Інформаційний тиск на Україну – як нам "виправляють мислення"

Інформаційний тиск також є частиною насильства. Брехня і газлайтинг, як і вбивства, також можуть бути серійними.

Це важливо собі зафіксувати, бо це головне, що відбувається з цивільними людьми за останні дні (за військових не скажу, але знаю, що у моєму близькому колі наявність завдання звужує можливості для соцмережних терзань).

Дуже відомий американський психіатр Роберт Джей Ліфтон (а інтелектуальна Америка, нагадаю, тривалий час експортувала світу свої дослідження як передові) вживав такий термін – "виправлення мислення", яким він пояснював блюзнірську технологію промивання мізків.

Цим десятиліттями послуговується Росія і цим послуговується Трамп і його молода команда щодо України (а раніше – щодо своїх політичних конкурентів).

Ми можемо поставити 20 спеціалістів з нереагування на слова, які закликатимуть не реагувати на слова, але це не спрацює, бо слова і заяви на нас впливають.

Так ось, "виправлення мислення" зазвичай стосується тоталітарних сект, але я думаю, що не надто помилюся, якщо використаю цей термін зараз.

Це "виправлення" базується на одному важливому елементі: визнання провини та зречення своїх минулих уявлень про світ.

Це тиск – і на емоційному, і на інтелектуальному рівні, і він спрямований на соціальний контроль.

Ми точно знаємо, хто почав війну, ми точно знаємо, що опір працює, ми точно знаємо, що таке гідність, ми точно знаємо, що агресора неможливо втихомирити і т.д. Але та ідеологічна рамка, в якій цілеспрямовано працює Трамп і його адміністрація, руйнує наше уявлення про фактичний світ і підриває його.

Очима звичайної людини, відірваної від ухвалення рішень і достатньої інформації, світ буквально за кілька діб виглядає не просто чужим чи загрозливим, він перевернувся з ніг на голову.

"Допомога призупинена". "Ми всі помремо".

У Роберта Джей Ліфтона є ще один термін, і він просто ідеально описує це: "злоякісна нормалізація".

Якщо тобі весь час кажуть, що ти слабкий, ти не здатний, ти загинеш, ти не націлений на мир, а мир – це капітуляція, ти можеш не встояти. Це і є злоякісна нормалізація.

Катастрофа сталась не в Овальному кабінеті.

Катастрофа стається кожної секунди, коли підривається реальність у нашому мозку.

Коли з кожного чайника тобі кажуть, що без Америки тебе не існуватиме, навряд чи ти спробуєш раціонально з'ясувати, наскільки критично ми залежимо від допомоги, від якої конкретно номенклатури, на якій ділянці фронту чи у якій сфері, в які терміни потреба стає критичною чи вже стала, чи є і яка є альтернатива – усе це інформація, якої звичайна людина з вулиці не має в достатній кількості.

Оскільки інформаційний тиск організований і цілеспрямований, він – відповідно – спричиняє страх і контролює наше відчуття реальності.

Нашу реальність привласнюють інші, і це те, що з нами вже почали робити. Цьому треба опиратися, і тому я це пишу.

Я розумію, що це важко, і не можу рекомендувати свої рецепти, бо через особисті обставини я привчилася жити без особливого майбутнього, але з усвідомленням того, що корисного я робитиму в найближчому невеликому терміні.

Цей рецепт не підійде усім, бо у всіх обставини різні. Але я точно знаю, що опиратися треба і це конструктивно.

Тим огидніше для мене зараз бачити внутрішні політичні маніпуляції. Світ так ускладнився, що пояснення його на основі бінарної опозиції прихильностей до того чи іншого політика в Україні, просто не витримує жодної критики.

Простіше кажучи, досі носитися з тим, хто з нас за кого голосував чи не голосував колись на виборах, – це деструктивний нуль. Але якщо ми люди, а не політичні тварини, ми прагнемо сенсу і прагнемо правди.

Тому ми не можемо підтримувати етос, побудований на брехні і газлайтингу. Хто б як нас на це не хитав.

Не приймати цей етос – нормально.

Просто знайте це.

Оригінал