Пожертвував життям задля науки: на що пішов вчений, щоб дослідити жовту гарячку

Наприкінці XX століття американський вчений Джессі Вільям Лейзір приніс глибоку жертву в ім'я медичного прогресу. Переконаний, що саме комарі поширюють жовту гарячку, він дозволив укусити себе зараженій тварині, пише IFLScience.

За кілька тижнів вчений помер від хвороби. Його смерть, однак, відіграла вирішальну роль у підтвердженні способу передачі однієї з найсмертоносніших хвороб в історії. Вважається, що жовта гарячка, яка походить з африканських тропічних лісів, потрапила до Америки в XVI столітті внаслідок європейської колонізації та трансатлантичної работоргівлі.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтеся, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

У теплому і вологому кліматі Південної і Центральної Америки та Карибського басейну хвороба прижилася, періодично виринаючи у вигляді спустошливих спалахів. Лише під час іспано-американської війни 1898 року, коли тисячі американських солдатів на Кубі загинули від жовтої гарячки, стало очевидно, що необхідно з'ясувати шляхи її передачі.

Десятиліттями раніше кубинський лікар Карлос Фінлей запропонував радикальну ідею: комарі були справжніми переносниками жовтої лихоманки. Коли він представив свою теорію на Міжнародній санітарній конференції 1881 року, медична спільнота відкинула його твердження.

Роками пізніше, коли спалах хвороби на Кубі посилився, американські військові вжили заходів, сформувавши для вивчення хвороби команду провідних дослідників — Уолтера Ріда, Джеймса Керрола, Джессі В. Лейзіра та Арістідеса Аграмонте. Їхні ранні роботи спростували теорію про те, що жовту гарячку викликає бактерія Bacillus icteroides, що змусило їх повернутися до суперечливої гіпотези Фінлея.

Наприкінці XIX століття вчені вже пов'язали комара Anopheles з передачею малярії. Це відкриття підштовхнуло дослідників до вивчення того, чи жовта лихоманка передається за аналогічною схемою.

Лейзір, разом із Керроллом та одним військовим, дозволили укусити себе комарам, які харчувалися інфікованими пацієнтами. Керролл і військовослужбовець вижили, а Лейзір помер від хвороби 25 вересня 1900 року.

Для підтвердження теорії були проведені подальші експерименти. Добровольці контактували із зараженою білизною та біологічними рідинами інфікованих людей, але ніхто з них не захворів на жовту гарячку.

Тим часом інших помістили в кімнати, наповнені комарами, які харчувалися хворими пацієнтами, а контрольна група залишалася окремо. Майже всі люди, які контактували з комахами, захворіли, тоді як ті, хто перебував в ізольованому приміщенні, залишилися неушкодженими. Докази не залишали місця для сумнівів.

Після того, як встановили роль комара, цілеспрямовані заходи боротьби значно зменшили спалахи жовтої гарячки в усьому світі. Однак ця медична віха досягнута великою ціною — життями дослідників-першопрохідців і безіменних волонтерів, чиї жертви заклали фундамент сучасної епідеміології.

Раніше Фокус писав про ймовірність затоплення цілого штату озером Юта, яка може найближчим часом вийти з берегів. Щоб запобігти затопленню великих територій, вчені планують спустити з озера Юта майже 90 мільярдів літрів води.

Також ми розповідали про дослідження формування екзопланет. Вчені хочуть дізнатися, як саме формується їхня атмосфера.