Великий капитулятор: как Дональд Трамп создал угрозу для всей Европы

Чи зможе президент США Дональд Трамп досягти миру між Росією та Україною, чи ж ми стоїмо перед повторенням сумнозвісної Мюнхенської угоди?.

Коли у 1938 році Велика Британія та Франція змусили Чехословаччину поступитися Судетами на користь нацистської Німеччини, вони вірили, що це забезпечить тривалий мир.

Але умиротворення агресора мало протилежний ефект – уже за рік розпочалася Друга світова війна.

Якщо мир означає вирішення всіх суперечностей між Росією та Україною, то ймовірність такого сценарію вкрай мала.

Коріння цієї війни – у прагненні президента Росії Путіна не допустити, щоб Україна стала "анти-Росією", і змусити її повернутися під контроль Кремля.

Демократична, суверенна Україна, яка прагне співпраці та інтеграції із Заходом, несумісна з тим, що Путін вважає своєю історичною місією.

Він давно стверджує, що розпад СРСР – це катастрофа, а Україна, на його думку, взагалі не є незалежною державою.

Це означає, що справжній мир між Росією та Україною стане можливим лише після того, як Путін залишить Кремль і в Москві запанує більш реалістичне бачення майбутнього Росії.

Однак нічого подібного поки не передбачається.

Але навіть якщо мир у повному сенсі слова зараз недосяжний, можливо, все ж вдасться припинити бойові дії та розпочати політичний процес для зниження напруги.

Обіцянка Трампа закінчити війну за 24 години ніколи не була серйозною.

Тепер він стикається з викликом, який займе місяці, а не години.

Путін раніше чітко давав зрозуміти, що він не погодиться на перемир’я, яке не передбачає розширення територій Росії та політичного й військового підпорядкування України.

Він намагатиметься витиснути максимум з особистої зустрічі з Трампом, і, судячи з їхніх попередніх зустрічей, така тактика може спрацювати.

Згадаймо приватну зустріч Трампа з Путіним у Гельсінкі у 2018 році, після якої Трамп заявив, що довіряє російському лідеру більше, ніж власним розвідувальним службам.

Але чи справді Трамп може віддати Україну Путіну?.

У вересні 1938 року Чехословаччина не мала вибору щодо власної долі.

Вона навіть не була присутня на переговорах у Мюнхені, де Адольф Гітлер переконав французьких і британських лідерів погодитися на її розчленування.

За пів року Гітлер порушив угоду, і німецькі танки увійшли до Праги.

Трамп і Путін так само наполягають на тому, що Україна не повинна бути за столом переговорів.

Їхній задум, схоже, полягає у тому, щоб укласти угоду між собою, а потім змусити Україну її прийняти.

Путін, ймовірно, висуне вкрай амбітні вимоги, адже розуміє, що це його велика нагода.

Трамп зі свого боку спершу, можливо, запропонує просте перемир’я з подальшими політичними переговорами.

Але Путін прагнутиме більшого – не лише закріплення своїх початкових вимог, а й пом’якшення західних санкцій.

Ризик полягає в тому, що він може перегнути палицю, вимагаючи більше, ніж Трамп реально зможе йому дати.

Але навіть якщо Путін проявить стриманість і вони з Трампом дійдуть згоди щодо територіальних і політичних умов, немає жодної гарантії, що Трамп зможе змусити Україну їх прийняти.

У 1938 році Чехословаччина вирішила не чинити опору, оскільки її військові перспективи були безнадійними.

Але Україна – в зовсім іншій ситуації.

Ймовірність того, що вона погодиться на відверто несправедливий диктат, майже нульова.

Безперечно, в Україні відчувається втома від війни після років виснажливих боїв та постійних російських атак на мирне населення й критичну інфраструктуру.

Але українці добре усвідомлюють, що поставлено на карту.

У лютому 2022 року майже всі вважали, що вони зламаються під російським тиском за лічені дні чи тижні.

Але тепер, через три роки, Росія контролює лише близько 19% української території.

Ба більше, українські сили самі зайняли певні території в Курській області РФ.

Якщо ставки для України є екзистенційними, то для решти Європи вони також надзвичайно високі.

Якщо президент США не тільки відмовиться визнавати кричущий акт агресії, а й змусить жертву капітулювати, значна частина того, за що виступає НАТО, опиниться під загрозою.

Чи зможе тоді Альянс гарантувати безпеку Балтійських країн чи інших вразливих членів НАТО?.

І ці ризики стосуються не лише Європи.

Що станеться з безпековими гарантіями США для Азії та інших регіонів?.

Якщо Сполучені Штати не готові захищати Україну, чи будуть вони справді готові захищати Тайвань?.

Попереду – критично важливі дні.

Тепер доведеться рахуватися з новим і потужним джерелом глобальної нестабільності – урядом США.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.