. І ось сьогодні, хто зміг, випуск Кременчуцького військового ліцею 2013 року разом з наставниками на похованні одногрупника, воїна 79-ї ОДШБр Ярослава Фалюша.

Світлої тобі дороги на небесах, Ярославе... а ми зробимо все, щоб пам'ять про тебе ніколи не згасла», – написав Володимир Юрійович у Фейсбуці.

Слова свого Володимир Поляков дотримує. У створеному ним Музеї військової історії Кременчука вже підготовлена експозиція, де під фотографією героя представлені його особисті речі, в тому числі розірваний ворожим КАБом наплічник.

– Він був не по роках дорослим, надійним хлопцем, – розповів полковник Укрінформу. – З ним спілкувались як з дорослою людиною. Був, як то кажуть, золотою серединою. Не відмінником, але допитливо до всього доходив, і тому навчався добре. Що ще? Якось однокласниця спитала його за дівчину, за дружину, і він відповів, що в нього до такого питання серйозний підхід, і якщо в нього буде дружина, то це – назавжди. Так він казав, коли ще був ліцеїстом. Згодом одружився, доньці вісім років…

– Ярослав народився в Кременчуці, – розповів брат Ігор. – У дитинстві був веселою, доброю дитиною. Мама колись розповідала, що він боявся наступити на мурашку біля мурашника. Навчався в Кременчуцькій ЗОШ 26 (зараз гімназія). Завжди мав гарні оцінки та авторитет серед однокласників. З дитинства займався різними видами спорту: дзюдо, самбо, ку-до. Досяг рівня кандидата в майстри спорту з бойового самбо. Після закінчення 9-го класу вступив до кременчуцького військового ліцею. Батько в нас кадровий військовий, тому самостійно обрав майбутню професію. У ліцеї займав посаду командира взводу, якщо не помиляюсь. Багаторазово брав участь у командних військових змаганнях, де разом із однокурсниками показували дуже гарні результати.

Після закінчення ліцею Ярослав поступив до Луганського державного університету внутрішніх справ, де разом з однокурсниками у 2014 році відбивав напади сепаратистів на університет. Після взяття університету під ворожий контроль він виїхав на підконтрольну територію України, оскільки більшість командирів зрадила присязі та агітувала залишатись у Луганську. Виїжджав через блокпости, заздалегідь видаливши всі дані з телефону.

Ярослав продовжив навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Після цього одружився. В нього народилася донька. Працював слідчим у Лубенському районному відділі поліції.

- З початком повномасштабного вторгнення наш батько та я стали до бойових підрозділів ЗСУ, - продовжує розповідь Ігор. - Ярослав хотів воювати поруч зі мною з перших днів. Я його відмовляв, але він у серпні самостійно вирішив завершити службу в поліції та стати до лав ЗСУ. Потрапив до артилерії у складі 79-ї ОДШБр, де почав шлях від солдата взводу забезпечення. Брав участь у прямих зіткненнях як піхотинець, був командиром відділення забезпечення. У жовтні 2024 року завершив офіцерські курси та став старшим офіцером на посаді командира взводу артилерії. Яку, через брак особового складу, і так займав ще до навчання.

Двічі отримував поранення, але повертався в стрій. Мав нагороди за мужність, за оборону Марʼїнки.

«Загинув 30 січня 2025 року унаслідок роботи ворожої авіації. Загинув вірним Україні та українському народу», – підкреслив брат героя.

Тут варто додати відомості про родину Фалюшів, аби зрозуміти мотивацію та вчинки Ярослава. Батько, Анатолій Анатолійович, народився в Росії, там і служив у радянському війську. Та коли Союз почав розвалюватись, звільнився й переїхав до України. З початком «гібридної» війни у 2014 році став до лав ЗСУ. За станом здоров’я був у 2017 році переведений до одного з районних ТЦК, однак з початком повномасштабного ворожого вторгнення повернувся до бойового підрозділу. Нагороджений медалями за мужність, за оборону Дебальцевого.

Ігор, теж добровільно, став на захист Батьківщини на самому початку повномасштабного вторгнення. Зустрів його в Києві; після відведення ворожих військ з півночі був переведений на Запорізький напрямок, пізніше - на Донецький. У серпні 2022 року отримав тяжке поранення, внаслідок якого його звільнили з лав ЗСУ.

– Це неймовірний біль – хоронити своїх дітей... Сьогодні ми провели в останню путь Ярослава Фалюша – випускника Кременчуцького військового ліцею, воїна 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, вірного сина України. Він мав жити, кохати, виховувати доньку... Але назавжди вписав своє ім’я в історію держави, в історію праведної боротьби за нашу Волю і Незалежність... А ми обіцяємо берегти цю пам’ять, Ярік, і нести її з честю! Схилимо голови у скорботі... Вічна слава Герою!

Це написала соратниця Володимира Полякова, Олена Миколаєнко, яка разом із ним працювала в ліцеї заступницею начальника з виховної роботи і проводжала Ярослава зі стін закладу у велике життя.

Ховали Героя випускники й наставники Кременчуцького військового ліцею, яких вдалося зібрати разом на цвинтарі.

…У Ярослава залишилась дружина, донька Олександра, батьки, брат Ігор.

Шана і честь Захиснику!

Фото Володимира Полякова та Ігоря Фалюша