Вогнем, мечем і добрим словом. Як Європа стала великою — і як її шлях зараз повторює Україна

Коли ми на Майдані скандували "Україна — це Європа", ми мали на увазі не тільки те, що місце України у Євросоюзі, але і те, що Україна — це частина європейської цивілізації, тої самої, яка вигадала демократію, вільні вибори, свободу слова і парламент — зрозумілі нам цінності свободи. На противагу умовній деспотичній Азії, яку уособлювали для нас Росія, Путін і Янукович.

Але коли зараз я говорю "Україна — це Європа", я думаю про інше.

Я думаю про те, що Україна зараз і є Європа, і окрім України, Європи не залишилось. Не в географічному сенсі, звичайно, ні — в сенсовому, історичному.

Якщо згадувати історію Європи не тільки у ХХ сторіччі, а раніше, з усіма її Генріхами та Людовіками, звичаєвим правом і внутрішніми розбірками, то легко побачити, що той дух повністю співпадає з духом нинішньої України. Величезний творчий запал, колосальне натхнення, готовність до бійки у будь-яку секунду, тяга до всього нового з корінням і залишками усього старого — це ми і є.

Нам, мабуть, не дуже зрозумілі всі до однієї сучасні європейські цінності, які є дивною сумішшю багатовікової історії, двох світових війн і соціал-демократичної традиції минулого століття. Але нам точно зрозумілі цінності тої Європи, що була до цього — трохи дикої, трохи брудної, дуже хаотичної, дуже мозаїчної, постійно конфліктної, але обʼєднаної не мапою, а духом та ідеями.

Тій Європі дістало сил і натхнення опанувати спочатку себе, а потім майже весь світ, народити в муках американську культуру, розповсюдити вогнем, мечем, а якщо не виходило — то добрим словом свої ідеї, релігії та мови. Ми ж зараз розповсюдили по всьому світі "Slava Ukraini", розповсюдили ідею свободи й переваги меншого світла над великою темрявою. Ми надихаємо маленьких, але вільних по всьому світу боротися до кінця проти великого зла — і цей факт неможливо не помітити. І якщо ми впадемо в безодню, то вони упадуть на коліна.

Нам допомагає наша внутрішня сила, нам допомагає такий звичний нам хаос, який ми звикли називати самоорганізацією, горизонтальними звʼязками — або ж Майданом чи Січчю, залежно від історичної епохи. І це, на мою думку, і є дух Європи. Він зараз, здається, живе в нас, і тільки в нас.

Буде цікаво, якщо саме ми повернемо Європі її сутність. Поки все йде саме до цього.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело