Як живуть мешканці російської Суджі при українській владі: “Нам казали, що ви звіри, а ви нормальні”

6 лютого 2025 року виповнилося пів року відтоді, як у серпні 2024-го Україна розпочала наступ у Курській області РФ, який безумовно увійде до підручників військової справи, як найбільш несподівана операція, що стала першим з часів Другої світової війни випадком, коли іноземні війська перетнули кордон Росії.

Один з тих, хто 6 серпня зайшов зі зброєю на територію Росії був полковник Олексій Дмитрашківський, командир підрозділу “ТРО Медіа”, котре фільмувало події. Вже пів року полковник Дмитрашківський — речник комендатури ЗСУ в Суджі. Гуманітарні контакти з місцевим населенням — це його робота, саме про місцевих мешканців Курщини, які опинилися під владою “нелюдів”, безжальних “українських нацистів”, він розповів Реальній газеті. 

— Олексію, розкажіть як місцеві зустрічали українську армію 6 серпня?

— В момент, коли ми заходили на територію Курської області люди ховалися в чагарниках, погребах, бо вони були налякані. Російські пропагандисти розповідали їм в ЗМІ, що ЗСУ – це фашисти, які вбивають і ґвалтують. Люди ховалися, а потім з посмішкою на обличчі розповідали, що “нам же рассказывали, что вы звери, а вы нормальные. Вы очень нормальные люди. Мы живем при украинской армии лучше, чем при курской власти”.

Ми зі свого боку розповідали про те, що коїла російська армія на Київщині та в інших місцях.  Після ж першої бесіди з населенням Росії прийняли рішення про організацію фотовиставки “Довжиною у війну”, яка була символічно розміщена на постаменті пам’ятника Леніну та на вікнах школи-інтернату м. Суджі. Наступним кроком нашої роботи з цивільним населенням був показ документальної стрічки “По той бік миру”. Стрічка розповідала про події в Бучанському районі, які в Росії назвали постановою та фейком. Надалі показ стрічки був переформатований у показ новин, а згодом в окремі сюжети та дискусії і обговорення подій на війні. В такий спосіб ми намагалися навчити населення Росії бачити та аналізувати побачене. Так би мовити, навчали людей бачити іншу сторону того, що відбувається.

— Як курська влада проводила евакуацію місцевого населення?

— За словами місцевих мешканців, влада почала покидати Курщину ще 4 серпня. Місцевих про евакуацію не сповістили. Власно кажучи, як такої евакуації не було. Під час обходу будинків ми знайшли лежачу бабусю після інсульту. Якби ми б туди не пішли, то бабуся померла б голодною смертю. Вона й так тиждень пролежала без їжі. Можете собі уявити в якому стані ця бабуся була? По ній вже повзали опариші. Це були спекотні дні і все це виглядало жахливо.

—  Пам’ятаєте як було на Київщині, коли прийшли росіяни: куди не глянь люди риють окопи, розливають коктейлі Молотова, споруджують блокпости. Розкажіть як місцеві у Росії організовували свою тероборону, коли наше військо заходило на Курщину? 

— Цього всього не було. Там була велика кількість солдат, причому це були строковики. Там були представники підрозділу “Ахмат”, які просто втекли. Велика кількість полонених потрапила в обмінний фонд Збройних сил України.

Ні про яку тероборону не йшлося. І по сьогоднішній день можна сказати, що жодного спротиву не відбувається. Бували випадки, коли ще восени знаходилися солдати строкової служби, контрактники, які переховувались по лісах, підвалах, але коли стало холодно, вони ходили по селах, вимагали від мешканців варити їм їсти, забирали теплі речі. Але це швидко припинялося.

— Росіяни заявляли, що ЗСУ у Суджі влаштувало концтабір і танками їздила по цвинтарю. Як ви можете це прокоментувати?  

— Це маячня, яку запускає російське телебачення для того, щоб тримати в вузді людей. Вони залякують їх українською армією, звинувачують нас у звірствах:  це і концтабори, і розкрадене зерно, і зруйновані  цвинтарі. Аби розвінчати неправдиву інформацію ми оперативно виїжджаємо в ті місця, про які йдеться в повідомленнях росЗМІ. Після повідомлення про спаплюжений цвинтар в селі Гончарівка в передмісті Суджі ми здійснили обхід цвинтарів. В повідомленні  росЗМІ  йшлося, що по цвинтарю їздять танки. Під час обходу кладовища ми не знайшли жодного сліду від танків. Ніякої гусеничної техніки там не було. Були пошкоджені дві могили і то в результаті прильоту російського КАБу, який влучив в зерносховище, що межує з кладовищем. Саме це спричинило пошкодження могил. Ми обійшли весь цвинтар – жодної спаплюженої могили не було, навіть могили російських солдатів, які загинули на цій війні були у порядку.

