"Отримати компенсацію за знищене житло майже неможливо": історія Сергія Лиманського з Донеччини

Сергій Лиманський усе життя захищав природу, очолює заповідник "Крейдова флора" і навчав людей берегти довкілля. Але у 2022 році йому довелося рятувати вже не дерева, а себе. На свій 60-й день народження він дивом вижив після артилерійського обстрілу, який зруйнував його будинок. Невдовзі чоловік подав заявку на компенсацію через Дію, проте на її отримання навіть не сподівається.

Цей матеріал створила команда платформи "Свій дім" спеціально для 24 Каналу.

Спогади про рідний дім

Сергій Лиманський народився у Костянтинівці Донецької області. Він із дитинства мріяв працювати у заповідниках і захищати природу, тому закінчив лісовий технікум і інститут лісового господарства.

Я жив поблизу місцевості, яку зараз називають Клебан-Бик. У дитинстві ми часто ходили туди з ночівлею, і я звик до природи. Було боляче бачити сміття чи зрубані дерева, тому я вирішив присвятити своє життя збереженню довкілля,
– розповідає Сергій журналістці "Свій дім".

Сергій Лиманський / Фото з особистого архіву

З 1984 року Сергій працював в Українському степовому природному заповіднику, а після створення у 1988 році відділення "Крейдова флора" очолив його.

Заповідник тоді був лише на папері. Там жили люди, працювали колгоспи, рубали дерева, палили траву, полювали. Все це потрібно було змінити. І я робив усе, що було в моїх силах, аби місцеві почали з повагою ставитися до природи,
– розповідає він.

Сергій додає, що завдяки своїй роботі у його родини з’явився будинок у селі Озерне, що поблизу Лимана.

Коли утворилося відділення заповідника "Крейдова флора" і мене направили туди на роботу, заповідник придбав цей будинок, але це відбулося не без моєї участі. Разом із бухгалтером я їздив до Академії наук, і там виділили кошти на його купівлю. А коли вийшов закон про приватизацію, то директор порадив мені подати заяву, щоб оформити будинок у власність, адже всі ремонти я робив сам: вставляв вікна, добудовував гараж і облаштовував підвал. Будинок був невеликим, без розкоші, але затишним і комфортним для нашої сім’ї,
– ділиться Сергій Лиманський.

"Другий день народження"

Життя Сергія Лиманського змінилося після початку повномасштабного вторгнення Росії. Напередодні його дружина поїхала до матері у Волноваський район. Коли вони прощалися, то не підозрювали, що розлука триватиме понад рік.

Сергій зазначає, що навіть коли бої наблизилися до села, він не збирався виїжджати. Думав, що війна не торкнеться його дому, як це було у 2014-му.

28 квітня 2022 року, на мій 60-й день народження, я вийшов із погреба, де ховався від постійних обстрілів. Дихати там ставало дедалі важче. Попри відсутність світла, я підготував воду, зробив ранкові процедури. Лише почав чистити зуби – і знову почався артилерійський обстріл. Я кинувся назад у погріб. У той момент пролунав вибух – і звук був не такий дзвінкий, як зазвичай, а більше схожий на якийсь сухий тріск. Я навіть не почув потужного гуркоту, що свідчило про те, що мене контузило. Коли озирнувся, побачив, що мій будинок огорнутий пилом. Спершу подумав, що це через удар поблизу, а потім зрозумів, що снаряд влучив прямісінько у дім. Він частково перетворився на дрібний пил, який вкрив руїни,
– згадує чоловік.

Зруйнований будинок Сергія Лиманського / Фото з особистого архіву

Я встиг вибігти до погреба, а літня кухня і сарай взяли на себе уламки, фактично врятувавши мені життя. Я стояв ошелешений, коли прибіг сусід. Він зазирав у завали, думаючи, що я загинув. Побачив мене живого – і полегшено зітхнув. Так я отримав свій "другий день народження". Коли після обстрілів я повернувся в дім, навіть не міг знайти холодильник – його розірвало на шматки,
– додає чоловік.

