Найкращі університети світу відчиняють двері для українців — але чи можна повернути молодь? Досвід проєкту Ukraine Global Scholars

Фахівці з найкращою освітою посилюють потенціал України в її відновленні та розвитку. Як прискорити, забезпечити їх підготовку? Топові виші світу відкриті для цього. Вступити до них — не утопія: там є потужні фонди з підтримки талантів. Головне, щоб наші повернулися додому після навчання. Але хіба то справа іноземних університетів?! Та є різноманітні ініціативи діаспори, українських волонтерів, які допомагають випускникам вітчизняних шкіл вступити до найкращих університетів розвинутих країн задля подальшої роботи на Батьківщині. Одну з них утілила благодійна організація Ukraine Global Scholars (UGS), створена випускниками Гарварду українцями Михайлом та Юлією Лемешами, Юлією Сичиковою.

Претендентів відбирають за конкурсом щорічно: взимку-навесні. Заявки приймають від школярів із незаможних родин. Треба мати академічні та інші успіхи. Далі — стандартні онлайн-тести з англійської та математики, співбесіди, на яких із претендентами та претендентками знайомляться ближче. Фахівці визначають до 70 фіналістів, яким UGS допомагає підготуватися до вступу до провідних шкільних пансіонатів або університетів світу. Переможців конкурсу навчають складати тести, які пропонують уже самі університети, писати есе згідно з їхніми вимогами, готують до співбесід, вчать, як податися на грант. За десятиліття учасники програми отримали близько 78 млн дол. освітніх грантів. Завдяки їм покривають навчання, проживання, харчування й отримують скромну стипендію. Однак якщо цих коштів не вистачає, за бажання можна працювати на кампусі чи брати невеликі кредити. Під час канікул UGS знаходить родини — зазвичай із української діаспори, — котрі приймають у себе студентів.

Завдяки внескам благодійників, які підтримують UGS, організація готує українських школярів до вступу до найкращих університетів світу абсолютно безкоштовно й навіть повністю оплачує дорогу. Цією роботою безоплатно займаються понад 180 волонтерів, менторів (українців та іноземців). Дехто з них має досвід навчання за цією ж програмою. Та навіть якщо з першого разу комусь із учасників програми не вдалося вступити до омріяного вишу, спроб може бути дві й навіть більше.

Кожен майбутній студент, який бере участь у програмі, укладає з UGS контракт, за яким має потім працювати в Україні не менш як п’ять років. Або відшкодувати деякі витрати на себе. Проєкт нині охоплює до 600 учасників. Студенти з нашої країни підтримують імідж України та підвищують довіру університетів до українців. Вони ведуть активне соціальне життя, беруть на кампусах лідерство в усіх сферах. Це дуже цінується. Заявки від UGS університети почали очікувати. Зростає кількість контактів організації в приватних школах, університетах різних частин світу.

За словами президентки UGS Юлії Лемеш та активістів проєкту, нові можливості підвищують мотивацію дітей у містах, селищах, селах (звісно, за підтримки педагогів) захоплюватися наукою, технікою, мистецтвом, спортом, мати проєкти, громадські справи.

В UGS мені передали допис учителів Нововолинського ліцею: «До нас вступило чимало дітей зі Сходу. Вероніка Вовк із Бахмута взнала евакуацію, жила в покинутій хаті майже в лісі… Сьогодні вона — наша гордість. Здобула перемоги у МАН, стала фіналісткою UGS, вступила до омріяного закладу. Неймовірно, що дітям відкривають такі можливості!». Знаю земляків із мого рідного Сіверськодонецька, які завдяки різним освітнім грантам отримали змогу навчатися в найкращих університетах. Наприклад, Ігор Хворостян здобув у США академічну та спортивну стипендії, став магістром із фінаналітики, тенісним тренером. Ілля Волошин в Україні набув умінь у профтехосвіті й через UGS вступив до вишу в Чикаго. Завдяки такій молоді світ дізнається про модернову Україну.

Говорив про це з керівниками нью-йоркського центру Bainbridge Оленою Палатник та Михайлом Бретгольцем (ці вихідці з України запрошують молодих співвітчизників виступати в мистецьких програмах), із лідерками благодійної організації Razom for Ukraine Дорою Хом’як, Марією Генкін. Razom сприяє залученню наших студентів до наукової роботи в США, стажуванню UGSівців у своєму представництві в Києві.