Ми приїжджали до школи-інтернату в Суджі (у будівлі школи-інтернату в Суджі військова комендатура ВСУ організувала тимчасовий притулок для  місцевих жителів, які втратили житло – РГ) і ставили запитання стосовно концтабору в інтернаті, про який розповідала речниця МЗС Росії Марія Захарова. Люди відреагували миттєво, сказали:“Захарова – просто дура”.

Так само було розвінчано міфи про викрадення зерна, сільгосптехніки та худоби. Також був здійснений обхід зерносховища. Техніка та збіжжя знаходилося в місцях зберігання. Сільгосптехніка була спалена та пошкоджена російськими КАБами.

Читайте також: У Суджі дивуються, що я донеччанин і воюю. Історія бійця Віталія Овчаренка

— Розкажіть, будь ласка, про гуманітарний коридор, який чомусь так і не запрацював.

— Гуманітарний коридор запропонували тільки з боку України. З боку Росії жодної ініціативи щодо вивезення людей, створення гумкоридору не надходило. Щодо міжнародних організацій, а саме від Червоного Хреста, ЮНІСЕФ, жодної гуманітарної допомоги не було. Весь тягар з забезпечення питною водою, хлібом, продуктами, медикаментами ліг на плечі військової комендатури.

Дуже багато дзвінків було від родин людей, які мешкають на території підконтрольній РФ. Вони повідомляли, що зверталися до президента Росії, уповноважених з прав людини, організації Червоного Хреста РФ,  міноборони і скрізь отримували банальні відписки. Більше того людям казали, що евакуація відбулася, а люди, які залишилися, нехай самі вирішують свої проблеми. І це попри те,  що там були літні люди, діти, навіть по два-три місяці.

— В інтернеті було чимало роликів про те, як місцеві грабували магазини. Як це відбувалося? 

— Я б це не назвав пограбунком. Це –  можливість вижити. Щодо продуктових магазинів, які були на території, то якби їх місцеві не відкрили, всі продукти б зіпсувалися. І так більшість продуктів зіпсувалась, а так люди мали можливість взяти якісь харчі. Пізніше з магазинів брали теплі речі, взуття, щоб підготуватись до зими.

—  Як відбувається постачання місцевим їжі, медикаментів? 

— Для цього і була створена військова комендатура на території Російської Федерації. Комендатура – це великий зведений підрозділ, до складу якого входять Нацгвардія, поліція, цивільно-військове співробітництво, військова служба правопорядку та інші підрозділи, які допомагають місцевим мешканцям вижити. В кожному населеному пункті був призначений староста з-поміж мешканців, і люди через цих старост подають потреби в продуктах, медикаментах. Був організований цілодобовий медичний пункт, куди щоденно звертаються до 20 людей. Також відбуваються виїзди до людей, які не можуть пересуватися самостійно, їм надається допомога в місцях перебування.

А підготовку до зими ми почали вже в кінці серпня. Відповідно в школі-інтернаті Суджі, де перебували люди, встановили пічне опалення. Була облаштована кухня для приготування їжі. Також був організований склад продуктів для видачі мешканцям.

На превеликий жаль всі зусилля з забезпечення людей всім необхідним виявилися марними. Попри те, що ми постійно інформували про перебування людей в школі-інтернаті, міністерство вбивств російської федерації прийняло рішення завдати удар по школі-інтернату 1 лютого. Понад усе в такий спосіб РФ намагалася знищити живих свідків подій, які достеменно усвідомили те, що українська армія – це не вбивці, а порядні люди.

Під завалами залишилось понад 90 людей, 4 людини навіки залишилися під завалами. Надати допомогу та врятувати їх було неможливо, бо російська армія завдала повторного удару КАБом по школі-інтернату і постійно атакувала інтернат FPV-дроном на оптоволокні, який не можна подавити РЕБом. Таким чином не даючи змогу провести повноцінно рятувальну операцію, завести важку техніку.

85 людей, охочих виїхати в безпечне місце, були евакуйовані в Україну в першу ніч, але під час евакуації мирного населення армія РФ проявила себе як армія вбивць, атакуючи автомобілі швидкої допомоги FPV-дрономи. Наступного дня, в ніч на 2 лютого було евакуйовано ще 13 людей.

На цей час всіма вивезеними людьми опікується Міжнародний Червоний Хрест.

Підсумовуючи хочу сказати, що перебування української армії на території Курської області не увійде в історію, як перебування росіян в Бучанському районі.

Автор:  Констянтин Гродзінський

Джерело:  Реальна  газета