Палац-паровоз на Вінниччині: віддають у дбайливі руки за 95 тисяч доларів

На Вінниччині виставили на продаж старовинний палац. На нього чекала така ж доля, що й інші графські і не лише маєтки в Україні. Якщо їх офіційно не визнають культурною спадщиною – палати старіють, обсипаються штукатуркою під снігами та дощами, що заливають зали крізь діряві дахи, і вони непомітно зникають.

При будівництві не забули про залізницю

Таке ж майбутнє чекало і палац Щеневських майже за сотню кілометрів від Вінниці, що в селі Носиківка. До найближчого міста, семитисячного Шаргорода, 8 км. Палац, замаскований хащами, виглядав темними зіницями вікон з густих чагарників, які своїми колючками охороняли вхід у будівлю від цікавих.

Але близько року тому все почало змінюватися. Стару вікову будівлю викупила Ганна Гаврилів, голова організації «Спадщина.UA», яка вирішила врятувати будову. На протиаварійні роботи, підведення комунікацій, заміну даху, вікон та дверей, розчищення території, щоб до нього можна було підібратися, та інше пішов рік. Тепер будівлю виставлено на продаж – лише за 95 тисяч доларів. Перевагу серед покупців віддадуть тому, хто готовий докласти зусиль, щоб реанімувати палац і не дати йому померти.

– Ми повністю відновили дах на другому поверсі – його там взагалі вже не було, – ділиться з Коротко про Анастасія Донець, волонтер, яка бере участь у відновленні. – Але самі розумієте, палац 20 років стояв безхазяйним, і ніхто ним не займався. Юридично він не оформлений як пам'ятка архітектури.

Палац відрізняється від іншої архітектури подібного призначення на Поділлі: збудований у нетиповому для того періоду стилі, у вигляді, хто б міг подумати, паровоза! Це чітко видно, якщо подивитися на нього здалеку. Залізниця, як розповідає Анастасія, була годувальницею його перших власників, цукрових магнатів Щеневських.

Будинок початку XX століття купив старший син Ігнація Щеневського, який займався цукровою промисловістю на Поділлі та Волині. Батько був польським державним службовцем, він заснував Товариство взаємного страхування цукрових заводів Польщі, також він був міністром промисловості та торгівлі Польщі. Сам Ігнацій володів і іншим великим палацом теж приблизно за сотню кілометрів від Вінниці.

Після смерті власника простояв безхазяйним 20 років

Площа маєтку у Носиківці – тисяча "квадратів". Він складається з двоповерхової та одноповерхової частин, зимового саду та неороманської вежі, побудованої виключно для краси, – практичного призначення вона не мала. На додачу йде ділянка 0,43 гектара та гектар зимового саду.

Тисяча "квадратів" житлової площі у світі, де більшість зраділа б і сотні, звучить «по-багатому». Але насправді маєток «царським» на той час зовсім не вважався. За словами Анастасії Донець, з такою площею і палацом називатися соромно. Так, скромна хатка «всього» на 20 кімнат, з величезними підвальними приміщеннями. Раніше в них розміщалася кухня і частково були віддані під склади та винні льохи.

Після націоналізації, за словами Анастасії Донець, палацові палати займала лікарня, а після її закриття будинок викупила сім'я лікарів, які в ній працювали. Планували відкрити клініку, але глава сім'ї у розквіті сил і без проблем зі здоров'ям раптово помер від інфаркту.

- Реалізувати його плани в життя вдова сама не могла, тож будівля стояла і руйнувалася, - зазначає Анастасія Донець. – Тепер організація шукає нового власника, який використовуватиме цей палац або як житлове приміщення, або комерційне, але обов'язково з повагою до нього як до культурної спадщини.

Після ремонту будівлю почали охороняти – щоб не виколупали нові вікна та двері, та й щоб збереглося те, чому пощастило ще залишитися цілим усередині. За словами місцевих істориків, маєтку не так дісталося від часу, як від байдужих до його історії мешканців села. Як відбувається скрізь з такими спорудами з відкритим доступом, внутрішнє оздоблення активно псувалося місцевими підлітками і дорослими. Перші заради забави били шибки, другі - забирали додому все, що могло стати в нагоді в господарстві: метал, проводку, ті ж вікна та двері. А ось паркет, внутрішні двері, кахель, ліпнина залишилися. Через щасливий збіг обставин, за словами істориків, до них у людей просто руки не дійшли.

- А так розікрали все, що тільки могли, - зітхають історики. – Найбільших збитків завдали місцеві селяни.

Цікавляться фронтовики та мистецтвознавці

Палац виставили на продаж на початку лютого. Дзвінків від тих, хто цікавиться, за словами продавців, достатньо.

- Нам би дуже хотілося, щоб людина, яка його купить, купувала не під комерцію, а під місію відновити маєток, зробити його таким, яким він був, наповнити його мистецтвом і дати йому туристичне життя, - зазначає Анастасія Донець. - Звичайно, там можна зробити ресторан чи готель, він чудово для цього підходить, але нам би хотілося, щоб це була людина, яка зацікавлена ​​у збереженні та відновленні палацу та життя в ньому.

За словами Анастасії, оголошення про продаж палацу привернуло багато уваги, з огляду на кількість дзвінків.

– У кожного ймовірного покупця своє бачення майбутнього цього палацу, – зазначає Анастасія Донець. – Але взагалі хочу наголосити, що це українська мрія – володіти своїм маєтком. Хтось хоче млин та вишневий сад, хтось – щось інше. Один із тих, хто дзвонив, чоловік на ім'я Ігор, зараз на війні. Його дзвінок мені найбільше запам'ятався. Він сказав, що мріє після повернення, маючи певний капітал, купити такий маєток та закласти свій виноградник, займатися вином. Ще одна жінка думає про використання палацу під музейний простір. Це цікаво та незвичайно. Замок цілком підійшов би для колекціонерів антикваріату, порцеляни. Сюди вони могли б перевезти свої колекції, вдихнувши в палац нове життя.

Наразі замок уже охороняється, але він відкритий для відвідувачів. Щодня тут проводяться екскурсії для охочих.