Найскладніша зима, оборона Покровська й загроза Дніпру: інтерв'ю з аеророзвідником Олександром Карпюком

На Покровському напрямку, де зараз тривають інтенсивні бойові дії, українські військові стикаються з численними викликами. Ситуація в регіоні залишається напруженою, але завдяки злагодженій роботі різних підрозділів, військові зуміли стабілізувати оборону, попри постійну загрозу прориву з боку противника. Військовослужбовець ЗСУ, аеророзвідник Олександр Карпюк (Serg Marco) в інтерв'ю Фокусу розповів, про поточні виклики, стратегії оборони та критичні проблеми з постачанням на фронті.

Покровський напрямок: тактика росіяни і контрнаступ ЗСУ

Яка зараз ситуація на Покровському напрямку? Які виклики стоять перед українськими силами в цьому секторі?

Ми, 59-та бригада, утримуємо позиції на Покровському напрямку. Нас перекинули сюди одночасно з 155-ю та 32-ю бригадами, адже ми — одна з доволі досвідчених бригад, яка вже довгий час воює на Донецькому напрямку. Це було частиною посилення оборони, і нам вдалося втримати лінію. Ми зупинили потужний наступальний вал противника і змогли стабілізувати ситуацію, але це командна робота — на цьому напрямку діють різні підрозділи. І загалом ворог не полишає спроб прориву.

Росіяни застосовують тактику — якщо впираються в оборону, то намагаються обійти її по флангах. Вони тиснули по всій лінії фронту, і там, де не могли прорватися, одразу йшли в обхід. Зараз вони намагаються прорватися до Межової, використовуючи ту ж стратегію — пошук слабких місць на флангах. Але командування це бачить і перекидає підкріплення на критичні ділянки.

Якщо нещодавно через масовані атаки противника наша оборонна лінія місцями просто "просідала". Зараз ми закриваємо ці проломи, і ситуація поступово стабілізується. Якщо не буде якихось радикальних змін — наприклад, 100 тисяч нових, наприклад, узбеків чи солдат з Північної Кореї — то загалом ситуація виглядає контрольованою.

Ворогу було дуже складно останній місяць. Вони зазнали значних втрат, особливо через погодні умови. Їм доводиться більше покладатися на піхоту, а при їхньому стилі наступу — коли потрібно долати 10-15 кілометрів пішки — багато бійців просто не витримують фізично. Тобто росіяни змушені пригальмувати наступ і через втрати, і через технічні складнощі.

Але ця війна не передбачувана. Достатньо, щоб якийсь підрозділ десь не витримав і відійшов, і це може спричинити прорив, який доведеться зупиняти місяцями. Тому гарантій немає. Але поки що можемо сказати, що наступальний вал противника поступово сповільнюється.

Чи можемо ми говорити, що під Покровськом Сили оборони України перейшли до контрнаступальних дій, як це зазначали деякі моніторингові канали?

Ні, не можемо. Контрнаступ у класичному розумінні — це систематизовані штурмові дії підрозділів на визначених ділянках. Такого зараз немає. Ми виконуємо певні дії для відновлення позицій, утримання стратегічних висот — це все тактичні рішення, які реалізують командири на місцях. Це називається активна оборона. Тобто ми поступово переходимо від глухої оборони до активних дій на окремих ділянках, але говорити про повноцінний контрнаступ поки що не можна.

Як зараз виглядають укріплення під Покровськом і за ним?

Так, укріплення є, їх активно будують і покращують. Але потрібно розуміти, що фортифікація — це лише один із факторів оборони. Не менш важливими є технічне оснащення та особовий склад. Адже оборона тримається не лише на окопах, а й на підготовці підрозділів, рівні їхньої взаємодії та моральному стані військових.

Фортифікації справді є, і на деяких ділянках місцевість дозволяє їх максимально ефективно використовувати. Однак головне — це не просто наявність укріплень, а те, які підрозділи їх займають і наскільки вони готові до бою.

Наприклад, на напрямку від Очеретиного росіяни майже зайшли в Мирноград, а це пряма дорога на Покровськ. Але там їх зупинили морські піхотинці, і ситуацію вдалося втримати. Це стало можливим не лише завдяки укріпленням, а й тому, що на ці позиції зайшов підготовлений підрозділ, який зміг ефективно оборонятися. Тобто фортифікації працюють, але лише за умови, що їх утримують досвідчені військові із належною підтримкою.

