Музей Жданова, проспекти Орджонікідзе та Жукова: до Маріуполя та Донецька повертають сталінізм

На окупованих територіях України росіяни намагаються побудувати СРСР 2.0 – прагнення повернути радянські назви та спроба нав'язати «совковість» викликає у XXI столітті якийсь нафталіновий запах. Втім, нічого іншого й не очікувалося: окупанти намагаються позбавитися всього українського і рухаються назад вектором історичного часу. Коротко про - про те, як у Донецьку та Маріуполі відбувається «back in USSR».

Ім'ям кого-кого?

Червона зірка по дорозі з Донецька до Макіївки, радянські ордени та прапори, пам'ятники Леніну, реклами в стилі а-ля СРСР та нескінченна ностальгія за тим часом навіть у тих, кому за 20. Поступово ліквідуються будь-які згадки про Україну, змінюються навіть назви вулиць.

Так, у Маріуполі провели кампанію з повернення «історичних назв», тобто радянських, вулицям міста. Перейменована 2016 року площа Свободи знову стала площею Леніна, Морський бульвар зробили Комсомольським, бульвару Меотиди повернули назву "50 років Жовтня", а вулицю Українського козацтва агресори назвали ім'ям Орджонікідзе. Проспект Свободи став Ленінградським, вулиця Героїв України у Східному мікрорайоні – проспектом маршала Жукова. А вулиця Азовстальська так різала очі окупантам, що її перейменували, по-перше, на проспект, по-друге, - на Тульський.

Сунулися було з ініціативою перейменування і до Донецька – отримали великий конфуз. Площа Конституції у центрі міста кілька років тому стала «площею імені Героя Росії Нурмагомеда Гаджимагомедова».

Угамувавши гомеричний регіт, і без того виснажені війною жителі Донецька з'ясували, що цей герой, етнічний дагестанець, підірвав себе «в оточенні супротивника» в перший же день повномасштабної агресії Росії. Чим не догодила окупантам площа Конституції, названа так у 1977 році (тобто названа на честь Конституції СРСР)? Можливо, саме слово «Конституція» ріже їм око та слух. І навіщо важковимовне ім'я присвоїли вулиці на набережній Кальміуського водосховища - бозна.

Зрештою, зрозуміло, що ніхто не називає площу Конституції по-новому, натомість проблем донеччанам з оформленням та переоформленням документів перейменування підкинуло чимало. Штампи в паспортах не збігаються з даними в комп'ютерах соціальних служб та інших управлінь, тому потрібно брати довідку про зміну домашньої адреси.

Такі артефакти епохи як проспекти Ілліча та Ленінський, вулиці Артема та Куйбишева та інші залишилися незмінними.

Вишенькою на окупаційному торті стало відкриття у Маріуполі музею, присвяченому радянському державному діячеві Андрію Жданову. Він народився у цьому місті та був активним учасником сталінської політики, включаючи культурні репресії (наприклад, переслідування Анни Ахматової та Михайла Зощенка). З 1948 по 1989 роки Маріуполь носив ім'я Жданов, але це одіозне ім'я зникло з радянських карт за кілька років до розпаду власне СРСР.

Культ Леніна, Сталіна та інших діячів радянської доби, навіть далеко не з найчеснішим минулим, в окупації намагаються відродити всіма силами.

І знову «Сталіно»

У квітні 2020 року голова так званої «ДНР» Денис Пушилін підписав указ, згідно з яким місту Донецьку на три дні на рік - 9 травня (День Перемоги), 22 червня (початок Великої Вітчизняної війни) та 8 вересня (День звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників) поверталась історична назва «Сталіно».. Ця назва використовувалася з 1929 по 1961 роки на честь Йосипа Сталіна. Пересічні мешканці міста цю ініціативу не оцінили, оскільки її зміст випав із думок обивателів, стурбованих бойовими діями, відсутністю нормальних комунальних послуг та будь-яких перспектив. Не розуміють її і зараз.