Сергій на тлі свого знищеного будинку / Фото з особистого архіву

"На компенсацію навіть не сподіваюся"

Сергій зазначає, що вирішив евакуюватися лише коли ситуація в населеному пункті значно погіршилася. Виїхав власним авто, яке дивом вціліло у гаражі, захопивши з собою кількох своїх співробітників.

Коли почалися активні бойові дії, я міг би виїхати сам: гараж був цілий, автомобіль не пошкоджений. Але тоді я відчував би, що покинув своїх людей. Я звернувся до співробітників і запропонував разом евакуюватися. Вони погодилися, хоча їхні будинки ще залишалися неушкодженими. Але було зрозуміло, що окупація наближається: наші військові відступали, хоча й чинили сильний опір. Я вивіз трьох співробітників і одну дитину до Тернопільської області, у село Скоморохи. Пробув там майже три місяці, після чого поїхав до сина, невістки та онуків у село Хижинці Черкаської області. Жити там було складно – будинок старий, непридатний для зимівлі. Тому на осінь ми переїхали до села Дзензелівка, де господиня обіцяла надати житло до весни. Але вже у жовтні з’явилися покупці, і нам довелося знову шукати новий прихисток,
– розповідає Сергій.

Врешті-решт чоловік вирішив повернутися в Донецьку область, а саме до Краматорського району. Пізніше до нього приїхала і його дружина, яка змогла евакуюватися з окупації.

Після мого виїзду в будинок в Озерному ще двічі влучали снаряди. Сусід розповідав мені про подальші руйнування. Я підтримую зв’язок із людьми, що там залишилися, але добре розумію: росіяни не рахуються з мирними мешканцями – вони просто стирають наші населені пункти з лиця землі,
– розповідає переселенець.

Зруйнований будинок Сергія в Озерному / Фото з особистого архіву

Чоловік зазначає, що забрати з будинку в Озерному нічого не вдалося, крім документів, які він постійно тримав біля себе.

Документи я завжди носив із собою, бо розумів, що будь-що може статися. У сусіда навпроти вибухом завалило погріб, і він загинув разом зі своїми собаками. Його дружина вижила лише тому, що боялася ховатися в підвалі,
– з сумом каже чоловік.

Сергій розповів, що у Лимані в їхньої родини був ще один будинок, але його також зруйнували. Ще у 2014 році в ньому від обстрілів ховалася дружина з дітьми, поки чоловік залишався в Озерному.

У 2022 році, коли ми виїхали, я відразу вніс дані про зруйноване житло в Дію. Вже у листопаді 2023 року ми подали офіційну заяву на компенсацію. Будинок в Озерному був записаний на дружину, а той, у якому жили в Лимані, – на мене. Але тепер вони знищені вщент, проте в реальності виходить так, що простим людям отримати компенсацію за знищене житло майже неможливо. Тому я, як реаліст, на цю компенсацію навіть не сподіваюся. Якщо ти староста чи місцевий чиновник, все зроблять швидко. А якщо проста людина – тисячі таких, як я, залишаються ні з чим,
– підсумовує Сергій.

Про ситуацію у Лиманській громаді

Ситуація в Лиманській міській територіальній громаді залишається вкрай напруженою. Про це 17 лютого 2025 року, на звернення журналістів "Свій дім", повідомив начальник Лиманської МВА Олександр Журавльов.

Кожного дня громада потерпає від обстрілів, мешканці продовжують страждати. Руйнувань зазнає як інфраструктура, так і приватні будинки. Громада знищена на 90%,
– зазначив він.

Олександр Журавльов / Фото з фейсбук-сторінки посадовця

Він зазначив, що територія Лиманської міської територіальної громади визначена територією активних бойових дій, а місто Лиман знаходиться на відстані 14 кілометрів від лінії фронту.

До 2022 року на території громади мешкало майже 42 тисячі мешканців. З них майже 9 тисяч дітей. Сьогодні населення Лиманської МТГ становить 8 020 мешканців, з них 219 дітей. У самому Лимані наразі 3 860 мешканців. Ми закликаємо всіх, хто залишається в населених пунктах, евакуюватися до більш безпечних регіонів України,
– говорить очільник адміністрації.

