Десять популярних місць Харкова побудованих на цвинтарях

За радянських часів у нашій країні було знищено безліч храмів, старовинних будівель, садиб, а просто на місцях поховань будувалися парки, магазини, стадіони. У Харкові також чимало таких місць.

Стадіон «Металіст»

Про це мало хто знає, але стадіон «Металіст» був збудований у 1925 році на місці цвинтаря Святого Духа. Тоді Харків був столицею Радянської України, і тому було ухвалено рішення посилено розвивати спорт. За особистим указом члена ЦК РКП(б) Анастаса Мікояна було вирішено будувати стадіон саме на місці цього цвинтаря.

Цвинтар Святого Духа був одним із найбільших у місті. Хрести та плити були знесені, стадіон благополучно збудований. Але про перепоховання мабуть думати не стали, оскільки під час реконструкції у 2007 році було виявлено безліч людських кісток та черепів. Так що весь цей час прямо на останках померлих проводилися футбольні матчі, люди кричали і лаялися, попиваючи пиво, тим самим порушуючи спокій померлих.

Парк Машинобудівників

Вище названий цвинтар Святого Духа був закритий для подальших поховань з 1885 року, коли було вирішено відкрити новий Кирило-Мефодіївський цвинтар, на місці якого зараз і розташовується парк Машинобудівників.

Цвинтар не знав спокою ні до більшовитського перевороту, ні після. Різниця лише в тому, хто порушував спокій мертвих. До перевороту – «буржуазний» клас, потім – «пролетарський». У 1906 році в поліцейські протоколи потрапив сам товариш Федір Сергєєв, більше відомий на прізвисько Артем, на честь якого пізніше буде названий парк. На цвинтарі він організував «зліт» більшовиків, за що його затримали. Після революції цвинтар почав розростатися за рахунок дворян і купців, що його «поповнювали». Тільки ритуал був значно спрощений, розстрільні накази виконувались прямо на місці майбутнього поховання.

У 30-ті роки тут таємно ховали жертв голодомору. Ймовірно, щоб приховати цей факт у 1934 році було вирішено ліквідувати цвинтар, а на його місці розбити парк. Причиною було й те, що цвинтар став притулком для безхатьків та алкоголіків і поступово перетворювався на звалище. У результаті могили зрівняли із землею, проклали алеї, висадили дерева і 12 серпня 1935 року урочисто відкрили парк.

Стадіон «Трудові резерви»

Ще один стадіон, збудований на місці цвинтаря. Раніше на його місці знаходився Кузинський цвинтар, а вулиця Муранова (нині — Озерянська) на той час носила відповідну назву – вулиця Кладбищенська.

У роки німецької окупації Харкова у Холодногірській в’язниці нацисти організували концентраційний табір, у якому перебувало понад 20 тисяч в’язнів. З них щонайменше 10 тисяч людей загинуло. Тіла розстріляних і загиблих від тортур та голоду ув’язнених вивозили на Кузинський цвинтар, там їх кидали у викопані живими бранцями ями.

Після війни цвинтар ліквідували. Сталін не вважав радянських військовополонених учасниками воєнних дій, більше того, їх навіть прирівнювали до зрадників. На місці братської могили було розбито парк. А у 1980-х роках на місці парку розпочалося будівництво стадіону «Трудові резерви». Під час будівництва парку та стадіону робітники дуже часто знаходили останки та речі загиблих.

Молодіжний парк

Цей парк з’явився не так давно, тому є дуже багато очевидців його будівництва. Там, де зараз алеї, дерева, лавки, дитячий майданчик та ресторан — раніше знаходився 1-й міський Іоанно-Усікновенський цвинтар. Цей цвинтар був найвідомішим і найелітнішим у місті, тут були поховані державні діячі, діячі мистецтва, інтелігенція та інші видатні люди.

У 1970-х роках цвинтар вирішили ліквідувати. За офіційною версією таке рішення було ухвалено тому, що цвинтар перетворився на занедбане та недоглянуте місце. Міська влада не стала брати на себе відповідальність за стан поховань. Нащадки відомих людей, похованих тут, об’єдналися в ініціативну групу проти знесення могил (онук академіка Дмитра Багалея, нащадки Олександра Потебні, архітектора Олексія Бекетова, академіка Дмитра Сінцова) і запропонували створити тут меморіальний комплекс, але влада цю пропозицію відхилила.

Про перепоховання померлих до 1920-х років представників відомих родів, офіцерів, священиків, «старорежимних» політичних діячів навіть не йшлося. Родичів покійних, які побажали перепоховати рідних, зобов’язали бути присутніми під час ексгумації. У них на очах викопували труни та витягали останки. Деяким людям ставало погано, доводилося викликати швидку.

