Нобель, Букер, Пулітцер: книжки-переможці міжнародних премій, видані українською

Світ літературних премій безмежний. У кожній країні з багатими культурними традиціями є кілька відзнак, призначених для поетів, прозаїків і навіть драматургів. Жанрова література окремо відзначає найкращих у фантастиці, детективах чи горорах. Слідом ідуть рейтинги авторитетних медіа та маркетплейсів. Премії є рушієм популярності книжки та її автора. Можливо, вони не змінюють літератури, але роблять її видимішою в стрімкому інформаційному просторі. Тож пропонуємо дізнатися, що нового з уже визнаного можна прочитати й українською. Заразом переконатися, що попри повномасштабне вторгнення наше книговидання не стоїть на місці, розвиваючись та, хочеться вірити, міцніючи.

Нобелівська премія в галузі літератури

Нобелівську премію з літератури, яку щороку присуджує спеціальний комітет Шведської академії, часто критикують. Комусь його рішення видаються дивними, комусь такими, що не відповідають тенденціям сучасної літератури. Втім, на мою думку, Нобелівський комітет робить одну важливу річ — своїми рішеннями, що посилюють публічність певних авторів, протистоїть глобалізації, пануванню англомовної літератури масового жанрового сегмента, яка й без того завойовує книговидавничі ринки різних країн. Важливо, що Нобелівську премію з літератури дають не за твір, а за творчість загалом. Тому часто через брак перекладів українському читачеві важко оцінити масштаби здобутків того чи того нобеліата. Але ситуація не настільки погана.

Так, із прозою лауреатки Нобелівської премії в галузі літератури 2024 року — південнокорейською авторкою Хан Канг — можна познайомитися на прикладі роману «Вегетаріанка» (видавництво «КМ-Букс»). В Україні книжка зʼявилася ще 2017-го, після того, як отримала Міжнародну Букерівську премію, потім її перевидали. «Вегетаріанка» — роман про крихкість людської душі, про те, як важко протистояти насильству, що стає нормою. У цій книжці проза Хан Канг постає у всій своїй силі, демонструючи заглиблення в людські душі, емоційність і поетичну образність. Особливістю оповіді нобеліатки є дистанційованість авторки від твору. Здається, що текст Хан Канг живе, рухається вільно, без її домінування. Тому роман вийшов глибоким, але невимушеним. До речі, 2025-го українською має вийти ще одна книжка південнокорейської письменниці — «Уроки грецької» (видавництво Vivat).

Роман «Пам’ять про відбуття» (видавництво Komubook) репрезентує творчість Абдулразака Ґурни — лауреата Нобелівської премії з літератури 2021 року, британського письменника танзанійського походження. Роман в оригіналі вийшов іще 1987-го й став знаковим для автора, заявивши про самобутність його стилю й бажання порушувати гостроактуальні теми. «За безкомпромісне та співчутливе проникнення в наслідки колоніалізму та долю біженця у прірві між культурами та континентами», — так Нобелівський комітет пояснив свій вибір. Власне, «Пам’ять про відбуття» саме про це — доленосне рішення змінити життя, вийти за межі звичок і норм суспільства, в якому править сильніший та хитріший. Головний герой книжки, 15-річний Гасан, дорослішатиме у важких умовах злиднів однієї з мусульманських країн десь в Африці, серед байдужості батьків. Він прагнутиме любові й іншого життя, а тому наважиться стати іммігрантом… Абдулразак Ґурна пише максимально реалістично, без прикрас. У його книжці життя — це низка випробувань, подолати які неможливо без втрат і болю.