За його словами громада знаходиться в зоні активних бойових дій, тому наразі компенсація за пошкоджене житло тут не виплачується. Це пов’язано з тим, що оцінити масштаби руйнувань та провести ремонт неможливо через безпекові ризики.

Кошти на відновлення будуть виділятися після виключення громади з переліку територій, де тривають активні бойові дії. Проте раніше 252 мешканці отримали позитивні рішення про видачу сертифікатів на компенсацію за знищене житло,
– розповів він.

Олександр Журавльов також повідомив, що комісія з обстеження будівель і споруд на території Лиманської міської територіальної громади працює, крім Зарічненського, Ямпільського та Тернівського старостинських округів, де складна безпекова ситуація.

На сьогодні мешканцям видано 1 217 актів про обстеження житла. Жителям, у яких були пошкоджені будинки, одразу надається гуманітарна допомога у вигляді будівельних наборів. Мешканці Лиманської громади, чиї будинки були знищені, мають право подати заяву на отримання компенсації через державну програму "єВідновлення", яка дозволяє отримати фінансову допомогу для відновлення житла або на придбання нового,
– акцентував Олександр Журавльов.

Юристка БФ "Право на захист" Олена Самойлова вважає, що законопроєкт №11161, який наразі очікує підпису Президента, може допомогти мешканцям прифронтових та окупованих територій у реалізації їхніх житлових прав. Водночас фахівчиня зазначає, що значні масштаби тимчасової окупації територій та руйнувань, залишають відкритим питання реалістичності забезпечення виплат компенсацій всім постраждалим.

Як діяти переселенцям, які втратили житло

У грудні 2024 року Верховна Рада України ухвалила закон №11028, що надає внутрішньо переміщеним особам пріоритетне право на отримання компенсації за знищене житло в рамках програми "єВідновлення". Юрист та адвокаційник з Маріуполя Олександр Магдаліц впевнений, що переселенцям з окупованих та прифронтових територій не варто чекати найближчим часом на отримання компенсацій за зруйноване житло, а потрібно вже сьогодні починати користуватися наявними пільгами від держави.

Ми аналізували ситуацію: щоб житлова політика для переселенців стала якісною, потрібно змінити понад сто нормативно-правових актів і щонайменше п’ять законів. Тому процес іде поступово. Закон №11028 стосується пріоритетності прав. Він визначає, що ті, хто повністю втратив житло і не можуть його відновити, мають отримати компенсацію першочергово. Це важливо, адже грошей небагато, а запитів дуже багато. Тому цей закон чітко визначає, що люди, які залишилися без житла і вимушені змінити місце проживання, роботу, громаду, мають пріоритетне право на підтримку,
– каже він.

Проте якщо говорити про реальні кроки, то юрист радить переселенцям ретельно аналізувати наявні державні програми й користуватися тим, що вже доступно.

Наприклад, якщо є можливість отримати пільговий кредит на житло, то варто її використати — це економічно вигідно. Якщо можна скористатися програмою соціальної оренди чи компенсації комунальних платежів — треба це робити. Важливо скористатися всіма можливими соціальними пільгами, щоб поступово дійти до власного житла. Взяття кредиту не позбавляє права на компенсацію. Людина, яка втратила житло, все одно має право на відшкодування, навіть якщо вона вже придбала нове помешкання,
– розповів Олександр Магдаліц.

Олександр Магдаліц / Фото з фейсбук-сторінки юриста

Олександр вважає, що деякі люди, які втратили житло, бояться пільгових кредитів здебільшого через психологічні бар’єри. Він каже, що не потрібно роками чекати на можливу компенсацію, якої може і не бути, а варто робити крок для покращення умов життя вже зараз.

"Якщо в людини є сумніви, вона може звертатися за консультацією до соціальних служб чи телефонувати на державні гарячі лінії тощо. Це можливості, а не примус. Якщо людина не хоче брати кредит – це її вибір. Але з погляду фінансів і ринку житла, це може бути більш вигідно, ніж тривала оренда. Просто варто сісти й порахувати: що дешевше – платити за оренду чи за свій власний дім. І часто калькулятор показує очевидну відповідь”, – поділився пан Олександр.