План Европы для Украины. Что пообещали Зеленскому в Лондоне на фоне давления США

Припинення ракетних обстрілів та атак "Шахедами" строком в один місяць – для узгодження за цей час детальнішої мирної угоди з РФ.

Але без повного припинення вогню, тобто з "дозволом" Україні та Росії і далі вести війну на землі.

А ще – повернення України до переговорів із США за посередництва європейських держав.

Підготовка миротворчої місії з ключовою роллю військових НАТО.

І не тільки європейських, а й канадських і, що особливо важливо – турецьких.

Але потрібна буде схема, яка дозволить говорити про залученість до неї США.

І одночасно – суттєве доозброєння і української армії, і держав Євросоюзу.

Усе це – з урахуванням червоних ліній, окреслених Україною.

Такі пропозиції, і не лише їх, обговорювали у неділю у Лондоні, на саміті так званої "коаліції рішучих" – тобто держав, що готові до нових кроків у підтримці України, не чекаючи на одностайність у Європі та в НАТО.

Не всі ці ідеї знайшли підтримку.

Зокрема, ідея "часткового перемир’я" без додаткових умов та гарантій, проти чого системно виступає президент Зеленський, схоже, не пережила обговорення за закритими дверима.

Вже наступного дня після того, як її анонсував особисто Макрон, британцям довелося публічно визнати, що її (принаймні, поки що) викреслили з плану дій.

Попереду – робота над новим планом.

Його збиралися підготувати у вузькому колі за участю України.

Далі цей план мають погодити із США.

Очевидним є питання: наскільки ці плани лишаються актуальними після останніх рішень Трампа? Утім, європейські лідери все одно бачать простір для співпраці з Вашингтоном.

Але одночасно готують безпрецедентний пакет фінансування ЗСУ та європейської оборони, не даючи при цьому Орбану можливості заветувати його.

Ми з’ясували ключові деталі, у тому числі непублічні, щодо зустрічі у Лондоні, і підготували також їхній виклад у відеоформаті.

@video=//www

А для тих, хто хоче розібратися в деталях та віддає перевагу читанню, ми підготували також текстову аналітичну статтю про те, які переговори точилися у Лондоні і чого вдалося досягти.

Перемир’я з дозволеними обстрілами.

Спроба Володимира Зеленського провести переговори з американським колегою Дональдом Трампом, яка завершилася емоційною суперечкою у прямому ефірі і призвела навіть до погроз заблокувати американську допомогу ЗСУ, стала головною подією минулого тижня у сфері міжнародної політики.

І не лише для України.

Абсолютна більшість європейських лідерів заявили про збереження і навіть про збільшення підтримки України на тлі того, що відбулося у п'ятницю у Білому домі.

Але одних лише твітів замало для тієї підтримки, яка б дійсно допомогла Україні.

Потрібні дії.

Саме про них лідери ключових європейських держав домовлялися на зустрічі у Лондоні у неділю.

Треба наголосити: цей саміт не став відповіддю на сварку у Білому домі.

Зустріч планували щонайменше протягом останнього тижня як продовження паризького саміту "коаліції рішучих".

Однак на тлі останніх подій вона виявилася дуже вчасною.

Завдання не змінилися від часів зустрічі у Парижі.

Європа, яка проти волі опинилася на узбіччі американсько-російських переговорів щодо європейської безпеки, мала докласти усіх зусиль, щоб це змінити.

Зокрема, визначити лідерів, що вестимуть процес, та запропонувати європейський план мирного врегулювання, щоб той став альтернативою до американського.

"Відбір" лідерів, чи то драйверів цього процесу, схоже, вже відбувся: цю роль перебрали на себе лідери Франції та Великої Британії, і від інших європейських представників щодо цього наразі не лунало заперечень.

Макрон і Стармер також запропонували свій план руху до миру.

Франко-британська пропозиція, викладена у форматі non-paper (тобто як неформальний документ для дискусії) стала основою обговорення у Лондоні.

І хоча документ не передавали у медіа, окремі його позиції відомі.

