Рецензія на фільм «П’яте вересня» / September 5

27 лютого в кінотеатрах стартував прокат історико-драматичного трилера «П’яте вересня», сюжет якого заснований на реальних подіях та оповідає про теракт на Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 року з погляду знімальної групи ABC Sports і їхнього висвітлення тих трагічних подій. Стрічка отримала номінацію на «Золотий глобус» за найкращий драматичний фільм та на «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій. Чи варто звертати на неї увагу — читайте в огляді нижче.

«П’яте вересня» / September 5

Жанр історична драма, трилер
Режисер Тім Фельбаум
У ролях Пітер Сарсґаард, Джон Магаро, Бен Чаплін, Леоні Бенеш, Зінедін Суалем, Корі Джонсон, Джорджина Річ, Бенджамін Вокер, Роні Герман, Пауль Бьоме
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Журналісти ABC Sports щойно завершили репортаж про перемогу американського плавця Марка Шпіца на мюнхенській Олімпіаді 1972 року і буденно готувалися до спортивних подій наступного дня. Аж раптом дехто з них рано-вранці почув віддалені звуки автоматних черг, що доносилися з олімпійського селища. Як стане відомо трохи згодом, це палестинські радикали з угрупування «Чорний вересень» взяли у заручники спортсменів та тренерів збірної Ізраїлю.

Відкинувши усі сумніви, співробітники ABC Sports взялася висвітлювати захват заручників в прямому етері прямо з місця подій. Команда спортивних оглядачів спрямувала усі свої ресурси та навіть пішла на певні хитрощі, щоб не тільки не віддати цю роботу новинарям, але також отримати якомога більше свіжої інформації та зробити воістину сенсаційний матеріал, за яким стурбовано слідкуватиме увесь світ.

Трохи менше ніж 20 років тому до трагічних подій на літніх Олімпійських іграх 1972 року звернувся сам Стівен Спілберг у своєму «Мюнхені». Що цікаво, як і у випадку з «П’ятим вересня», широкий прокат якого стартував 17 січня, той фільм також дістався до українських кінотеатрів з запізненням і прем’єрувався аж у лютому 2006-го.

Втім, не дивлячись на спільний каталізатор сюжету, погляд на мюнхенську бійню у цих двох картин істотно відрізняється. Якщо у «Мюнхені» відбувалося полювання за «Чорним вереснем», тобто йшлося про відплату, організовану ізраїльським урядом і агентами Моссаду (до слова, нашу рецензію на торішній фільм, присвячений Ґолді Меїр, можна почитати ось тут), то автори «П’ятого вересня» пропонують подивитися на історію з позиції сторонніх спостерігачів, якими і стали американські журналісти.

Та чи дійсно вони аж ніяк не вплинули на ситуацію? Адже щоб дізнатися, що відбувається навкруги, терористам достатньо було увімкнути телевізор, де події висвітлювалися, по суті, у режимі реального часу. А західнонімецькі високопосадовці та поліціянти, які були абсолютно не готові до такого перебігу подій, навіть не спромоглися вимкнути електрику у будівлі, де розташувалися озброєні палестинці.

З цього нюансу випливають важливі тези, закладені у місцевий наратив: наскільки адекватною з етичної точки зору була робота команди журналістів? Чи мають вони моральне право демонструвати ймовірну криваву розправу у прямому етері? Чи можуть озвучувати не підтверджену інформацію з сумнівних джерел? Чи не перетворюються усі їхні старання на елементарну гонитву за сенсацією? Настільки потужною і захопливою для пересічного глядача, щоб набрати більше переглядів, ніж висадка «Аполлона-11» на Місяць.

Вражає в історії і фактор того, що, не дивлячись на ситуацію, яка склалася, спортивні змагання ще деякий час тривали аж до тих пір, поки МОК просто не був змушений оголосити про їхнє припинення. Тобто, в той час, як ізраїльські заручники перебували на межі життя і смерті, десь там недалечко люди грали собі у волейбол чи вболівали за улюбленого боксера у переповненій глядачами залі.

Разом з тим творці вдало синхронізували сценарій з архівними кадрами, зокрема, це стосується автентичної трансляції зі студії, де ведучим був популярний спортивний журналіст Джим Маккей. У фільм увійшло інтерв’ю, яке він взяв у ізраїльського тренера з важкої атлетики Тувії Сокольського, а також його фраза «коли я був дитиною, мій батько говорив: “Наші найбільші надії і найгірші страхи рідко збуваються”. Сьогодні ввечері збулися наші найгірші страхи».

Кожен з виконавців є гвинтиком злагодженого механізму — від непохитного Пітера Сарсґаарда, що втілив президента ABC Sports Руна Арледжа, до Леоні Бенеш, котра зіграла німецьку перекладачку Маріанну Гебхардт. Остання особливо важко сприймає абсолютно неприпустимий провал своєї країни, для якої ця Олімпіада мала важливе політичне та іміджеве значення.

У наші неспокійні часи, зокрема на Близькому Сході, «П’яте вересня» виглядає актуальним як ніколи, а його спроможність залучити глядача в оповідання не піддається жодним сумнівам. Та як би не закінчилась ця історія — таким бажаним для всіх хепі-ендом чи болісною катастрофою — у будь-якому випадку матеріал в американських журналістів вийшов пречудовий. І навіть передчасно озвучений на увесь світ інсайд, що подарував людям марну надію — зовсім не привід не пишатися виконаною роботою, чи не так?