Румунський джокер: чи може країна стати союзником Москви?

За два місяці до полку проросійських політичних лідерів Європи може надійти серйозне поповнення. Келін Джорджеску, який нещодавно назвав Україну «вигаданою державою» і заявив, що «вірить у її неминучий поділ» між сусідами, має непогані шанси святкувати перемогу на виборах президента Румунії. За рівнем антиукраїнської риторики цей румунський політик упевнено затьмарює навіть Віктора Орбана.

Румунія від початку повномасштабного російського вторгнення проявила себе з кращого боку стосовно України. На відміну від Польщі, Угорщини та Словаччини часів правління уряду Фіцо, офіційний Бухарест не дозволяв собі антиукраїнських дій та був надійним і послідовним партнером. Ця держава не тільки стала важливим військово-логістичним хабом, а й допомогла Україні з транзитом зернових та інших видів сільськогосподарської продукції. Проросійські політичні сили та політики в Румунії завжди існували. Однак протягом тривалого часу їхній вплив усередині країни залишався незначним і здебільшого маргінальним. Та зараз усе змінилося.

У травні в Румунії відбудуться нові президентські вибори, які були призначені черезскасування результатів першого туру 24 листопада. Тоді переміг Келін Джорджеску — політик, відомий виразними сентиментами щодо Росії, антипатією до НАТО та ЄС, територіальними претензіями до України та щирим захопленням фашистським минулим Румунії. Згодом Конституційний суд анулював результати першого туру виборів через підозри в зовнішньому втручанні з боку Росії та маніпуляції з рекламою в соцмережах під час виборчої кампанії.

Рішення Конституційного суду неоднозначно сприйняли в румунському суспільстві. Не підтримала його й частина румунських політиків. Спроби Келіна Джорджеску та його прихильників домогтися скасування постанови суду успіху не мали. Тож у проросійського ультраправого політика не залишалося інших варіантів, окрім як продовжити боротьбу за владу.

Попри скандальність Келін Джорджеску несподівано дістав підтримку там, звідки ніхто не очікував. 14 лютого на Мюнхенській безпековій конференції віцепрезидент США Джей Ді Венс розкритикував європейські країни через відхід від демократії. Американський посадовець висловив особливе обурення скасуванням результатів першого туру виборів у Румунії і подав це як приклад боротьби з демократією та обмеженням свободи слова. Якби Венс ознайомився з політичними поглядами Джорджеску детальніше, то міг би знайти там багато цікавого. Зокрема критичне ставлення румунського проросійського політика до США, включно зі звинуваченнями Вашингтона у провокуванні війни в Україні, та принципове небажання вкладати додаткові кошти в НАТО. І це на тлі того, що президент США Дональд Трамп вимагає від Європи обов’язкового збільшення видатків на Північноатлантичний альянс. Незрозуміло, як демократія в розумінні Венса поєднується з територіальними претензіями Джорджеску щодо України аж до заперечення права на існування української нації та пієтетом румунського політика до союзника Гітлера Йоне Антонеску.

26 лютого 2025 року в Румунії відбулись обшуки в межах провадження про підбурювання проти конституційного ладу. Проти Джорджеску відкрили кримінальну справу за кількома звинуваченнями та запросили до прокуратури. Було заарештовано 18 його соратників. Серед звинувачень, які отримав Джорджеску, — створення організації фашистського, расистського або ксенофобського характеру, антисемітизм, публічне сприяння особам, винним у злочинах проти людяності та воєнних злочинах. Також йому заборонили виїжджати з країни і як запобіжний захід узяли під судовий контроль на 60 днів. На цю подію відреагував американський мільярдер і фактичний очільник департаменту ефективності в уряді США Ілон Маск. «Вони щойно заарештували людину, яка набрала найбільше голосів на президентських виборах у Румунії. Це свавілля», — написав Маск у X.

Незважаючи на серйозність обвинувачень, Джорджеску має реальні шанси стати президентом Румунії. Опитування громадської думки свідчать: Келін Джорджеску зараз гарантовано виграє перший тур нових президентських виборів. Причому з істотним відривом від основних конкурентів. Соціологія прогнозує йому від 37 до 45% голосів виборців. Його найближчим опонентом є мер Бухареста Дан Нікушор — колишній засновник і лідер правоцентристської партії «Союз порятунку Румунії» (USR). Нікушор здобув популярність серед румунського суспільства як позасистемний політик, борець із корупцією. Він заявив про намір іти в президенти 16 грудня 2024 року. Зараз його рейтинги коливаються в межах 20–25%. На третьому місці з рейтингом 14–17% перебуває Крін Антонеску — колишній лідер Національної ліберальної партії (PNL), якого кандидатом у президенти висунула керівна урядова коаліція у складі соціал-демократів, націонал-лібералів та «Угорського демократичного союзу Румунії» (UDMR).

