Не лізти на рожен, не відступати ні на дюйм. 10 правил спілкування з Трампом, Венсом і їм подібними

"Півкарбованця шкода?.."

Є таке слово в англійській мові — "аssеrtiveness". Його, як пише англійська письменниця, наша колишня землячка Carina Cocrell-Ferre, важко перекласти російською чи українською. Це щось на кшталт "настирливості", "непоступливості", "самовпевненості".

Означає воно уміння не вступати в конфлікт, одночасно не уникаючи його.

Не лізти на рожен, але й не відступати ні на дюйм, чітко, і водночас толерантно окреслюючи свою позицію.

Ця риса характеру, наче б, в усій повноті притаманна мешканцям Британських островів. Її можна побачити в британському кіно і в спілкуванні британської еліти.

Дізнався, що українською це слово так і перекладається "асертивність". І властивість ця добре описана у світовій психотерапії.

Найбільше мені подобається таке її визначення: "Асертивність — це поведінка, що поєднує внутрішню силу та ввічливість у стосунках з іншими людьми. Це здатність у ситуації зовнішнього тиску коректно відстоювати свої інтереси та свою лінію поведінки, спокійно казати "ні" тому, що вас не влаштовує та продовжувати в соціально прийнятній формі ефективно наполягати на своїх правах."

Ви вже зрозуміли, до чого веду.

Уміти бути "асертивним" — це, можливо, єдине, що я б порадив Зеленському у майбутніх перемовинах (якщо вони ще можливі) з Трампом, Венсом, Рубіо та іншими американськими достойниками.

Не намагатися в чомусь переконувати їх фактами, не тиснути на совість, не давати волю емоціям.

Але й не вилизувати панські чоботи, як пропонує дехто з наших трампофілів. Не підтакувати слухняно, сподіваючись на милостиню. Не визнавати провини, не піддаватися на спроби спровокувати, зламати, переконати в марності спротиву.

Але ввічливо, з чарівною усмішкою, з усією повагою наполягати на своєму, так, щоби Трамп шкірою відчував, що його "оксамитово" так посилають в ж…, але упіймати співрозмовника на свідомій образі не міг би.

Як це може виглядати на практиці?

* * *

Є один гарний приклад з відомого літературного твору, який чимало моїх ровесників читали, а фільм по ньому бачили всі. Пам’ятаєте такий діалог?

"— …Пропоную вам узяти кілька журналів — на користь дітей Німеччини. По півкарбованця штука!

— Ні, не візьму.

— Але чому ви відмовляєтеся?

— Не хочу.

— Ви не співчуваєте дітям Німеччини?

— Співчуваю.

— А-а… Півкарбованця шкода?

— Ні.

— То чому ж?

— Не хочу…"

* * *

Відомий психолог, психотерапевт і письменник, один з розробників стратегії асертивності Мануель Сміт в книзі "Упевненість в собі" називає такий стиль спілкування "заїжджена платівка". (Для тих, хто ніколи не мав справи з вінілом, поясню: від частого й необережного програвання платівки голка програвача починала перескакувати з доріжки на доріжку, і як наслідок якась фраза з пісні чи уривок мелодії міг повторюватися безліч разів).

На думку Сміта, постійне, без прояву емоцій повторення одних і тих самих тез у спілкуванні запобігає розвитку конфлікту, і в той же час, відбиває в маніпулятора бажання заганяти вас в глухий кут..

Який вигляд мала б розмова Зеленського з досвідченими маніпуляторами Трампом і Венсом, якби він наклав свої відповіді на трафарет вищенаведеного діалогу про "німецьких дітей"?

Даю змогу пофантазувати кожному з читачів особисто. Гадаю, це вас розважить.

Є інший прийом, який Сміт назвав "туман на морі". Автор пропонує при спробах викликати в вас почуття провини, спровокувати на різку реакцію чи зманіпулювати іншим чином — поводити себе так, наче ви є той туман — густий, стійкий, крізь який нічого не видно, і водночас незалежний, некерований, такий, який неможливо вхопити.

Гра в "туман" вчить реагувати тільки на те, що нам дійсно сказали, а не на якісь натяки. У ній ми не намагаємося читати думки опонента і не інтерпретуємо сказане ним. Бо ж саме натяки й недомовки лягають на душу найбільшим тягарем.

Власне кажучи, асертивність — це навіть не стільки манера спілкування, скільки стиль існування у світі, де тобою намагаються маніпулювати.

Ось правила цього стилю, сформульовані Мануелем Смітом:

1. Я маю право оцінювати власну поведінку, думки емоції та відповідати за їх наслідки. (Маніпулятор намагатиметься переконати тебе, що оцінювати твої дії в усіх випадках має хтось більш "мудрий" і авторитетний).
2. Я маю право не вибачатися і не пояснювати свою поведінку. (Маніпулятор переконує: Ти відповідаєш за свою поведінку перед іншими людьми, бажано, щоб ти звітував перед ними й пояснював їм усі свої дії та ще перепрошував за вчинки).
3. Я маю право самостійно обміркувати, чи є я відповідальним взагалі й до якого ступеня за вирішення проблем інших людей. (Маніпулятор: Ти більше відповідальний перед інституціями й іншими людьми, ніж перед собою. Тож жертвуй власною гідністю і пристосовуйся)..
4. Я маю право змінити власну думку. (Маніпулятор: Якщо ти вже висловив якусь точку зору, ти не повинен її змінювати. Інакше ти виявиш власну некомпетентність).
5. Я маю право помилитися і відповідати за свої помилки. (Маніпулятор: ти не маєш права помилятися. Якщо ти помилився, то відчуєш себе винним. Щоб не допустити цього, твої рішення мають контролюватися)..
6. Я маю право сказати: "я не знаю". (Маніпулятор: ти повинен відповісти на будь-яке запитання).
7. Я маю право бути незалежним від доброзичливості інших. (Маніпулятор: Ти маєш робити все, щоб люди тебе любили, бо відчуваєш в них потребу).
8. Я маю право ухвалювати нелогічні рішення. (Маніпулятор: Розумно лише те, що є логічним).
9. Я маю право сказати: "я тебе не розумію". (Маніпулятор: Ти маєш бути уважним до потреб оточення, "читати їхні думки". В інакшому разі ти виглядатимеш як безжальний нездара і тебе ніхто не любитиме).
10. Я маю право сказати: "мене це не цікавить". (Маніпулятор: Ти маєш старатися уважно й емоційно ставитися до всього, що відбувається у світі. Бо інакше ти — байдужий егоїст.)

* * *

Гадаю, не всім ці правила сподобаються. А особливо, якщо прикласти їх до дій Президента країни. (Ми ж усі хочемо від нього визнання провини, каяття, звітів).

Але порадую — російським колегам Мануеля Сміта вони теж не подобаються, бо надто багато критики на адресу асертивності лунає в російському секторі Інтернету. І це зрозуміло: такого ступеня незалежності особистості, яку пропонує Сміт, вони собі не можуть дозволити.

Але у вільній країні до цих правил варто дослухатися. І не тільки Зеленському, а й усім нам. Ці правила стануть у пригоді.

Так принаймні ми навчимося спілкуватися одне з одним, не потрапляти в полон маніпуляторів і не зводити діалог в країні до безперервних срачів.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело