Пам’яті командира роти ударних БПЛА Олександра Обуховського

Ті, хто знав Олександра Обуховського, запам’ятали його надійним, принциповим, людиною слова. Він народився і виріс на Снігурівщині у Миколаївській області. Працював електриком. Згодом переїхав до Миколаєва. У 2014 році пішов відстоювати незалежність України, воював у гарячих точках на сході України.

Після демобілізації Олександр активно займався громадською діяльністю, брав участь у роботі ГО «Асоціація учасників та інвалідів АТО», був обраний депутатом Миколаївської районної ради.

У серпні 2021 року уклав новий контракт і пішов на службу до ЗСУ, воював із перших днів повномасштабного вторгнення РФ. Був командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РуБпак) "Perun group" 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

«Снігурівську громаду знову сколихнула сумна звістка. При виконанні службових обов'язків трагічно загинув наш земляк, військовий, снігурівчанин Обуховський Олександр Вікторович. Він був моїм добрим другом, людиною, на яку завжди можна було покластися. Олександр став на захист нашої держави задовго до повномасштабного вторгнення і до останнього був вірний присязі», – написав начальник Снігурівської МВА Іван Кухта.

Ветеран російсько-української війни, керівник управління у справах ветеранів та ВПО Миколаївської міськради Олександр Терещенко із гіркотою пише про загибель побратима.

«Уперше ми познайомилися з Сашком на залізничному вокзалі Дніпра. Я їхав із лікування після поранення, він – у коротку відпустку додому. Потім – спільна діяльність у ветеранській «двіжусі» Миколаєва. Був дуже надійним, міцним, непростим. Завжди говорив прямо, відверто,  подобалося це комусь чи ні. Він був справжнім. Дякую, Брате, що жив, і що здибалися у цьому житті. Обійми там усіх наших. Як же я втомився вас втрачати…», – зазначив Терещенко.

Командир відділення безпілотних ударних комплексів 59-ї окремої штурмової бригади Олександр Діордієв у розмові з кореспонденткою Укрінформу сказав, що Олександр був його найкращим другом. «Він був дуже принциповим і людяним. Ми з ним ніколи не сперечалися і не конфліктували. Мали багато спільних поглядів», – сказав Діордієв.

Він пригадує, що познайомився із Сашком під час одного з патріотичних заходів у миколаївській «могилянці». Їхнє спілкування продовжилося під час волонтерського проєкту для учасників АТО/ООС "Опорний пункт "Душа Півдня" на острові Джарилгач (Херсонщина).

«Умови життя там були спартанськими. Але Сашкові це зайшло, бо був фанатом такого відпочинку, привозив туди свою родину, друзів. Він був не просто учасником, а ще й багато допомагав із організаційними питаннями, встановлював та розбирав кемпінг. Згодом ми спілкувалися під час роботи в Асоціації учасників АТО. Його там не все влаштовувало, тому кілька разів покидав цю організацію, але потім знову повертався. Був запальним, але швидко відходив», – продовжує розповідь про друга.

І додає, що Олександр був дуже позитивним, при цьому абсолютно не толерував людей, які вживали алкоголь чи наркотики. Сам займався спортом, брав участь у багатьох змаганнях.

Під час роботи в Асоціації чоловік усіляко допомагав родинам військовослужбовців, підтримував їх. Міг вбратися у костюм Святого Миколая, щоб разом із побратимами роздати подарунки дітлахам на Новий рік і трохи їх розважити.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр доклав чимало зусиль до створення роти безпілотних комплексів, яку очолював. Він практично будував її з нуля, на моїх очах. У певний час наші бригади воювали поруч на Покровському напрямку, тому ми мали розкіш інколи бачитись. Він завжди йшов назустріч, був готовим допомогти усім, чим міг, навіть тоді, коли це його начебто не стосувалося. Наголошував, що ми робимо спільну справу заради нашої Перемоги», – каже Діордієв.

За його словами, вони мали одне захоплення: любили поганяти на авто по бездоріжжю, полями, по болоту чи снігу, долаючи найважчі перепони. Це відволікало і допомагало відновитися після складних бойових завдань.

Олександр любив дивитися ролики та передачі про роботу з металом, адже й сам був майстром на всі руки і багато чого умів. Тому і позивний взяв собі «Кузнець».

Олександр загинув в автокатастрофі на Дніпропетровщині, виконуючи бойове завдання.

«За інформацією поліції, він втратив свідомість за кермом і злетів із траси. Це була 8 година ранку його 45-го дня народження. У мене небагато таких друзів, як Сашко. Це невимовний біль…», – сумує за другом співрозмовник.

Поховали Олександра Обуховського у Миколаєві на міському цвинтарі.

Честь і шана Герою!

Фото надані Олександром Діордієвим та з відкритих джерел