2018 року Нобелівську премію з літератури отримала польська письменниця Ольга Токарчук. Останнім часом перекладів її творів українською не бракує — тільки встигайте читати. У видавництві «Темпора» вийшло друком декілька романів авторки. Наприклад, перша книжка великої прози Ольги Токарчук — «Мандрівка людей книги». Це витончений роман про пошук мрії та мудрості, про кохання, яке виникає раптово й стає світлом, що надихає. За сюжетом книжки, події якої відбуваються у Франції 1685 року, група охочих до пригод персонажів — протестантів, які змушені тікати від переслідувань католицької церкви, — вирушає на пошуки Книги, у якій вміщено всю людську мудрість. Чи існує така? Чи сенс людського буття — шлях, а не досягнення результату? Ольга Токарчук ставить цікаві запитання й шукає на них відповіді. «Правік та інші часи» — роман-притча про пошуки Бога, плин часу, людське життя, яке часто опиняється в коловороті історичних подій маленькою піщинкою. Це філософська, магічна й магнетична проза про Правік — мальовниче село, яке є центром Всесвіту для його мешканців.

Кадзуо Ішіґуро, британський письменник японського походження, лауреат Нобелівської премії з літератури 2017 року, — з тих авторів, із чиїми творами український читач може познайомитися дуже докладно. У «Видавництві Старого Лева» побачило світ шість його книжок — від оповідань до романів. Тут і «Залишок дня» про відданість справі й кохання тривалістю в життя, який свого часу здобув Букерівську премію та став основою для однойменного фільму з Ентоні Гопкінсом та Еммою Томпсон у головних ролях. І «Не відпускай мене» — філософсько-футуристичний роман про людські стосунки й те, що взагалі означає бути людиною. І «Похований велетень» — поетична проза, оповита туманом пост-артурівської Англії. Персонажі книжки, подружня пара, шукають свого сина, поступово втрачаючи памʼять. Кохання — те, що допомагає їм долати випробування несправедливої долі. Хоч би про що писав Ішіґуро, хоч як би експериментував із жанрами, автор залишається незмінним споглядачем прекрасного в людях.

На цьому зупинімося з лауреатами Нобелівської премії, наостанок зазначивши, що «Видавництво Жупанського» має цілу серію, присвячену їхній творчості, в межах якої вийшли книжки Томаса Манна, Генрика Сенкевича, Сельми Лаґерлеф, Ельфріди Єлінек, Тоні Моррісон та інших авторів. Також видавництво #книголав анонсувало «Трилогію» Юна Фоссе, нобеліата 2023 року. Роман очікується орієнтовно влітку.

Міжнародна Букерівська премія

Відносно молода (заснована на початку 2000-х), але поважна й престижна премія вручається у Великій Британії за твір, перекладений англійською мовою. Її мати, Букерівська премія, якою відзначають твори, написані англомовними авторами, набагато старша й скандальніша. Аж настільки, що породила іншу відзнаку — Women’s Prize for Fiction, про неї теж неодмінно згадаємо далі.

Ну що ж, зупинімося на глобальнішій літературній премії — Міжнародній Букерівській. Перекладів творів її лауреатів, на жаль, не так багато, але дещо можна прочитати українською.

Найновіше — роман болгарського письменника Ґеорґі Ґосподінова «Часосховище» (видавництво «Чорні вівці. Adult»), що здобув престижну нагороду 2023 року. В контексті останніх суспільно-політичних подій ця книжка набуває загрозливої актуальності. За сюжетом оповідач із психіатром Ґаустіном у Швейцарії відкривають клініку для літніх людей, які через ту чи ту хворобу частково втрачають памʼять. У цьому «санаторії» є кімнати, що відтворюють різні десятиліття XX століття. Потрапляючи в такі приміщення, літні люди почуваються щасливими. Аж раптом експеримент виходить за межі клініки й сягає масштабів країн, які вирішують, що краще повернутися в минуле… Ґеорґі Ґосподінов в іронічно-сюрреалістичній манері описує, як його рідна Болгарія повертається до соціалістичної минувшини з демонстраціями та мавзолеєм… Книжка-пересторога, яка, на жаль, потроху втілюється в реальність.

Пулітцерівська премія

Одна з найпрестижніших літературних відзнак США. Заснована понад 100 років тому, своїми рішеннями стосовно художньої літератури Пулітцерівська премія відгукується на твори, що порушують актуальні для американського суспільства теми. Свого часу її лауреатами ставали класики літератури США: Вільям Фолкнер, Ернест Гемінгвей, Джон Стейнбек та інші.