Зокрема, їх розкрив Емманюель Макрон в інтерв’ю Le Figaro, яке дав у літаку дорогою до Лондона.

Один з ключових елементів плану від Британії та Франції, про який відомо найбільше – це часткове перемир’я.

Воно передбачає, що Росія та Україна припиняють удари одне проти одного "у небі, на морі й щодо енергетичної інфраструктури".

Тобто Росія має припинити ракетні та дронові удари по українському тилу, Україна – припинити атаки БПЛА на Росію, у тому числі на об’єкти російської енергетики, та обидві сторони мають припинити використовувати фронтову авіацію.

Водночас на наземні бойові дії, використання артилерії та, очевидно, фронтових БПЛА (як-от FPV-дронів) обмежень не накладається.

Дуже дивне "перемир’я", чи не так?.

Утім, у Парижі мають логічні пояснення цієї пропозиції.

Макрон пояснив, що таке часткове перемир’я буде обмежене у часі (за його словами, йдеться про місяць), а у цей час Україна та Росія за посередництва США та європейських держав спробують домовитися про таку мирну домовленість, яка враховувала б інтереси та червоні лінії України, у тому числі – щодо безпекових гарантій.

"Ми хочемо миру.

Але ми не хочемо його за будь-яку ціну, без гарантій", – пояснив президент Франції.

Макрон пояснив, що ідея настільки обмеженого перемир’я пов’язана з тим, що домовленість про повну зупинку вогню була би позбавлена сенсу, адже неможливо проконтролювати, яка зі сторін вдалася до порушення, а з авіацією такий контроль є реальним.

Ще одне пояснення, яке пролунало згодом від французьких дипломатів – це те, що така домовленість дозволить перевірити, чи готовий Путін дотримуватися режиму тиші хоча б у повітрі.

Бо якщо ні – то як можна в принципі говорити про якісь масштабні домовленості?.

Втім, аргументи Макрона виявилися недостатніми.

У понеділок у британському уряді визнали, що під час саміту ідею "часткового перемир’я" не погодили, не уточнивши, хто її заблокував.

Президент Зеленський обмежився лише коротким коментарем, зазначивши, що знає про це, і відмовився говорити, чи підтримує він цю ідею.

Втім, ставити хрест на цій ініціативі також зарано.

Згодом пояснимо це детальніше, але спершу – про Трампа, який навіть без особистої присутності впливав на переговори.

"Мирні плани" від Європи та США.

Те, що Зеленський відразу після невдачі у Білому домі попрямував до Лондона, багато хто сприйняв як пошук альтернативи.

Мовляв, з адміністрацією Трампа домовитися не вдалося – тож треба шукати альтернативу США.

Можливо, до певної міри таке бачення було й у офіційного Києва – але якщо так, то Зеленський був змушений швидко його змінити.

Господар саміту, британський прем’єр Кір Стармер, зустрівся із Зеленським ще у суботу та, як з’ясували згодом британські медіа, присвятив значний наголос розмові про те, як Україні відновити взаємодію із США.

Втім, Стармер не приховував цього й у публічних заявах: на його думку, попри усі складнощі, США можливо і необхідно повернути на свій бік.

"Я би не йшов цією дорогою, якби не вірив, що можливий позитивний результат, який полягатиме у тому, щоб забезпечити, що ми разом – Україна, Європа та США – зможемо рухатися до сталого миру", – заявив Стармер, категорично відкинувши припущення британських медіа про те, що США перестали бути партнером, на якого можна покластися.

Так, ці заяви Стармера пролунали до останніх рішень США про зупинку постачання Україні зброї, навіть тієї, що дісталася Польщі і чекала на доправлення через кордон.

Але напруженість у відносинах була високою і у ті дні.

А британський лідер дотримується думки, що з США треба домовитися, хай там що.

Зеленський у своїх заявах також уникав будь-якого натяку та критики американської адміністрації.

І головне: український президент погодився з аргументами колег, що полагодити відносини з Трампом таки треба.