Наступ на Дніпропетровську область і загроза для Краматорська і Слов’янська

Час від часу з’являються побоювання щодо можливого наступу Дніпропетровську область. Чи має ворог достатньо ресурсів для масштабного удару в цьому напрямку?

Наразі у них навіть з Покровськом не все виходить, тож говорити про загрозу для регіону в масштабах повномасштабного наступу зарано.

Щоб зрозуміти ситуацію, треба враховувати тактику ворога. Донецьк — це одна з найбільших агломерацій в Україні, складне місце для боїв, особливо коли противник воює "м’ясом", а не технікою. Фортифікації тут вже не відіграють такої критичної ролі, тому що росіяни часто їх просто обходять. Якщо немає можливості вчасно виявити і знищити ворожі штурмові групи, які обходять позиції, укріплення втрачають свою ефективність. Виходить так, що українські військові можуть добре тримати оборону, але якщо їх обходять, вони змушені відходити, щоб не опинитися в оточенні.

Донецька область відрізняється своєю щільною забудовою, кожен зруйнований будинок може стати міні-фортецею. Але якщо ворог вийде на відкриті простори ближче до Дніпропетровської області, ситуація зміниться. Там рельєф відносно відкритий, що робить наступальні дії значно складнішими. Це головна причина, чому окупантам було важко просуватися в Запорізькій чи Херсонській областях — там відсутня щільна забудова, є великі відкриті простори, які легко прострілювати.

Чому з’явиляються розмови про загрозу для Дніпропетровської області? Один із клинів, який ворог намагається просунути в районі Покровська, змістився у напрямку області. Але я не думаю, що цей регіон є для них пріоритетною ціллю в найближчій перспективі.

Наскільки реальна загроза для Краматорська і Слов’янська?

Загроза є — як для Слов’янська, так і для Краматорська, Добропілля та інших міст. Ворог намагається просунутися, але поки що не можна сказати, що він уже "на підході".

Тобто вони поки що лише намагаються прорватися?

Так, вони намагаються прорватися, але активність штурмів поступово знижується. Це пов’язано і з погодними умовами, і з загальним станом їхнього особового складу. Наразі для них головне хоча б виконати локальні тактичні завдання, не кажучи вже про стратегічні прориви.

Підсилення ворожих підрозділів РЕБ

Повідомлялося, що ворог підсилив Покровський напрямок одним із найкращих своїх підрозділів РЕБ і РЕР. Що це за підрозділи і яку загрозу вони несуть?

Я не знаю що це за підрозділи. Якщо говорити загалом, то Донецьк — це найбільш технологічно насичена ділянка фронту. Це велика агломерація, місто-мільйонник, де багато було проросійських елементів і перебіжників, які вже понад 11 років воюють проти України. За цей час вони створили потужну систему фортифікацій та засобів спостереження.

Зокрема, там давно діє розгалужена мережа РЕР (радіоелектронної розвідки) та РЕБ (радіоелектронної боротьби): це станції, які можуть перехоплювати сигнали, глушити зв’язок, виявляти дрони та заважати їхній роботі. Камери спостереження встановлені на висотках, використовуються різні засоби контролю і моніторингу.

Але щоразу, коли вони модернізують свої системи, нам доводиться шукати способи адаптації. Ми також розвиваємо свої технології, щоб ефективно виконувати завдання. Тобто це чергова їхня спроба посилити захист своїх штурмових підрозділів, протидіяти українським дронам і активній обороні. Наскільки це у них вийде — побачимо.

Наскільки активно ворог використовує розвідувальні БПЛА у вашій зоні відповідальності? Чи вдається зенітним дронам ефективно знижувати їхню активність?

У нашій зоні відповідальності, мабуть, зосереджена одна з найбільших кількостей їхніх розвідувальних дронів. Проти них постійно працює кілька екіпажів, які спеціалізуються на їхньому знищенні. Зараз "крила" не кожен день літають, це дуже епізодичні вильоти, тому не завжди виходить, скажімо так, спіймати це розвідувальне "крило", але ця робота ведеться постійно.

