Обурення Трампом недостатньо. Треба озброюватись

Щоб повністю усвідомити значення скандалу у Вашингтоні, варто озирнутися назад. Коли президент США Джон Ф. Кеннеді у 1963 році сказав жителям Західного Берліна, оточеного стіною й колючим дротом, "Я — берлінець!", він не питав, чи є в землі поділеного міста рідкоземельні метали, нафта чи золото. Однією єдиною фразою Кеннеді дав західним берлінцям, а отже, й західним німцям, обіцянку захисту.

І ця обіцянка була ціннішою за будь-яку статтю про взаємну оборону НАТО — і залишалася незмінною до падіння Берлінської стіни у 1989 році.

Як сильно змінився світ, продемонстрували чинний президент США Дональд Трамп і його віцепрезидент Джей Ді Венс: вони зухвало й насмішкувато публічно принизили українського президента Володимира Зеленського й відправили його додому з порожніми руками — лише за те, що він просив гарантію безпеки в обмін на доступ до природних ресурсів своєї країни.

Трамп відкрито пригрозив припинити військову допомогу Україні, яка бореться за виживання. І тепер вся Європа запитує себе: *Америка ж зовсім недавно була нашим другом, чи не так?*

Можна було б подумати, що настав час Європи. І перші заяви європейських лідерів справді звучали так:

"Ми збільшимо підтримку України, щоб вона могла продовжувати захищатися від агресора", — пообіцяла головна дипломатка ЄС Кая Каллас.

"Україна може розраховувати на Німеччину та Європу", — запевнив чинний канцлер Німеччини Олаф Шольц.

"Ми стоїмо на боці України — і в добрі, і в тяжкі часи", — додав його ймовірний наступник Фрідріх Мерц.

Але конференцій і розмов недостатньо.

Оскільки європейські країни НАТО не мають достатніх запасів озброєнь і боєприпасів, щоб у разі потреби замінити допомогу США, а західноєвропейська оборонна промисловість також не здатна швидко покрити ці потреби, європейцям доведеться виділити Україні додаткові мільярди, щоб вона могла закуповувати необхідне військове обладнання у США.

А це, простими словами, означає: або більше податків, або більше боргів. Але чи готові ми до цього? Лише тепер нам відкривають очі на те, що в цьому світі не можна просто покладатися на когось іншого. Однак наша найбільша проблема в тому, що зараз ми навіть на самих себе не можемо покластися.

Показово, що війна в Україні майже не відігравала ролі у передвиборчій кампанії в Бундестаг, хоча всім партіям мало бути зрозуміло, яким буде "перелом часів" у версії Трампа. Трамп, по суті, ставить нам перед очі дзеркало нашої власної неспроможності.

Неприємна правда скандалу у Вашингтоні така:

Три роки після нападу Путіна на Заході немає жодної ідеї, як завершити війну справедливим для України способом.

Фронти загрузли в позиційній війні, військова перемога для жодної зі сторін не проглядається — як, втім, і дипломатичне вирішення.

Досі навіть не існує жодних, хай навіть неофіційних, дипломатичних контактів між двома воюючими сторонами.

Очевидно, що так тривати далі не може. Обурення з приводу Трампа недостатньо — потрібна передусім військова сила.

Оригінал