Могили деяких видатних діячів перенесли на 13 цвинтар, когось перепоховали на інших міських цвинтарях, а кілька могил залишили.

На місці цвинтаря було розбито Молодіжний парк з баром та рестораном, дитячим майданчиком, літнім кінотеатром.

Дзеркальний струмінь

На місці, де зараз стоїть головний символ міста, колись розташовувався цвинтар. Це було в ті давні часи, коли ця частина міста вважалася окраїною. Також тут стояла Мироносицька церква. Цвинтар був закритий ще в 1792 році, а ліквідувати його почали ще в 40-х роках ХІХ століття. Перепоховань зроблено не було. Церкву знищили набагато пізніше – у 1930-х роках її висадили в повітря, а на тому місці збудували тролейбусний парк.

Сад імені Тараса Шевченка

Саме тут, на алеї, що веде до пам’ятника Шевченку під час окупації, німці створили військовий цвинтар і планували створити пантеон німецької військової слави. Тут поховано щонайменше два німецькі генерали — Георг Браун, командир 68-ї піхотної дивізії, і командир 6-ї танкової дивізії Вальтер фон Хунерсдорф.

Георга Брауна разом з усім штабом підірвали радіокерованою міною прямо під час бенкету частини Червоної Армії, що відступили. А Вальтер фон Хунерсдорф помер від отриманих поранень, незважаючи на зусилля лікарів, які прооперували його в Харкові, і був похований з великою помпезністю в саду Шевченка.

На початку нульових ходили чутки, що біля пам’ятника футбольному м’ячу харків’яни бачили привиди двох німецьких генералів. Звичайно, це могло бути просто грою уяви. Очевидці нібито стверджували, що примари генералів вермахту мали пригнічений вигляд і перестали з’являтися людям лише після того, як у Харкові пройшов чемпіонат з футболу Євро-2012.

Парк Пам’яті (до 2007 року — Комсомольський парк)

Колись на місці цього парку був єврейський цвинтар. За словами старожилів, перепоховувати останки не стали. На початку 2000-х років фахівцями було проведено низку експертиз, завдяки яким виявили щонайменше 6 масових поховань.

З’ясувалося, що на місці парку було поховано понад 6 тисяч жертв політичних репресій 30-х років. Імовірно, тут спочивали тіла розстріляних НКВС політв’язнів. Також було знайдено дитячі останки. Швидше за все ці діти стали жертвами голодомору 1932 — 1933 років. Після цього назву парку змінили з «Комсомольський» на «Парк Пам’яті», в ньому встановлено пам’ятник жертвам політичних репресій.

Холодногірський сквер

Цей парк був побудований в післявоєнні роки на місці старого єврейського цвинтаря і спочатку мав набагато більші розміри. Проте у 1970-х роках частину території парку віддали під житлові будинки. Тож зараз на місці цвинтаря знаходиться не лише парк, а й великий житловий масив.

Лісопарк

Аж до 1990-х років мало хто знав про те, що в Лісопарк було звезено сотні трупів розстріляних жертв сталінських репресій.

У 1940 тут були розстріляні 3809 польських офіцерів і 500 мирних польських громадян. Так званий Квартал № 6 в харківському Лісопарку став місцем спочинку і тисяч репресованих і розстріляних перед війною українських громадян. У 60 могилах поховані рештки 2746 громадян колишнього СРСР різних національностей, які стали жертвами НКВС у 1937—1938 роках.

У 60-х роках кілька школярів розкопали у Лісопарку понад 20 черепів, але влада приписала поховання німцям і настійно порадила мовчати про це. І лише за часів незалежності після розсекречення архівів КДБ стало відомо, що тут знаходився секретний цвинтар НКВС.

Наразі на цьому місці знаходиться меморіальний комплекс жертвам репресій.

Торговий комплекс біля ринку Барабашово

Біля головного в’їзду на ринок «Барабашово», на тому самому місці, де зараз стоїть торговий комплекс, а біля пам’ятника знаходиться парковка — 18 грудня 1941 року нацистами було розстріляно і поховано понад 400 пацієнтів і співробітників психіатричної лікарні Сабурова дача.

Будівництво торгового комплексу було розпочато у 2008 році і викликало резонанс у суспільстві та хвилю протестів. Але, не дивлячись на це, котлован на місці поховання був виритий, разом з безліччю кісток і черепів, дві верби («Мати з сином, що плаче») посаджені в пам’ять про трагедію — викорчовані, а будівля збудована. Торговий центр на братській могилі і зараз пропонує широкий асортимент товарів.

Ми всі бували в багатьох із цих місць, але навряд чи всі знали про їхню невеселу історію, не замислювалися над тим, що було «до того як…».

Ірина Чередник