Ян Бреммер: Що означає розрив між Трампом та Зеленським для України та Європи

Ян Бреммер, відомий політолог і президент Eurasia Group, представляє свій аналіз нещодавньої зустрічі між президентами України та США. У своєму "Швидкому аналізі" він оцінює катастрофічні наслідки особистого конфлікту між Зеленським і Трампом для української підтримки, розкол у трансатлантичних відносинах і ставить під сумнів готовність Європи взяти на себе провідну роль в умовах зміненої американської політики.

Представляю аналіз після вчорашнього історичного дня — зустрічі президента Зеленського з президентом Трампом і віце-президентом Венсом. Ця зустріч у Білому домі стала катастрофою, в першу чергу для Зеленського та союзників США по НАТО.

Останні три роки республіканці та демократи спільно підтримували українців і Зеленського у відповідь на незаконне вторгнення Росії та окупацію значної частини країни. США діяли в повній згоді зі своїми союзниками по НАТО, європейцями, Великою Британією та Канадою. Зараз цей консенсус остаточно зруйновано.

Президент Трамп заявив про свій нейтралітет — він не на боці України, а на боці миру. Як "миротворець", він прагне завершити війну, що не передбачає подальшу підтримку України. Відчувши себе ображеним недостатньо шанобливим, на його думку, ставленням Зеленського до американського керівництва, Трамп фактично оголосив: "Я припиняю підтримку. Продовжуючи допомагати, я створюю у вас ілюзію впливу, якого у вас немає. Ви повинні прийняти мир на моїх умовах. Я припиню підтримку, і подивимося, як ви впораєтеся самостійно".

Для Зеленського це очевидна катастрофа. На мій погляд, він виявив нестриманість у висловлюваннях. Приїжджаючи до США, незважаючи на багаторазові вираження вдячності американцям, він виявився не готовий до взаємодії з величезним і вразливим его президента Трампа. Президент США очікує, що всі повинні розуміти ієрархію і поступатися, коли він виступає. Зеленський цього не зробив. У результаті вони говорили одночасно, Трамп розгнівався, сприйняв це як особисту образу і фактично видворив українського лідера з Білого дому, скасувавши прес-конференцію і заявивши про припинення підтримки.

Ці відносини, на мою думку, тепер безповоротно зруйновані. Неможливо уявити, що Зеленський зможе найближчим часом налагодити діалог з Трампом. Ліндсі Грем, ймовірно, найближчий соратник Трампа серед впливових сенаторів, заявив, що Зеленський повинен або піти у відставку, або призначити іншого представника для контактів зі США. Вважаю це точною оцінкою ситуації — не тому, що Зеленський повинен піти, але тому що особисто він вже не зможе ефективно взаємодіяти з американською адміністрацією.

Примітно, що це збігається з ключовою вимогою Путіна — відсторонити Зеленського від прямих переговорів. Російський лідер відмовляється розмовляти з ним, вважаючи нелегітимним. Цей тезис може стати точкою дотику з позицією Трампа, який вже закликав до проведення виборів після припинення вогню — ще одна фундаментальна вимога Росії.

Головне питання зараз — що зроблять європейці? Підкреслю: саме зроблять, а не скажуть. Їхня риторика очевидна — всі заявлять про безумовну підтримку України. Ми вже чули це від поляків, німців, бельгійців, голландців, французів, іспанців і навіть від Люксембургу. Але ці декларації матимуть вагу, тільки якщо трансформуються в значне збільшення фінансової підтримки українських збройних сил і готовність направити війська без обов'язкової американської підтримки. Останні три роки європейці уникали таких рішучих кроків, і малоймовірно, що ситуація зміниться.

За відсутності реальної європейської підтримки шанси повернути американців за стіл переговорів мінімальні. Якби європейці продемонстрували лідерство і здатність діяти самостійно або з номінальною участю США, ймовірність зміни позиції Трампа значно зросла б. Він міг би заявити: "Тільки я можу привести сторони до переговорів. Я змусив європейців взяти ініціативу. Тепер я повертаюся, оскільки створені правильні умови для миру в інтересах американських платників податків".

