Мобілізуй мене по-європейськи

Можна довго говорити про ЗСУ та НАТО, висловлюючи образу за небажання брати нас до лав Альянсу. Пропоную зекономити час. Ліпше розглянемо, як у країнах НАТО йдуть справи з мобілізаційним законодавством. Бо якщо для них це стане актуально — ЗСУ ж там точно не питатимуть, чи не так?

Польща. Закон «Про загальний обов’язок захищати Республіку Польща» дає змогу президенту (за підтримки Сейму) оголосити мобілізацію за 1–3 дні. Швидкість вражає, чи не так? Але ж для початку треба захотіти, це питання політичної волі.

Зараз польська армія налічує 200 тисяч осіб. До 2035 року там хочуть довести її чисельність до 300 тисяч. Є ще 250 тисяч резервістів. В основному, це громадяни, які відслужили за призовом іще до 2010 року.

Зібрати 50–100 тисяч із них можна за строк до двох тижнів. Щоб привести всю цю ватагу в бойову готовність, знадобиться ще 3–4 тижні. Враховуючи, що саме поляків за потрібних умов смикнуть на захист Сувалкського коридору — самі розумієте, закон має працювати швидко.

Тим паче, коли треба – тоді доведеться. Коли в НАТО сказали, що треба їхати в Ірак, поляки не тікали зі страшними криками. Кілька тисяч солдатів, але все ж було надано.

Литва. Ще 2014 року, після анексії Криму, тут оновили закон про мобілізацію. Уряд може оголосити її за 24 години. На відміну від інших країн, Сейм лише затверджує вже ухвалене рішення.

Армія налічує 20 тисяч осіб, зате резервістів назбирається десь 50–70 тисяч. Резерв існує, бо обов’язкову службу повернули приблизно десять років тому.

Зібрати до 30 тисяч вояків — завданнячко на 5–10 днів. Їхня бойова готовність та злагодження будуть досягнуті ще за 2–3 тижні. Резервісти, що приємно для такої невеликої країни, регулярно проходять збори. Тож навички не припадають пилом.

Латвія та Естонія. Звісно, вони схожі на Литву за масштабами (по 15–20 тисяч резервістів), але їхня підготовка дещо слабша.

Фінляндія. Закон «Про оборону» дає можливість запустити мобілізацію за термін до двох днів. Формально армія налічує лише 20 тисяч осіб. Але я б підкреслив, що резервістів набереться до 280 тисяч.

Звісно, ви можете запитати, навіщо Фінляндії (тривалий час дотримувалась нейтралітету) так багато резервістів. Там усе просто. Нейтралітет — це про політику, а армія має існувати поза нею. Тому до 90% чоловіків проходять обов’язкову військову службу. Система призову відточена десятиліттями.

Тут для кампанії з призову 100 тисяч людей також знадобиться до двох тижнів, а їхня бойова готовність настане ще за 3–4 тижні. І знову ж, ми бачимо Європу без політичної волі. Коли фінам казали «Треба», вони і без вступу до НАТО надсилали контингент до Косова. Тоді ще у складі KFOR.

Німеччина. Мобілізацію регулює Основний закон, і для її запуску потрібне рішення Бундестагу — це 3–7 днів дебатів. Обов’язкову службу скасували 2011-го. Армія становить лише 180 тисяч, а резервістів — іще 50–70 тисяч.

Зібрати 50 тисяч займе стільки ж часу, скільки у Фінляндії на 100 тисяч рекрутів. Тобто від двох до чотирьох тижнів. І, відчуйте різницю по часу, їхня бойова готовність буде досягнута лише за 6–8 тижнів.

Франція. У разі необхідності механізм працює згідно з Кодексом оборони. Президент видає указ про мобілізацію. Парламент затверджує його за 2–5 днів. В армії 200 тисяч осіб, також є 40–60 тисяч резервістів. Більше резервістів із часом не стає, бо армійський призов скасували ще 2001-го.

За строк до трьох тижнів можна зібрати 30–50 тисяч людей. Бойова готовність з’явиться за 4–6 тижнів.

Велика Британія. Тут мобілізацію запускає Акт про надзвичайні повноваження. Уряд діє за строк від доби до трьох днів, парламент це затверджує. Армія становить лише 70 тисяч вояків. На жаль, із резервістами вийшло трохи по-французьки: 30–40 тисяч. Утім, ситуація гірша за Францію, бо призов тут скасували взагалі 1960-го.

За строк до трьох тижнів можна зібрати лише 20–30 тисяч людей. Іще від чотирьох тижнів — на їх злагодження. Однак британці історично роблять ставку на флот та авіацію, тож із ними показники сухопутних військ працюють не дуже коректно.

Східний фланг НАТО — це швидкі й мотивовані Польща, Фінляндія та країни Балтії, яким банально хочеться вижити в разі нападу.

Проте є нюанс: Європа за останні десятиліття тотально розлінилася, і про виживання в ній думають далеко не всі. Чим далі держава сховалась на захід, тим менше думає про питання безпеки. Скасування призову, скорочення резервів, бюрократія — все це не робить жодну армію сильнішою та швидшою.

Історія вчить нас: коли небезпека стукає у двері, вибирати не доводиться — треба вставати і діяти. Європа це зрозуміє. Питання лише в тому, як швидко. Але якщо комусь так приємно не вважати ЗСУ частиною європейської армії, нехай вивчить ці сухі дані та зробить висновок: а так точно краще?