Скасували окупанти і реальну історичну назву міста Бахмут, повернувши йому радянське ім'я «Артемівськ». Як радянські номенклатурні назви допоможуть росіянам хоча б створити видимість відновлення міста, так і залишається загадкою. Бахмут/Артемівськ уже два роки потопає в руїнах та смітті.

Так само росіяни наполегливо намагаються взяти «Червоноармійськ», який з 2016 року називається Покровськом.

Тенденція до зміни назв іде з 2014 року, коли бойовики «ДНР» разом із росіянами захоплювали магазини, торговельні мережі та інші ласі шматки під час бунтів у Донецьку. Після зміни власника змінювалася і вивіска на магазині. Так, торговельна мережа "Фокстрот" перетворилася на "Фокс", "Ельдорадо" стало "Ера", АТБ - Перший республіканський супермаркет. Практично з усіх назв установ прибрали слово «національний» - так, наприклад, вищі навчальні заклади на окупованих територіях стали «державними».

Тут колись було Євро

«Совковістю» тягне від культмасових заходів, преси та телебачення. Хвалебні оди в друкованих передовицях, тягучі міркування про крах України на телеекранах, будзагони та «молодогвардійці», переписані підручники історії, спроби відродити добровільні народні дружини – ті, хто пам'ятає з радянської доби не лише ковбасу за 2,20 та смачне морозиво, легко можуть провести паралелі.

До цього ж можна додати і надзвичайну мілітаризацію, починаючи з дитячих садків, а також пропагандистські акції на кшталт спалення масляних опудал колишнього британського прем'єр-міністра Бориса Джонсона, голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та президента Франції Еммануеля Макрона. Жителі міст, які колись приймали чемпіонати Європи та були пов'язані авіасполученням з країнами світу, чистих і сучасних, в жаху від того, що відбувається. Хоча, як зізнаються дончани і маріупольці, що ще залишилися адекватними, іншого від російських окупантів чекати і не доводиться.

Ностальгія за чергами

Найголовніше поняття з СРСР не просто повернулося до окупованих міст Донбасу, а й намертво тут закріпилося. Ні, і до 2014 року черги були – на футбол, у кіно, у театрах, іноді у банках серед невгамовних людей похилого віку, які оплачують комуналку. Але цифровізація та електронні сервіси прибрали з черг молодь – достатньо було клікнути мишкою на сайті в інтернеті та отримати той самий результат: квиток чи квитанцію про оплату послуг ЖКГ. Не було черг на вокзалах та в аеропорту, ніхто не стояв годинами у держуправліннях і не приходив затемно до районної поліклініки.

Нині черг непомірно багато. У поліклініку, МФЦ (аналог ЦНАПів, мультифункціональні центри оформлення документів), у МРЕВ треба приходити рано – годині о 5-6 ранку і не факт, що будеш першим у черзі. У супермаркетах – не тому, що купують багато, а тому що частина кас завжди закрита. На якихось виборах стоять у черзі "поголосувати", радуючи російських тележурналістів, мовляв, яка масовість! Той факт, що раніше на район було умовно 100 виборчих дільниць, а стало 5, тож і черги – опускається як незначний.

Дефіцит виглядає трохи не по-радянському, але він є. Якісні продукти, запчастини, ліки – загалом усе, що не ламається через три дні і не викликає печії - давно в дефіциті. Магазинні та аптечні вітрини ломляться від надлишку товарів найнижчої якості, але за більш-менш пристойними речами донеччани їздять у Ростов чи Таганрог. Молодь замовляє на маркет-плейсах усе – від меблів до собачих кормів. Нехай все це робить Китай, але хоча б ціни адекватні. Ринки ж хоч і переповнені китайськими товарами, проте все це одноразове та недовговічне, тому й купується на один сезон.

Але в телесюжетах і соцмережах все це називається достатком і масовим переїздом до Донецька жителів «інших регіонів Росії» з огляду на перспективність регіону. Так само й у Маріуполі.