Куди дивиться Міноборони? Проблеми з постачанням на фронті

Наскільки українські підрозділи забезпечені зброєю, боєприпасами та дронами? Чого критично не вистачає на передовій?

Ми якось пережили цю зиму, але я не розумію, чому про це мовчать. Всі знають, але ніхто не говорить. Ми ніби як росіяни стаємо – починаємо не помічати проблем. У нас був дефіцит дронів, Mavic, FPV-дронів. Закупівлі були проведені дуже погано. Це відчув увесь фронт. Всі про це говорять, особливо ті, хто потрапляв у ситуації, коли сотню FPV-дронів доводилося ділити між чотирма батальйонами.

А що таке сотня FPV-дронів від держави? Це забезпечення роботи екіпажів на добу – максимум 25 екіпажів. Це мізер. Ми змушені сваритися, щоб хоча б чотири екіпажі мали дрони на добу. А це в умовах найінтенсивніших боїв! FPV – не настільки дорогий засіб, щоб його було складно закупити. Я приходжу до виробника і запитую:

— "Скільки ти можеш виробляти?"

Він відповідає: "Чотири тисячі FPV на день."

— "Чому ж тоді на складах немає FPV?"

— "Бо їх не закуповують уже три місяці."

А чому не закуповують? Це питання до Міністерства оборони. Якщо вони там возяться з усіма своїми тендерами, бюрократією – це не виправдання. А тим часом на фронті доводиться ділити дрони буквально по метрах між підрозділами.

Але ж повідомляли, що дронів закуплено достатньо?

У нас не проблема з грошима. Держава виділяє кошти, виробники готові працювати, і навіть більше мільйона дронів вже поставлено. Але проблема в іншому – у нас немає системних поставок. Якби кожного місяця армія отримувала стабільно 200 тисяч дронів, військові могли б на це розраховувати. А коли в один місяць постачають 200 тисяч, в наступний – 60 тисяч, потім 120, потім 50… Що це? І відповідь: "Ну, Новий рік, звітність, фінансовий рік…"

Нам байдуже, які у вас там бюрократичні процедури – нам потрібне стабільне постачання! Тому зараз бригади змушені самостійно закуповувати дрони напряму у виробників. Ми писали заявки ще пів року тому, але багато з них досі не виконані.

Тобто проблема в самій системі закупівель?

Так, у нас повний хаос із закупівлями. Я говорю про це прямо. Хто винен – конкретні особи чи система – мене не цікавить. Є Міністерство оборони, воно відповідає за це. І ця система не працює.

Ось приклад: наш підрозділ замовляв дрони Shark-M. Це критично важливий тип дрона, бо він може літати до семи годин. А у нас дефіцит пілотів. Росіяни використовують свої аналоги, які перебувають у повітрі по 6-7 годин, а ми – ні, бо Міністерство оборони просто не закупило Shark-M. Вони що, не знали, що буде весна? Що потрібні будуть "крила"?

Тепер військові змушені працювати за шаленими графіками, не спати, виснажуватися, бо здебільшого середній час роботи "крила" — 2 години. З них треба відкинути годину, бо це час за який ти долітаєш до точки інтересу та повертаєш борт. Ну ось з двох годин роботи в тебе є година. А тут дрон який може літати 7 годин і годинами давати інформацію з ЛБЗ просто не закуплений на весну.

Чи є розуміння, як це можна виправити?

Треба змінювати підхід. Зробити систему на кшталт онлайн-магазину: є виробники, є армія, є чіткий механізм замовлень. Командир заходить у систему, обирає, що потрібно: три тисячі FPV, три "крила" – і все, без бюрократії, без "вінегрету" з дронів різної якості. Зараз же закуповують усе підряд, а наші інженери змушені з цього збирати хоч щось боєздатне.

Ця система знижує ефективність армії. У нас "вінегрет" техніки, половина не працює, а інша половина приходить із затримками.

Мене найбільше обурює, що в Києві сидять сотні людей, яких це все влаштовує. Вони роблять презентації, пишуть концепції… Але якщо ти сидиш у кабінеті, а через твої процедури хтось гине – виходь на мітинг, заявляй про це! А вони мовчать.