Учасники програми зобов’язалися стажуватися в українських організаціях. Віднедавна держава прагне дати можливість для цього й нашим хлопцям — закордонним студентам, старшим за 18 років. «У нас робочі відносини з більш як 50 українськими компаніями, Верховною Радою, Мінцифри, УЗ, громадським сектором, — каже Юлія Лемеш. — Готується стажування в МОН. Ми пілотували програму UGS SIIF. Вона надає підтримку для стажувань, набуття досвіду в Україні: літні стипендії (до 500 дол. на місяць), покриття витрат на проїзд. У реабілітаційному центрі Superhumans стажувалась Андріана Петрикевич. У Львівській міськраді Вікторію Князь залучили до створення стандартів дитячих майданчиків з інклюзією. Минулого року більш як 50 студентів пройшли понад 60 стажувань у 33 роботодавців. І це — початок повернення в Україну. Налаштовує на те й наш навчальний табір. Нещодавно доєдналася до нового табору «Залізна зміна» «Укрзалізниці». З подорожами Україною, спілкуванням із яскравими людьми про перспективність рідної країни, власне місце в ній».

Очільник «Укрзалізниці» Олександр Перцовський і сам колись повернувся в Україну, закінчивши університет у США за Фулбрайтівською програмою. Протягом певного часу він працював у Сінгапурі. «Ця країна (й не лише вона) оплачує навчання своєї молоді на Заході задля повернення додому, де чекає адекватна робота, — каже Олександр. — Для того, щоб працювати із закордонним дипломом удома, мені довелося долати бюрократичні перешкоди. На щастя, тепер їх немає».

Сучасним випускникам UGS із тим буде легше. Олексій Антонюк розповідає: «У звичайній родині в гірському селі я й уявити не міг, що навчатимуся в Єлі. Одержав диплом економіста з відзнакою і — на Батьківщину, змучену війною. На держслужбі займаюся міжнародним співробітництвом із оборони України. Пішов на підготовку офіцерів, їздив на фронт. Для розуміння свого обов’язку мені багато дали історії, описані Тімоті Снайдером». Цей історик входить до команди Documenting Ukraine Інституту гуманітарних наук у Відні. Випускниця UGS Вікторія Гончарук із Житомирщини закінчила університет у Каліфорнії, працювала в топовому інвестбанку США. Коли її рідні пішли воювати, стала волонтеркою. Повернулася в Україну, служить бойовою парамедикинею. Американська письменниця Мітці Пердью присвятила їй репортаж. Із американським дипломом працює у ВРУ Марина Гриценко. Тетяна Торчило використовує в Україні знання, які здобула на трьох континентах, для підтримки підприємців. Закінчує навчання в Стенфорді її брат Андрій. Контракт дає змогу UGSівцям одержати й певний досвід роботи в США, але дехто повертається відразу.

Є кому представляти Україну в міжнародній спільноті. Під час навчання встановлюють зв’язки з тими, хто буде елітою у своїх країнах. Зараз випускник спеціальної гарвардської програми Денис Красніков успішно просуває у світі українську розробку Vidby з перекладів із застосуванням АІ. Зокрема її використовують для навчання долікарській меддопомозі за методиками Гарварду.

За десять років діяльності UGS зробила багато. Побудували відносини майже із сотнею топових шкіл-пансіонатів, університетів світу; понад 300 хлопців і дівчат отримали повні чи майже повні стипендії. Кумулятивний показник вступу становить 83%. Щорічно в Україні стажується більш як 50 студентів. Безкоштовний курс «Як вступити до найкращих західних шкіл та університетів», створений UGS на Prometheus, переглянули 20 тисяч читачів. UGSівці отримують визнання в школах, університетах, на міжнародних олімпіадах, виграють премії, спортивні кубки. Очолюють українські осередки у вишах, організовують дискусії з відомими професорами, створюють неприбуткові організації… Це майбутні лідери, здатні на ефект хвилі в Україні.

Учасники UGS навчаються й в Україні. Програма співпраці є з Українським католицьким університетом, KSE, де є варіанти повних стипендій. Важливо й те, що ті, хто навчався в провідних вишах світу, здатні на такому досвіді й удосконалювати освіту на Батьківщині. Повернувшись до неї, молоді люди конкретно визначаються, чого прагнути, у що вкладати знання вдома. А ті, хто через певні життєві обставини залишається за кордоном, стають лобістами інтересів України, донорами програм на її користь, підтримують українські стартапи тощо. І це теж відіграє чималу роль для нашої країни. Людський ресурс — її головний капітал. Продиктовані життям і щирим бажанням відновити Україну ділові ініціативи з його розвитку — державні чи громадські — заслуговують на увагу, підключення суспільства. Державно-громадське співробітництво в цій сфері тільки налагоджується, і є сенс знати, вдосконалювати, розвивати напрацювання в ньому.