"Україна сприймає США як стратегічного партнера, і Європа сприймає США як стратегічного партнера.

Ми про це багато сьогодні говорили", – заявив він журналістам перед завершенням візиту до Лондона.

Насправді європейське і американське бачення "миру" схожі одне на одне.

Це важлива деталь, і на ній варто зупинитися.

Ані США, ані Європа наразі не мають сформованого бачення "мирного плану", тобто фінальних обрисів угоди, яка припинить військову агресію Росії.

Зараз у них є лише бачення алгоритму дій, який – на їхню думку – може дозволити почати перемовини з Росією.

І цей алгоритм в американській і європейській версії є дуже подібним.

Першим кроком має бути радикальне зниження інтенсивності бойових дій та обстрілів – чи то повне перемир’я (пропозиція США, не надто робоча на практиці), чи то часткове (описана вище пропозиція Макрона та Стармера).

Другий крок – початок діалогу України з Росією, у тому числі через посередників (США бачать у цій ролі тільки себе, європейці наполягають і на своїй участі; утім, заяви з Білого дому дають підстави сподіватися на згоду щодо цього).

Третій крок – підписання узгодженого сторонами мирного договору, параметри якого ще навіть не починали узгоджувати.

Варто окремо наголосити: про "формулу миру Зеленського", "план перемоги" та подібні ініціативи, що звучали від України у минулому, тепер не йдеться.

Нова реальність, запроваджена Трампом, виключила перемогу України і з риторики, і з переліку можливих сценаріїв.

Наразі вже є етап "прийняття" цієї реальності і у Києві, і у європейських столицях.

Однак межі можливих поступок України у баченні США та Європи є принципово різними.

Позиція Білого дому відома – її нагадали Трамп з Венсом під час публічної сварки з Зеленським, та й до того вона багато разів звучала.

Для нинішньої адміністрації США норми міжнародного права не мають принципової ваги.

Головне – припинення війни, яка забирає їхню увагу.

Причому з заяв, що лунають з Вашингтона, виходить що адміністрацію Трампа цілком влаштовує варіант, коли єдиною стороною, яка йде на поступки у цій війні, буде Україна.

Натомість від Росії в США чекають компромісів у зовсім інших вимірах – наприклад, у протистоянні з Китаєм.

Такий собі геополітичний розмін, у якому найбільших втрат зазнає Україна.

Позиція Європи – принципово відмінна.

Заявляючи про потребу відновити діалог з Вашингтоном, усі учасники саміту – і Стармер, і Макрон, і інші – наголошували, що потрібен такий формат, який врахує червоні лінії України.

Зокрема, на потребі передбачити такі гарантії безпеки, що відбивали б українське бачення, наголошували буквально усі.

Показовою тут стала позиція італійської прем'єрки Джорджі Мелоні, яка серед західноєвропейських лідерів є найбільш наближеною до Трампа.

Примітно, що два тижні тому, на саміті у Парижі, Мелоні хоч і приїхала на ту зустріч, але піддала її жорсткій критиці, і назвала переговори європейців спробою створення "антитрампівської коаліції".

До зустрічі у Лондоні думка Мелоні радикально змінилася.

Тепер – жодної критики, а натомість вона пообіцяла працювати над тим, щоби переконати Трампа підтримати європейські ініціативи і врахувати при цьому вимогу Києва про гарантії безпеки.

"Ми абсолютно не можемо собі дозволити мир, який виявиться нетривалим, – пояснювала вона журналістам у Лондоні.

– Ми повинні бути дуже обережними, оцінюючи всі ідеї з огляду на те, чи може мир бути порушений (російською стороною), як це було у минулому".

А те, що Україна після 28 лютого втратила канал спілкування з США, Мелоні вважає проблемою, яку можливо владнати.

"Велика Британія та Італія можуть відіграти ключову роль у наведенні мостів", – пояснила вона.

Чому з європейського боку є така концентрація на США? Бо лідери усвідомлюють, що будь-які гарантії безпеки без американської підтримки мають набагато більше шансів бути порушеними Путіним.

