Доктрина Монро 2.0: як Трамп змінює зовнішню політику США

Дії президента США свідчать про формування регіональної зовнішньої політики. У цьому підході простежується сувора логіка.

Оголосивши про свої територіальні амбіції щодо Канади, Гренландії та Панамського каналу, президент Дональд Трамп, здається, вдихнув нове життя в доктрину Монро 1823 року. Тоді США вперше заявили про своє право на необмежену автономію в Західній півкулі.

Президент Джеймс Монро проголосив, що Вашингтон розглядатиме будь-яке втручання інших великих держав у регіон як "недружнє ставлення до Сполучених Штатів". Китай, ти чуєш?

Регіональна політика (в оригіналі використовується термін "hemispheric", що означає, зокрема, півкулеву або таку, що охоплює півкулю Землі – Ред.) не є новиною для оточення Трампа. "Проєкт 2025" – набір ідей щодо управління США, опублікований минулого року й підтримуваний командою Трампа, – передбачав "перегрупування" ланцюгів постачання як необхідну умову економічної безпеки США та спосіб підтримки економічної активності в "регіонах Америки, що потребують зростання й стабілізації".

Джон Болтон, обіймаючи посаду радника з національної безпеки під час першого терміну Трампа, висловився ще відвертіше. У промові 2019 року він заявив: "Доктрина Монро жива й здорова".

Основна ідея цього регіонального ухилу в американській політиці полягає в тому, що США та їхні сусіди на півночі й півдні разом є більшими, багатшими, сильнішими та більш самодостатніми, ніж будь-який потенційний конкурент.

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.