Якщо згадувати про 2000-ні, то тут українському читачеві пощастило. Чимало переможців премії останнього двадцятиліття представлені українською, але є й видання, що репрезентують літературу США, наприклад, 1980-х. Так, відносно нещодавно українською вийшов знаковий роман Еліс Вокер «Барва пурпурова» («Видавництво Старого Лева»). Його авторка стала першою чорношкірою жінкою, яка здобула Пулітцерівську премію. Книжка написана в епістолярному стилі. Листуючись, дві сестри Сілі та Нетті оповідають про свої долі. Події роману відбуваються на початку 1900-х років у Джорджії, тому текст пронизаний насильством, безправним становищем чорношкірих жінок, зрадами, та водночас і боротьбою за право жити вільно й без страху.

Ще однією важливою книжкою є «Кохана» Тоні Моррісон (видавництво «Фабула»). Взагалі хотілося б, аби було більше, ніж два, переклади українською творів цієї видатної американської авторки. Письменниці, яка вміла геніально поєднувати історичну основу з містикою, посилюючи в такий спосіб психологізм своїх текстів. Тож «Кохана» — пронизлива історія про колишню рабиню, яка не може знайти собі місце на волі, страждає через смерть доньки. Тоні Моррісон писала настільки сильно, що образи з її книжок надовго залишаються в памʼяті, адже письменниця прагнула нагадувати про ті сторінки минулого США, які варто памʼятати передовсім самим американцям, щоб не збитися зі шляху верховенства демократії.

Повертаючись до літератури 2000-х, зазначу, що тут на нас чекає розсип чудових літературних творів: від пригодницько-історичного роману «Все те незриме світло» Ентоні Дорра (видавництво КСД), книжок про різні прояви расизму Колсона Вайтхеда «Нікелеві хлопці» (видавництво #книголав) та «Підземна залізниця» (видавництво BookChef), ледь не культового авантюрного роману-дорослішання «Щиголь» Донни Тартт (видавництво КСД) до переможців Пулітцерівської премії 2023 року, коли вона вперше дісталась одразу двом книжкам. Йдеться, по-перше, про роман «Довіра» Ернана Діаса (видавництво Vivat) — вигадливу літературну гру зі стилями, твір про те, наскільки по-різному сприймають життя учасники тих самих подій. А по-друге — про книжку «Мідноголовий Демон» Барбари Кінґсолвер (видавництво Artbooks) — соціально-психологічний роман про справжню Америку, в якій є бідність, соціальна несправедливість, трудова експлуатація дітей тощо. Також українською виходив історичний роман «Симпатик» В’єта Тана Нґуєна (видавництво КСД), який нещодавно отримав серіальну екранізацію, — динамічна, багата на подробиці та психологічні розвідки книжка про пошук ворога довкола й у собі.

Women’s Prize for Fiction

Премія була заснована на противагу Букерівській, яку здобували переважно чоловіки. Відзнака змінювала назву, аж поки не зупинилася на Women's Prize for Fiction (Жіноча премія з художньої прози), кілька років тому додавши до художньої прози нон-фікшн, створений виключно жінками. Серед романів, що здобули премію й були перекладені українською, — «Половина жовтого сонця» Чімаманди Нгозі Адічі (видавництво #книголав) — книжка про громадянську війну в Нігерії у 1960-х роках, під час якої відбулося проголошення нової країни Біафри. Авторка дає змогу подивитися на ті події очима двох різних жінок, сестер Оланни та Кайнене.