Але бездіяльність та покладання тільки на американську допомогу тепер не є варіантом.

Протягом останнього тижня європейські лідери це нарешті усвідомили.

Епоха переозброєння Європи.

Ще одна принципова відмінність позиції США та європейських держав – це їхня готовність бути залученими до мирного врегулювання.

Якщо США за Трампа бачать себе лише "брокером", який домовляється про розподіл світу з іншими гравцями, як-от Москвою та Пекіном, то європейці сприймають ситуацію в Україні принципово інакше.

Для них це – частина власної безпеки.

Усі джерела "Євро.

Правди" підтверджують, що у європейських столицях зараз зростає розуміння: миротворча місія в Україні потрібна також їм самим.

Британія робить усе можливе, щоб залучити США до її втілення принаймні символічно (наприклад, через повітряне патрулювання), але основну частину наземної компоненти, схоже, доведеться формувати без американських військових.

Це від початку було вимогою Трампа, але спершу європейські учасники сподівалися на поступки у цьому та пояснювали, що без військових США це буде украй складно.

Зараз стадія "прийняття" настала і тут.

План Макрона та Стармера, обговорюваний у Лондоні, утім, все одно містить умову американської участі у миротворчій місії, але з наголосом не на живу силу, а на стримування.

Так, ключовим елементом є очікувана обіцянка США долучитися до спільної відповіді союзників у разі, якщо росіяни атакують розташування миротворців з Британії, Франції тощо, тобто тих, хто фізично перебуватиме в Україні.

Саме з цим пов’язане прагнення європейців відновити співпрацю України та США.

Їхня логіка: у разі, якщо США відмовляться від елементу стримування, для Путіна це буде сигналом про дозвіл порушувати досягнуту домовленість.

Утім, трансатлантична співпраця має свої ліміти.

І якщо політичні обриси майбутніх мирних переговорів ще можливо принаймні спробувати погоджувати з американськими переговорниками, то у питанні безпекової допомоги вже відбулася карколомна зміна.

Рішення США припинити постачання до ЗСУ навіть тієї зброї, що чекала у Польщі на доправлення через кордон, зняло всі сумніви щодо цього.

Причому напрям дій американської адміністрації був зрозумілий ще до зустрічі у Лондоні, і до такого "песимістичного" сценарію там готувалися.

Тому вже за лічені години після "зливів" інформації з США про зупинку допомоги у ЄС була готова відповідь.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн призначила на ранок вівторка терміновий брифінг, де виголосила заяву про перехід Євросоюзу в новий історичний період.

"Питання тепер не у тому, чи є загроза безпеці.

Реальне питання звучить так: чи Європа готова та чи здатна діяти зі швидкістю, яка необхідна… Наша відповідь: ми увійшли в еру переозброєння.

Європа готова масштабно наростити оборонні витрати", – заявила вона і представили обриси рішення, яке дозволить це зробити.

Йдеться про план переозброєння ЄС і підтримки України на 800 млрд євро – тобто на суму, що перевищує навіть оптимістичні очікування.

Особливо важливо також те, що пропозиція Єврокомісії свідомо прописана так, щоби позбавити Угорщину і Словаччину можливості заветувати її затвердження.

Адже Орбан і Фіцо вже попереджали, що ветуватимуть будь-яке рішення щодо допомоги Україні.

Ближчим часом почнеться законодавчий процес, за деякими елементами плану ЄС він може бути дуже швидким.

У Брюсселі розраховують, що це дозволить підхопити постачання зброї та боєприпасів ЗСУ вже зараз.

До того ж свою роль мають відіграти країни поза ЄС, передусім Норвегія.

Звісно, це не знімає усіх пересторог.

Наприклад, у США теоретично лишається можливість відмовитися навіть продавати свою зброю європейцям.

Тож попереду непрості багатосторонні переговори.

Але рішення, старт яким дала зустріч у Лондоні, дають підстави говорити: пори рішення нової влади США, Україна точно не лишається наодинці.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".