Тепер все централізовано, а централізовані закупівлі просто не працюють. Навіть наша бригада, яка одна з перших по дронам, не отримує того, що повинна.

— Це ганьба.

— Абсолютно.

Робота "дружнього" РЕБ: чому свої ж заважають на фронті

Раніше Ви зазначали, що через нескоординовану роботу засобів РЕБ, зокрема комплексів "Нота", Сили оборони втратили багато БПЛА. Чому так відбувається, і чи є способи вирішити цю проблему?

Не тільки "Нота треба визнати. Це глобальна проблема, тому що в якийсь момент ОТУВ просто втратили контроль над засобами РЕБ. Всі засоби контролю повинні бути технічними, і ці підрозділи треба об'єднувати в одну систему, в один координаційний штаб. Але це складно, тому що є купа підрозділів, де кожен з них може працювати без координації. Наприклад, якісь спецпризначенці приїхали зі своїм РЕБом і не хочуть координувати, бо вони ж "спецура". Коли приїхала якась піхота і попросила забрати їх, вони відповіли: "Не хочемо, ми спецпідрозділ". І просто перемістили РЕБ в іншу позицію, щоб його не було видно, і продовжують працювати. Таке буває, і є інші випадки, коли "Нота" можуть включити всі подавлювальні засоби, а потім просто піти, ніби нічого не сталося.

А чому робота не скоординована? Ну, бардак. Зараз намагаються розібратися з цим. Тому, коли РЕБ не скоординований, фактично він виконує функції ворожого РЕБу, бо ворожий РЕБ діє на відстані 15 км від ЛБЗ, а наш — усього за кілометр від наших засобів. І коли ці засоби починають працювати без координації, виникає ситуація, коли всі засоби, які залежні від зв'язку, просто перестають працювати.

Ці машини навіть не звітують, де вони знаходяться. Вони ж секретні, і багато хто не знає, де ці засоби стоять і скільки їх. Це, зокрема, стосується комплексу "Нота", де часто інші підрозділи можуть просто вмикати засоби без узгодження з іншими. І це викликає проблеми, адже всі дрони, які знаходяться в секторі, можуть просто "впасти", бо зв'язок з ними був порушений.

Фронт стає все більш агресивним, дронів потрібно знищувати все більше, а кількість РЕБів також зростає. Координація, що мала бути організована давно, стає актуальною лише зараз, і цим займаються.

Переведення операторів БПЛА та ППО в піхоту — наскільки це масова практика? Чи виправдане таке перерозподілення фахівців, враховуючи важливість їхньої роботи в повітрі?

І це вже не так. Тобто, як все це відбувалося? Коли, скажімо, почався дефіцит піхоти, почали кидати завдання по батальйонах і відправляти 40-50 людей в піхоту. Але коли це стосувалося батальйонів ВМЗ або інших підрозділів, які не перебували безпосередньо на лінії фронту, це одна картина. Коли це стосувалося батальйонів БПЛА, особливо коли там було 20 пілотів, ситуація інша. Вони ще не дають результат, навчаються, але вони надзвичайно потрібні на полі бою, тому що інтенсивність бойових дій зростає, і треба вражати більше цілей.

З часом інтенсивність боїв зросла, і пілотів, які вже були на лінії фронту, стало недостатньо для ефективного покриття всіх цілей. Крім того, частина пілотів зазнала поранень або загинула, що ускладнило роботу на лінії фронту.

Втрата пілотів і зниження кількості БПЛА в бойових умовах призвели до того, що піхота, не маючи відповідної підтримки, стала більш уразливою до атак ворога, зокрема дронів. Дрони з штурмових груп значно ефективніші за піхоту в окопах.

Це був складний період, що тривав кілька місяців, поки командування не зрозуміло, що відправка пілотів у піхоту — це стратегічна помилка. Використовувати пілотів як заміну для піхоти — це фактично "стріляти собі в коліно". Це рішення, що стало очевидним лише згодом.

Тепер командування зрозуміло, що підсилення підрозділів БПЛА — це необхідний крок. Зокрема, рішення Сирського щодо полків "К2" і "Ахілєс" є правильними і підтримуються. Однак це рішення повинно було бути прийняте набагато раніше, коли ми готувалися до наступу росіян. Якщо б ми тоді організували підготовку та координацію, зараз ситуація була б значно легшою.