«Сила» Наомі Альдерман (видавництво #книголав) — фантастичний роман, за сюжетом якого жінки отримують суперздібність — вивільняти електричний струм, завдяки чому вони досягають домінування над чоловіками. Втім, чи змінить світ влада, що ґрунтується на силі? Ще один переможець Women’s Prize for Fiction — «Гамнет» Меґґі О’Фаррелл (видавництво Vivat). Роман, який переносить у часи Вільяма Шекспіра, розповідаючи історію його шлюбу з вільнолюбною Агнес із акцентом, звісно, на переживаннях жінки. «Піранезі» Сюзанни Кларк (видавництво «РМ») — чудова пригодницько-фентезійна історія з філософською компонентою про людину, яка опинилася в міжчассі, в загадковому місці, оточеному океаном. Її головне завдання — зберегти пам’ять про власну особистість, не загубити себе у хвилях життєвих пригод. «Безбратня ніч» В.В.Ганешанантан (видавництво #книголав) — історичний роман про громадянську війну, але тепер у Шрі-Ланці, в якій оповідь ведеться від імені дівчини, котра спершу підтримує сепаратистський рух «Тигрів визволення Таміл-Іламу», але врешті розуміє, що насильство, особливо над мирним населенням, є злочином, хоч би хто його скоїв. Якщо не чули про Women’s Prize for Fiction раніше, майте на увазі, що цією премією відзначають дуже цікаві й вартісні книжки.

Гонкурівська премія

З-поміж численних європейських літературних премій, яких не бракує ні, скажімо, в Німеччині, ні в Італії, зупинімося на Гонкурівській — французькій відзнаці, що має більш як сторічну історію. Визначення її лауреата — інтрига й помітна культурна подія, що просуває франкомовних авторів, сприяючи їхній популярності як у Франції, так і за її межами. Українською, на жаль, перекладено не так багато книжок-переможниць останнього двадцятиліття (за всі 122 роки історії премії аналізувати не беремося), але дещо все-таки є.

2007 року Гонкурівську премію здобув Жіль Леруа за роман «Пісня Алабами» (видавництво «Фабула»). Книжка в експресивній манері подає історію кохання й скандального шлюбу класика американської літератури, представника «втраченого покоління» Френсіса Скотта Фітцджеральда та Зельди. Оповідь ведеться від імені жінки, талант якої опинився в тіні чоловіка. Вона страждає від його байдужості, ступаючи на шлях самознищення.

Звісно, в цьому літературному огляді не обійдеться без Мішеля Уельбека, скандального, але справедливого в критиці недоліків сучасного суспільства. Його роман «Карта і територія» (видавництво «Фоліо») був відзначений премією 2010 року. Це свого роду літературна провокація, в якій автор пише про себе в прямому сенсі цього слова, розмірковуючи над світом сучасного мистецтва та його деградацією, старінням і смертю, суперечністю між реальністю та її відображенням.

 Роздуми про пам’ять, ідентичність та хворобливу тугу за минулим, як особистим, так і цивілізаційним, знайдемо в романі Матіаса Енара «Компас» («Видавництво Старого Лева»). Напружену історію про соціальну нерівність, материнську втому, перфекціонізм і тиск суспільства на жінок створила Лейла Слімані в книжці «Солодка пісня» (видавництво КСД). Ерік Вюйяр здобув Гонкурівську премію за повість «Порядок денний» (видавництво Vivat) — лаконічну, але водночас промовисту оповідь про непомітні механізми влади та змову мовчання, що сприяли нацистському приходу до влади. Про втрачене покоління та соціальну стагнацію у французькій провінції написав Ніколя Матьє в романі «Діти їхні» («Видавництво Старого Лева»). А Ерве Ле Телльє в книжці «Аномалія» (видавництво «Нора-Друк») створив захопливий роман у романі, що порушує тему зіткнення реальності з її двійником, екзистенційні питання про ідентичність. І наостанок — магічний «Найпотаємніший спогад людський» Могамеда Мбуґара Сарра («Видавництво Анетти Антоненко»), що отримав Гонкурівську премію 2021 року. Роман-подорож, протягом якої головний герой шукає легендарного письменника, а знаходить себе.

Звісно, це далеко не повний перелік як престижних літературних премій, так і книжок, що здобули в них перемогу й були перекладені українською. Втім, маєте орієнтири, за якими можна досліджувати, наскільки різноманітною є сучасна література.