Історичні аналогії — не аналогії: Pax Britannica 2025 та наше місце там

Примітка редакції. Підозрюємо, що це не зовсім анонімний текст, просто дехто забув підписатись. Про всяк випадок після публікації спитаємо у соцмережах іще раз. Одразу кажемо: арт перемальовувати не будемо, це на знак покарання!

В історичних аналогій є дві суттєві проблеми: вони не працюють, але чомусь постфактум завжди виявляються цілком дієвими та навіть ефективними. Сьогодні людей плавить від будь-яких новин, тому я хочу відкласти актуальне та нарешті поговорити про історичні паралелі. Ті самі, які не працюють, а потім працюють.

Звісно, історичні аналогії не є універсальним сценарієм для сучасності. Вони покликані лише продемонструвати, як певні процеси спрацьовують у тих чи інших випадках. Вас не заженуть у ті ж рамки, в яких перебували герої наведених історій. Однак без урахування їхніх помилок ми завжди встигнемо вляпатись не гірше за них. І це, як на мене, головна цінність досвіду, набутого чужими руками та зафіксованого істориками.

Подивіться, будь ласка, на шквал новин саме під цим кутом. Не намагайтесь уявити, нібито саме нам випав повністю унікальний час. У чомусь він таки унікальний. Та робити такі висновки варто, ґрунтуючись на величезних масивах даних, а не на звичайних новинах. Подумайте, що насправді це нам нагадує? Без притягнутих за вуха аналогій, вдумливо?

Бо мені спадає на думку час, коли Велика Британія відходила від повоєнних синців Першої світової. Тоді так званий Pax Britannica спочатку охнув та присів, а потім завалився на лопатки. І вже більше не намагався звестись на ноги.

Це період, коли велич імперії дійсно не викликала сумнівів. Почавши домінування з розгрому Наполеона, корона встановила контроль над світовою економікою. Вільна торгівля завжди цьому сприяє, коли ти маєш найкращу логістику.

Цю велич розтоптала Перша світова війна. І тут я поясню, чому історичні аналогії не мають працювати на 100%, а лише задають мотив вашим розрахункам.

США хіба воюють? Ні, вони вийшли з Афганістану та позбулися контролю над видобутком нафти в Африці. 1917 року Британія почала позичати гроші в американців, а вони позичають лише самі в себе. Бачите, зовсім не ті умови, хтось воював і хтось уникав війни. Проте змушують задуматись саме показники, а не причини їхнього нинішнього стану.

За результатами Першої світової війни Британія заборгувала майже 7 млрд фунтів. Із перерахунком на наш час вийдуть зовсім дурні гроші, там на сотні мільярдів може борг потягнути. І це після кривавої війни, повторюю, на той момент країна пережила м’ясорубку зовсім небачених масштабів. Майже мільйон загиблих, хвилинку. Натомість американці мають 34 трильйони боргу без жодної сухопутної битви проти крутої кадрової армії за останні десятиліття.

Аналогія не спрацювала, але результат такий самий. Бачите, як дивно виходить? Я ж не кричу, що США помруть від свого державного боргу. Лише підкреслюю, що дійти до цього можна навіть без війни.

По британцях на момент перших тріщин у Pax Britannica дуже вдарила Велика депресія у США. Просів експорт, а держава виявилась не надто готовою до подібних потрясінь. Тож вийшло так, що американці перехворіли та побігли бити рекорди у плані економіки. Британці теж перехворіли, але більше не бігали, хіба ходили з паличкою.

В американців під час ковіду трильйони доларів ішли лише на підтримку економіки. Мовчу про удар по логістиці, скорочення експорту та інші неприємні речі. Так, це вдарило по всіх. Але чим вище летиш, тим гірше падати.

США ще не воюють так, як колись довелось Британії. Якщо британські хвороби вибухнули під тиском війни, нинішні подразники Штатів більше нагадують хронічні недуги. Звісно, у разі війни вони не зникнуть, а лише зростатимуть.

