Пам’яті художника, письменника і ресторатора Андрія Гудими

Все, за що брався, перетворював на мистецтво

Андрій народився 23 серпня 1979 року у Словацькій Республіці, проте невдовзі родина повернулася до Львова.

Він здобув освіту за двома спеціальностями: художника-реставратора – у Львівському фаховому коледжі декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша (1998) та графічного дизайну – у Львівській академії мистецтв (2004). Цього йому виявилося мало, тож Андрій закінчив ще юридичний факультет Львівської комерційної академії (2010).

Чоловік випробовував себе в багатьох сферах, додаючи кожній особливого шарму і смаку. У 2002-2006 роках працював більдредактором у львівській редакції газети «Експрес». Далі майже 10 років – у державних структурах.

Із 2013 року почав підкорювати море – ходити на яхті. Це захоплення дарувало неймовірну радість.

А ще через чотири роки почав кар’єру кулінара. Працював бренд-шефом двох мереж ресторанів і шефом Академії смаку.

У цьому розмаїтті життя особливе місце для Андрія займала сім’я. У 2008 році він одружився з Уляною Сурмай. Спільним щастям стала донька Юлія.

За словами батька, Олекси Гудими, Андрій шукав себе, змінивши шість чи сім професій.

«Він був митцем. В усьому, що робив», – каже його донька.

Навесні 2023 року Андрій добровільно став до лав ЗСУ, маючи законні підстави цього не робити. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Мужньо виконував усі бойові завдання, вірив у Перемогу та робив усе для її наближення.

«Все як завжди зараз. Літо, запах свіжої трави, зав’язь ранніх черешень і аличі. Небо поцяцьковане білими хмарками, десь шось гримить. Але то не гроза, – написав 10 червня у соцмережі.

– Руки пахнуть балістолом і кордитом. Тіло – потом і парфумами Montabaco. На вулиці катаються дивні машинки, часто-густо на шести і більше коліщатах».

Андрійзагинув у боях під Бахмутом 2 липня 2023 року.

Встиг допрацювати книжку «69 спецій для Серця», яка вийшла друком за кілька місяців.

«Ти не дотримав обіцянок, Андрій, що завжди будеш поруч, не дочекався своєї книги, не повів свою доню у справжні гори, і ще багато чого не зробив. Не встиг, – написала після загибелі чоловіка Уляна. – Але ти залишив свої «69 спецій для Серця», де заповів нам усім любити і смакувати життя, попри все. І своє продовження – Юлю. Я згадую, як через кілька днів після похорону, у сльозах, Юля сказала: «Тато б не хотів, щоб я плакала. Він хотів би, щоб я посміхалась». І в цих словах – її найбільша любов. Продовжувати жити так, щоб тато тішився. Йти по життю з посмішкою, навіть якщо дуже важко».

«69 спецій для Серця» Андрій Гудима написав для своєї доньки Юлі. Думав про книгу років п’ять. За кілька годин по тому, як редакторка надіслала видавництву рукопис, прийшла звістка, що підрозділ Андрія потрапив під обстріл.

«Це прекрасні есеї про любов та їжу. Тому, власне, вона називається так – «69 спецій для Серця». І вона написана у формі звертання до своєї доньки», – каже письменниця Євгенія Кузнєцова.

Подруга Андрія Гудими Тетяна Мазур підкреслює, що останні сторінки книжки полеглого захисника – про любов: «Заклик любити, заклик робити все з любов’ю – він залишається з нами. Я дуже вдячна йому за те, що він завершив книгу саме так, хоч абсолютно не здивована. Він любив це життя, насолоджувався ним. І коли він був закоханим, в нього просто були крила, неймовірне натхнення, яке можна було фізично відчути всім, хто був поруч».

Львів’янка Ірина Мазур зазначає, що Андрій мав ще один великий твір: «Гудок ніколи не був моїм другом, він був другом моєї дочки. У 2015 році він багато їздив у відрядження, описував їх на ФБ іронічно та з гумором. Якось я похвалила його текст. Слово за слово, він мені скинув величезний текст із фрагментів на оцінку. Про життя, про почуття. Я була вражена майстерністю, щирістю. Це була майже готова книга. Там було багато особистого. Моя оцінка була така: має бути книга. Ми ще трошки поспілкувалися на цю тему. Мені здалося, що він ще не готовий. На жаль, той текст у мене не зберігся».

Він мав стати нашим Гемінгвеєм, та ні, значно кращим, бо відчував глибше і мав так багато любові, вважає Юлія Постоюк, колега Андрія з видання «Експрес».

Друг юності Антон Шевченко розповідає, що з Андрієм завжди було весело й цікаво. Виокремлює його здатність знаходити дивні захоплення, класних людей та покращувати простір навколо.

Олексій Шевченко, військовослужбовець ЗСУ, каже: «Андрій був артистом у максимально широкому сенсі цього слова. Все, до чого брався, він не міг робити це шаблонно, він завжди робив це з якоюсь долею, ноткою творчості. Додавав щось від себе. Це була невгамовна натура, яку неможливо зупинити».

Прощання з Андрієм Гудимою відбулося 6 липня 2023 року в Гарнізонному храмі Львова. Вічний спочинок військовий знайшов на Марсовому полі Личаківського кладовища.

У грудні 2023 року Капітула Премії імені Юрія Шевельова присудила Андрію Гудимі (посмертно) спеціальну відзнаку за смак до життя і слова, з глибокою вдячністю Герою за чин.