«Політичні куховарки» Трампа або Вербуй, Воване, донесхочу!

Ленін ніколи не говорив і не міг говорити: «Кожна куховарка повинна керувати державою». Він усе ж був людиною освіченою, а тому сказав дещо інше: «Кожна куховарка повинна навчитися керувати державою». Слово «навчитися» випало з цієї фрази за сталінських часів.

Утім, ані за Леніна, ані за Сталіна куховарки, ясна річ, т.зв. «пролетарською» державою не керували. У 1920-х керували професійні революціонери, які мали чималий політичний досвід, у тому числі й у протидії царській охранці, а з другої половини 1930-х, за винятком Сталіна, Молотова та кількох десятків недостріляних під час Великого Терору осіб, партноменклатурники та чекісти пореволюційного «розливу», по-своєму ефективні всередині СРСР, але далеко не завжди – поза його межами.

Видається, Трамп під час другої каденції пішов ленінським шляхом. Але у сталінській інтерпретації, сприйнятій як програма дій, і з деякими корективами. По-перше, не «куховарка», а «мультимільйонер/мільярдер». По-друге, не «кожна/кожен», а виключно «соціально близькі» (утім, останній термін – теж зі сталінських часів).

По-третє, на відміну від куховарок, уміння яких утілювалося передусім за підбором продуктів і готуванням смачних страв, тобто за реальними речами, орієнтованими на сприйняття живих людей, нинішні «політкуховарки» вміють робити гроші та ще раз гроші, тобто уречевлену та омертвілу функцію специфічних міжлюдських відносин. А політичні страви їхнього приготування здатні викликати сильну печію у людей, але хто звертає увагу на пересічний люд, коли йдеться про великі гроші?

Власне, це у Штатах винайшли поняття «першого», «другого» та «третього» секторів суспільно-державного життя та описали небезпеку від злиття чи підміни одного іншим. Наразі Трамп заміщає перший сектор другим, а третій узагалі прагне ігнорувати чи навіть ліквідувати.

А тому маємо те, що маємо. На переговори з висококваліфікованими російськими дипломатами (а кваліфікація у них подвійна – адже традиційно совєтські/російські дипломатичні структури були не надто замаскованими осердями спецслужб) їдуть гарні американські хлопці, чий дипломатичний стаж сягає хіба що місяця з гаком. Ну, а їхня обізнаність щодо діяльності московських спецслужб узагалі сягає нуля – як і у самого Трампа.

Ба більше: наразі Вашингтон ретельно чистить ФБР, ЦРУ й інші відповідні структури, а разом із тим Держдепартамент, зводячи на пси професійний супровід діяльності новітніх високопоставлених «куховарок».

І нехай останні мають чималий досвід переговорів у царині бізнесу та навіть – деякі з них – у політиці, але йдеться про досвід у західному світі та про якісь спорадичні контакти з росіянами. А у відносинах із Росією як імперською державою такі персонажі безпорадні – у найкращому разі. Вони, ймовірно, колись набудуть досвід, але що за цей час станеться зі світом і з Америкою зокрема?

Адже Росія чверть століття перебуває під омофором «кремлівських чекістів», а це публіка вельми специфічна. Буш-молодший більш-менш розкусив її під кінець каденції, і жодні Кондолізи Райс йому не допомогли, бо теж не дуже розуміли, з ким мають справу. А Обама одразу почав робити «перезавантаження» у відносинах із Москвою, а його радники вели мову про «ліберала» Медвєдєва, який, мовляв, «демократично» замінив на посаді президента «жорсткого прагматика» Путіна…

Утім, то справи минулих часів. Проблема у нинішніх «політкуховарах».

Практично всі вони – то люди, які жадають великих, дуже великих і безумно великих грошей. А це – один з найкращих об’єктів для вербування професіоналами з НКВД-КДБ-ФСБ плюс ГРУ. Як це робиться – читайте у тих, хто свого часу у цих спецслужбах попрацював. Жадоба грошей плюс «гнучкі» моральні засади плюс нерозуміння чекістських методів і невміння, а то й небажання їм протистояти – ідеальний «коктейль» для вербовки.