Тоді, під час підготовки до наступу, відправили не тільки пілотів, а й спеціалістів з вузькими навичками. Одночасно заборонили відправляти людей з ВОЗ на передову, але деякі пілоти не встигли пройти навчання в учбових центрах і стали частиною черги на відправку. Вони стали пілотами вже без сертифікатів, без належної підготовки, і це також додавало проблем.

Миротворці не поможуть: якім буде фронт після "заморозки" бойових дії

"Заморозка" війни: як ви оцінюєте такій сценарій, яки навʼязують міжнародні партнери та які реальні наслідки такого рішення можуть бути на вашу думку?

Сценарій заморозки війни призвести до ситуації, подібної до АТО. Вона не принесе стабільності, а, скоріше, створить новий рівень конфлікту — "супер АТО". Я мав досвід перебування на лінії фронту під час АТО, коли ми ще служили снайперами, і бачив, які проблеми воно викликає.

Однією з основних проблем під час АТО було те, що дві сторони стояли готові до бойових дій, але одна сторона мала кращу тактичну позицію, а інша — гіршу. Коли командир знаходиться в поганому тактичному положенні, він починає покращувати його: копає, зміцнює оборону, покращує вогневі рубежі. Це був один із факторів, чому снайпери та ДРГ виявилися настільки ефективними під час АТО.

Тоді був режим припинення вогню, обмеження на калібри — заборона на застосування важкої артилерії, а лише 82-мм міномети могли використовуватися. У цих умовах снайпери та ДРГ працювали на покращення тактичного положення, вибивали ворога, порушували лінії оборони, проводили роботу з укріплення позицій. Тепер же з розвитком технологій ситуація змінилася: один снайпер уже не може зрівнятися з дронщиком.

Я думаю, що навіть якщо конфлікт тимчасово заморозиться, ми все одно будемо стикатися з численними сутичками. Росіяни, як і ми, не віримо один одному. Усі, хто пережив АТО, пам'ятають, що жодна зі сторін не залишала собі шансів на "спуск" чи спокій. Те саме буде й зараз. Тому що більш агресивно налаштовані бійці, озброєні новими технологіями, будуть прагнути знищувати особовий склад противника.

Я не вірю в успіх миротворчих місій, як французьких чи інших, які намагаються стати посередниками між нами. Якщо нас відведуть на кілька кілометрів, як планують, жодна зі сторін не буде дотримуватись цього режиму. Сіра зона може стати лише місцем для перерв, але не для стабільності. І я сумніваюся, що буде тривалий режим припинення вогню — одного спалаху вистачить, щоб розпочати нову фазу бойових дій.

Чи вважаєте Ви, що зараз єдиних шлях до припинення війни — це дипломатичний, за столом переговорів?

В певний момент нам доведеться сісти за стіл переговорів. Об'єктивно дивлячись, ситуація на передовій виглядає такою, що знищити всю російську армію нам буде дуже складно.

Зараз воює близько 600 тисяч російських військових, але це не вся армія Росії, а саме ударна група. Таким чином, у них є певні переваги у чисельності, хоча ситуація ускладнюється тим, що на території Росії знаходяться їхні тилові частини, які також мають вплив.

Технічно знищити 600 тисяч росіян — це неможливо, враховуючи поточну мобілізацію та кількість зброї. Вони, у свою чергу, теж не здатні виконати стратегічні завдання. Наприклад, вони не можуть взяти Слав'янськ, Краматорськ чи інші міста, і це означає, що навіть тактичні місії для них стають складними.

Отже, коли обидві сторони не можуть досягнути військової перемоги, єдине, що залишається — це дипломатичний шлях. Статус-кво, переговори та пошук рішення через дипломатію. Але моя задача, як солдата, — знищувати ворога. І я роблю те, що мені сказали. А що там думають на стратегічному рівні, це питання для політиків.

Я вважаю, що раніше, до 2023 року, ситуація була більш сприятливою для оперативних проривів, коли ми мали необхідну кількість зброї та ресурсів. Але зараз, після трьох років війни, зробити це набагато складніше. Росія мала час відновити свої сили, і нам не дали можливості остаточно перемогти на початку конфлікту.