Однак основна мета Трампа — завершити війну, і тепер у нього з'явилася можливість зробити це, дискредитувавши Зеленського. Саме цим займаються Венс, Ілон Маск і всі прихильники Трампа в соціальних мережах. Вони стверджують: "Ця людина корумпована, він диктатор, він неповажно ставиться до американського президента — чому ми повинні його підтримувати?"

Реальна причина для підтримки Зеленського в тому, що він не "поганий хлопець". Він демократично обраний лідер, який три роки мужньо очолює опір свого народу агресії. Він просто захищає свою країну від вторгнення.

Згадаймо, коли Ірак незаконно вторгся в Кувейт, США рішуче втрутилися, напряму протистоячи Саддаму Хусейну заради захисту принципу територіальної цілісності. І це стосувалося навіть не демократичної держави, а просто країни з нафтовими ресурсами. Америка тоді не хотіла, щоб світ вважав, що вона змириться зі знищенням незалежної держави більш потужним сусідом.

Сьогодні позиція США кардинально змінилася. Вони підтримують резолюцію ООН разом з Росією, Північною Кореєю, Білоруссю, Сирією, Суданом, Іраном та Ізраїлем проти демократичних країн світу, фактично відмовляючись від пріоритету територіальної цілісності на користь завершення війни будь-якою ціною.

Європейці принципово не згодні з таким підходом. Вони відчувають подвійну загрозу: зі сходу від Росії як безпосередню небезпеку для національної безпеки, а тепер і з заходу від країни, що відмовляється підтримувати фундаментальні цінності колективної безпеки, верховенства права і територіальної цілісності. Європі необхідно терміново мобілізуватися, інакше наслідки будуть катастрофічними.

Зеленський — лідер, який відмовився покинути країну, коли американці запропонували евакуацію при наступі російських військ. На відміну від афганського керівництва, він заявив: "Я залишаюся і буду захищати свою країну разом із співвітчизниками". Це був винятковий вчинок. Він протистоїть переважаючим силам, ризикуючи життям своїм і своєї родини, неодноразово відвідує передову, працює практично без відпочинку під колосальним тиском.

Хіба його нестриманість у діалозі з американським президентом перекреслює все це? Очевидно, ні. Безумовно, представляючи свою країну, важливо враховувати особливості співрозмовника, особливо президента США. Але підкреслю: Зеленському абсолютно нема за що вибачатися. Він уособлює людяність, необхідну для забезпечення миру та стабільності — готовність протистояти несправедливості. Контраст з американським президентом, який, народившись у багатстві та привілеях, симулював травму для ухилення від військової служби, показовий для сучасного становища Сполучених Штатів.

Цінності, які Америка зараз просуває на світовій арені — це цінності сили. Найпотужніші встановлюють правила і визначають результати. Це вірно для Путіна, для Ізраїлю, для США, але не для українців, палестинців, данців, панамців, мексиканців або канадців.

Європейцям належить вирішити: чи готові вони проявити мужність? Чи здатні виступити, навіть не маючи домінуючої позиції? Чи зможуть діяти рішуче після трьох років — фактично 11 років з моменту першого російського вторгнення в Україну — пасивності та перекладання відповідальності на американців? Тепер, коли президент США не тільки відмовляється від цієї ролі, але й не поділяє їхні цінності, зосередившись виключно на силі, відповідальність лягає на Європу.

Українська позиція ясна — вони чинять опір. Американська позиція очевидна — вони дбають про власні інтереси. Питання в тому, чи готові європейці захищати себе, свої принципи, цінності та європейських сусідів?

Я побоююся негативної відповіді. Аналізуючи події останніх трьох років, можна прогнозувати: красиві слова без реальних дій. Але істина проявиться дуже скоро, адже на кону майбутнє Заходу, майбутнє демократії і, безумовно, майбутнє українського народу.