Узагалі, західний світ відчутно розслабився після розпаду СРСР, коли у деякого виникло – і блискавично поширилося не тільки в університетських колах! – уявлення про «кінець історії»: мовляв, ліберальна демократія всюди перемогла повністю й остаточно.

На які тільки речі не перемкнулася увага на Заході як на «першочергові» та «визначальні»! А от на ефективну протидію радикальному ісламізму (про глобальну небезпеку якого ще наприкінці 1970-х прозорливо попереджав Богдан Гаврилишин) і на нейтралізацію совєтських (номінально постсовєтських, але посутньо, якщо вести мову про Росію, – совєтських) спецслужб ані сили, ані бажання не вистачало.

Розплату чекати довго не довелося – удари по Нью-Йорку та Вашингтону у 2001 році (те саме «9.11»), наслідком чого стало тріумфальне входження терористичної Росії до клубу світових лідерів і перетворення G7 на G8, де Москва одержала право вето на все. що стосувалося постсовєтського простору – крім країн Балтії, які вже до того встигли стати невід’ємною частиною Європи.

А ще Росія як одна з «демократичних держав» (Путіна у західній пресі називали навіть «соціал-демократом новітньої формації») одержала можливість вільно діяти у Європі й у США. Тобто – скуповувати на Заході все і всіх, включно з політиками.

Дуже швидко після «9.11», а особливо після початку воєнної операції сил Заходу проти Саддама Хусейна (Путін хвалився, що саме він передав Бушу-молодшому дані про виробництво зброї масового враження в Іраку, що й підхльоснуло операцію «Свобода Іраку», проте згадку про це швидко прибрали з Інтернету) істотно зросли ціни на нафту та газ. Тож Росія змогла, по-перше, заробляти на продажу енергоносіїв шалені гроші, по-друге, вільно витрачати частину цих грошей на підкуп урядовців Західної Європи.

Коли урядовцю якоїсь демократичної держави відкривають можливість швидкого збагачення в обмін на певні послуги та преференції – це корупція. Коли те саме роблять чекісти – це зветься інакше; це – вербовка.

На Заході у «нульових» існували чудові можливості для вербування різних типів. Якщо, скажімо, якийсь західний політичний лідер полюбляє міняти дружин – і лише офіційних їх наміняв десь так зо п’ять – то це ідеальний об’єкт для вербовки. А якщо він надто прагне користуватися всіма благами багатої людини – це теж гарний об’єкт. І коли він у мріях бачить себе новим Наполеоном – теж.

А крім того, у посткомуністичній частині Європи низка політиків за часів своєї юності мала бурхливі пригоди, зафіксовані тодішніми спецслужбами; а Путін і його команда від «молодших партнерів» КДБ, нехай і з запізненням на десятиліття, ці дані не лише отримали, а й використали – теж для вербування.

Охочі можуть ознайомитися з деякими результатами всього цього у книзі Елен Блан «Родом із КДБ. Система Путіна». Саме з деякими – не в останню чергу внаслідок того, що ця система з моменту написання книги істотно розвинулася та зміцніла – з відповідними наслідками.

Але Європа бодай частково оговталася, як політикум й інтелектуальне середовище, так і масовий виборець. А от Сполучені Штати, схоже, – ні.

А тому не дивно, що уповноважений Трампом «політкуховар» після тригодинної бесіди з підполковником КДБ Путіним заявив, що «подружив» із ним, а затим почав транслювати найбрутальнішу брехню щодо України та нинішньої війни. Зокрема, про те, що т.зв. «Стамбульські угоди» мають стати основою миру між Україною та Росією. Це посутньо путінський наратив.

Президент Зеленський офіційно заявив, що ніяких «Стамбульських угод не існує», але цей «політкуховар» чітко знає, що вони є, бо йому ж сказав Путін, а ще й показав, мабуть, якісь папірці.  І не тільки це заявив «політкуховар», а й чимало іншого, надиктованого йому вочевидь «кремлівськими чекістами». 