Безумовно, США мають кращі позиції з точки зору ВВП і технологій. Не буду сперечатись. Наприклад, британське господарство просідати почало ще до Першої світової, а та лише поставила остаточний діагноз.

Але навіщо я про це пишу? Точно не задля того, щоби поглузувати з американців. Дай Бог, аби про наші проблеми колись так писали. І, щоб це стало можливістю, а не порожніми балачками, важливо реагувати на зміни у світі. Шукати своє місце. Навіть якщо Pax Britannica 2025 виявиться більш живучою за робочу-неробочу аналогію, свої висновки треба робити вже зараз.

Може, ви не знаєте, але крах Pax Britannica дав поштовх тим державам, які вчасно скористалися ситуацію та спрямували її на власний розвиток.

1931 року Канада, яка не мала незалежності від Британії, раптово закріпила власну самостійну позицію. Все легально, без повстань та чаювань у портах. Це ж канадці, я вас прошу. Зате вони збільшили експорт пшениці і деревини до США. Американські інвестиції в 1920-ті зробили Канаду справжнім промисловим центром, і вже станом на 1939 рік там ВВП на душу населення майже зрівнявся з британським.

1929 року Аргентина увійшла до топ-десятки країн світу з найкращою економікою. Так вона зафіксувала свої позиції на ринку зернових та м’яса. Подяка британській слабкості: ще 1913 року імперія забирала понад половину аргентинського експорту. Втім, відсутність закупок у постійного клієнта змусило південноамериканську країну піти на диверсифікацію поставок. Цього б не було, якби британська економіка не просіла.

Примітка автора. На жаль, аргентинський прогрес зіштовхнувся з Великою депресією і теж врізав дуба. Але хіба це скасовує той факт, що скромна держава гарно скористалась першим випадком? Як на мене, ні.

До цього списку було б доречно додати Швецію. Вона скористалась повоєнною розрухою у Європі, продаючи сталь усім охочим: як німцям, так і британцям, та й сусідам на кшталт датчан товару вистачало. До того Британія метал продавала. А на той момент уже купувала. Хоча є нюанс. Шведи скористались своєю політикою нейтралітету, нам це точно не світить.

Чехословаччина. Кого не спитай про той період, усі називають Мюнхенську змову та Судети. Та чи хтось пам’ятає, як чехи та словаки після розпаду Австро-Угорщини буквально підхопили статус індустріального бога Східної Європи? Поштовхом до цього стало зменшення британського експорту машин та зброї.

Ще була Мексика, яка побачила британське послаблення у Південній Америці та «допомогла» цьому вчасним рішенням націоналізувати нафту (Shell прямо у захваті). Хоча, мабуть, у нас усілякі штуки з націоналізацією ліпше як гідний приклад не радити.

Щоб США та Японія вхопились за суднобудування, Британія мусила послабити свою хватку на цій галузі. Щоб Індія почала експортувати свій текстиль на серйозному рівні, свою частку мав зменшити текстиль британський. До речі, послабленням британського вугілля скористались не лише американці, а й австралійці також.

Ні на що не натякаю, але щойно американці почнуть повертати до себе фабрики з виробництва того ж текстилю — це звільнить нішу реально дешевих тканин. Те ж саме стосується фармацевтики, де з поверненням «у рідну гавань» звільниться ніша дешевих генериків (там себе добре почувають азіати, але це не має зупиняти нашу фарму від прогресу). І таких прикладів можна знайти багато. Це лише поверхнево та суб’єктивно.

Я не прошу вас відкласти депресію та різати вени від надмірного впливу новин. Краще пораджу пам’ятати: важкі часи бували у кожному столітті, а країни у такі періоди діляться лише на дві категорії. Ті, хто шансом скористався, і ті, хто цей шанс подарував своїм падінням. На нас рано ставити хрест.