У Джорджеску також є реальні шанси виграти другий тур 18 травня і стати президентом Румунії. Але тут зберігається інтрига. Соціологічне моделювання результатів другого туру показує: Джорджеску може поступитися Нікушору з різницею в кілька відсотків голосів. Примарні шанси перемогти прихильника Путіна та діянь румунських фашистів має й інший потенційний учасник перегонів — Крін Антонеску. Він уже заявляв, що не має наміру направляти до України війська чи миротворців, але готовий продовжувати підтримку політичного та логістичного характеру. Якщо в другому турі змагатимуться Джорджеску й Антонеску, вони матимуть приблизно однакові шанси на перемогу.

Не виключено, що Джорджеску можуть заборонити балотуватися в президенти. У такому разі взяти участь у виборах має намір лідер правого Альянсу за об’єднання румунів (AUR) Джордже Сіміон, партія якого зараз підтримує кандидатуру Джорджеску. Після російського вторгнення в Україну Сіміон назвав російського президента Володимира Путіна воєнним злочинцем і заявив, що міжнародних санкцій проти Росії недостатньо. Водночас він був проти додаткової військової допомоги Україні й висловлювався за припинення війни дипломатичним шляхом.

У Сіміона є непогані шанси потрапити в другий тур президентських виборів. Хоча його прихід до влади може спричинити серйозні політичні зсуви в Румунії та містить ризики для України, їх усе ж таки не можна порівнювати з перемогою Джорджеску. З іншого боку, серйозно насторожує те, що Альянс за об’єднання румунів нині перебуває в тактичному політичному союзі з такими ультраправими політичними силами, як «SOS Румунія» одіозної Діани Шошоаке та Молодіжною партією (POT).

Заради справедливості варто зазначити: Джорджеску справді має значну підтримку серед румунів. Свідченням цього є масштабні антиурядові мітинги, які відбулися 1 березня в Бухаресті. Серед гасел протестувальників була відставка прем’єр-міністра Марчела Чолаку й «відновлення демократії та вільних виборів». Напередодні, 28 лютого, парламент Румунії відхилив ініційований трьома крайніми правими партіями вотум недовіри уряду. Але крапку на хронічній політичній кризі, в якій перебуває країна, ставити зарано.

Популярність Джорджеску зумовлена не лише його харизмою, а й запитом румунського суспільства на нових позасистемних політиків. Тривале перебування при владі соціал-демократів і націонал-лібералів та їх причетність до низки корупційних скандалів спричинили потужний ефект розчарування. Ситуацію ускладнюють економічні проблеми. Дефіцит румунського бюджету сягнув 8,5% ВВП, що є найвищим показником у Європі. Через це уряд Чолаку наприкінці минулого року був змушений ввести заходи жорсткої економії, призупинити виплату субсидій, заморозити індексацію пенсій і зарплат та підвищити податки. Політичне поле Румунії надто поляризоване, а суспільство не довіряє керівним елітам, що створює додаткові ризики для стабільності в державі.

Хоча випадок Румунії почасти вписується в загальноєвропейську тенденцію посилення популярності крайніх правих політичних сил, він усе ж таки є занадто унікальним, аби зводити його до спільного знаменника. Адже Келін Джорджеску та його рух не просто виступають за традиційні цінності чи скептично ставляться до європейської бюрократії. Кандидат у президенти Румунії транслює меседжі, які не наважується транслювати жоден ультраправий (і ультралівий) європейський політик такого масштабу. Він не лише висловлює симпатії до Росії та Путіна, а й відкрито заперечує право України на існування та заявляє про наміри приєднати до Румунії частину українських територій. Інші проросійськи налаштовані політики Європи принаймні обмежуються декларуванням дружби з Кремлем, але не ризикують стверджувати, що Україна — це штучне утворення. Джорджеску з його неприхованими сентиментами до фашизму є винятком із правила. З огляду на те, що Румунія — наш сусід, перемога такого політика на президентських виборах є вкрай небажаним для України сценарієм. Політична весна в Румунії буде складною й непередбачуваною.