Як це оцінити? Саме так, як ви вже здогадалися.

Ще перед тим. як зайнятися Україною, цей персонаж доклав чимало зусиль до укладання угоди між Ізраїлем і терористами ХАМАС. Угода «чудова», як на мене: 33 заручники, захоплених бандитами під час нападу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року (чи їхні тіла), обмінюються на приблизно 1000 бойовиків і їхніх поплічників, частина яких відбуває довічне ув’язнення за вбивства.

«Політкухар» по гучномовному зв’язку з Катару, де він перебував, чинив тиск на прем’єра Ізраїлю Нетаньяху, щоб той все підписав, мовляв, Трамп хоче, щоб угода була укладена. Результат? ХАМАС й інші терористи у Газі відновлюють військову інфраструктуру та вогневі позиції, рекрутують і навчають нових бойовиків. А ще висувають ультиматуми Ізраїлю…

Що там Трамп говорив? Вимагав відпустити всіх заручників? Обіцяв перетворити в іншому разі буття ХАМАСу на пекло? ХАМАС від цих погроз відмахнувся і послав чергову офіційну делегацію до Москви, де його відверто «прівєчают». А Трамп і його «довірений представник» з якогось дива мовчки втерлися…

Як тут не затягнути до агентурної сітки «політкуховара», для якого чи не головний аргумент у «дипломатії» - це «Трамп хоче»? І для якого дружба Путіна з ХАМАСом, схоже, виглядає чимось вагомішим за інтереси Ізраїлю?

І як не спробувати «вербонути» всю цю ораву «куховарок»-мільярдерів з оточення Трампа? Адже це елементарно – варто запропонувати їм багатющі російські (й окуповані українські) надра та повернення на російський ринок, і вони радісінько виконають більшість забаганок Москви! А про те, що вони завдають шкоди Штатам, бодай тим, що злигалися з фашистською державою, ці «політкуховарки» зрозуміють пізніше.

Якщо взагалі зрозуміють, оскільки поняття «тоталітаризм» нині викреслене з американської освіти. Натомість «авторитарний режим», як називають «розвинений путінізм», звучить доволі лагідно. Бо тих авторитаризмів у світі чимало, і з багатьма США дружать…

Певен, хтось із читачів на цьому місці (якщо не раніше) вигукне «конспірологія»! Зовсім ні. Конспірологією насправді є намагання пояснити дії імперії «кремлівських чекістів» без розгляду всього того обладунку, який здавна у розпорядженні російських/совєтських спецслужб, тобто відкинувши реальність і замістивши її химерним плетивом модних інтелектуальних конструкцій.

Так само і дії команди Трампа вважати чимось нормальним, ба, навіть ефективним не випадає, не беручи до уваги політичну неосвіченість (у найкращому разі) цієї команди та наявність у ній ідеологів «технофашизму».

Втім, останнє – це вже інша тема. Зараз же зупинимося на констатації того, що члени названої команди – чи не ідеальні об’єкти для чекістської вербовки та для імпринтингу антиукраїнських і проросійських настанов, які вони щиро вважатимуть власними, рідними та патріотично-американськими.

P.S. Текст цей я писав до нинішнього скандалу в Овальному кабінеті Білого дому. Хтось вважає, що Зеленський провалив місію, і відтепер Трамп відкрито стане на бік Росії. Не відтепер! Минулого тижня міністр оборони Штатів Піт Хегсет наказав Кібернетичному командуванню США припинити будь-яке планування проти Росії. Хоча Росія є одним із головних осередків світової кіберзлочинності.

Звідти пов’язані зі спецслужбами хакерські групи атакують цілі – державні та приватні структури – по всьому світу. Досі Кіберкомандування США грало ключову роль у протидії цій зловмисній діяльності.

Тепер усе буде інакше. Не думав, що Хегсет теж за своїм рівнем є «куховаркою», але ж… Принаймні, за всіх обставин припинення будь-якого планування протидій у військово-політичній сфері означає, що зазначена держава-об’єкт віднині вважається союзником, і то надійним. Крапка.