Підполковник внутрішньої служби поліг у бою на Луганщині. Згадаймо Руслана Стасюка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Руслана Стасюка.

Стримуючи кремлівських окупантів у надзвичайно складних бойових умовах, відбиваючи ворожі вогневі накати та спроби захопити все нові українські території, героїчно склав голову захисник, офіцер, українець та патріот – Руслан Олександрович Стасюк на позивний Санич. Про це повідомляє Державна кримінально-виконавча служба України. 

Руслан Олександрович народився 25 січня 1980 року. Він присвятив багато років свого життя службі в органах внутрішніх справ, долучався до виконання складних та відповідальних завдань, брав відповідальність за важливу справу і доводив, що спроможний її довести до успішного завершення.

Зокрема, брав участь у становленні молодої Національної поліції України після перемоги Революції Гідності. Власне, він став першим очільником Бучанського відділення поліції Ірпінського відділу поліції ГУНП в Київській області й зумів організувати належний процес трансформації та розбудови цього органу в принципово нових умовах тогочасної реформи.

Далі, з 2017 року Руслан Стасюк проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України.

«Він мав звання підполковника внутрішньої служби й був старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах Відділу внутрішніх розслідувань, моніторингу та безпеки персоналу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Це надзвичайно важлива місія, котру якісно здатна виконати тільки людина із певним комплектом особистісних переваг та досвіду, якими сповна володів підполковник Стасюк. Колеги і керівництво завжди могли покластися на нього, бо знали – не підведе…», – розповіли у Державній кримінально-виконавчій службі України. 

Як і для багатьох українців, 24 лютого 2022 року для Руслана Олександровича стало тим рубіконом, за межею якого залишилося відносно спокійне життя: гібридна й повзуча агресія Росії вибухнула повномасштабним вторгненням.

Руслан Стасюк, маючи родину у Бучі – громаді, що стала однією з основних цілей наступу агресора біля столиці, у перші дні хаосу встигнув врятувати свою сім’ю вже із захопленого чужинцями міста, водночас тримав зв'язок із колегами та намагався бути корисним справі оборони рідної держави.

Минуло декілька днів – і пріоритети розставлені. І він починає свою нову місію – військову службу в 133-му окремому батальйоні Сил Тероборони 114-ї окремої бригади територіальної оборони.

Доброволець брав участь у звільненні київського регіону від підрозділів окупанта. Потім – бойові відрядження на український Схід, де майже три роки набував унікального досвіду, де із побратимами нищив ворога, ділив усе, що мав, із ними, бо інакше просто не вмів. Так само він пішов і у своє останнє завдання, чітко розуміючи смертельні ризики, але знаючи, що там, на «нулі» – побратими стікають кров’ю і благають про допомогу…

«Він загинув на Луганщині, неподалік селища Невське, як воїн і командир, показуючи приклад й не ховаючись від обов’язку – у пекельному бою, коли ніхто не знає, коли проб’є саме його час долучатися до Небесного воїнства», – розповіли у Державній кримінально-виконавчій службі України. 

Зазначається, що трагедія сталася ще у серпні 2024 року. Цей час тривали пошукові заходи, повернення тіла, ідентифікація, поки нещодавно не вдалося таки зрозуміти, що Руслана Стасюка немає серед живих…

«Колектив ДКВС України висловлює щирі співчуття рідним та близьким героя, що повернувся на щиті: його дружині Стасюк Вікторії Анатоліївні, сину Максиму і дочці Діані, мамі Тамарі Федорівні й рідному брату Олександру Олександровичу, який нині воює у складі Національної гвардії України», – йдеться у повідомленні.

Чин прощання з героєм відбувся 1 березня 2025 року у Михайлівському Золотоверхому Соборі у Києві. Поховали захисника у Бучі. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.