Гарік Кричевський: "Думав, що завʼязую з музикою назавжди"

Гарік Кричевський - представник ще того ешелону українських зірок, на яких виросло не одне покоління українців. Його "Киевляночку" и "Привокзальную", мабуть, знав і любив співати кожен.

Лікар за освітою, а нині талановитий і єдиний український автор-виконавець у стилі "альтернативний шансон", який гастролював світом, різко засудив вторгнення терористичної Росії в Україну та пережив "поселення" окупантів у власному домі, прагне відіграти великий концерт в Києві, чоловічими і чесними поняттями говорить про дружбу, а також по-людськи і, нікого не засуджуючи, озивається до своїх колег.

Він зріло і лаконічно говорить про те, хто і як повинен, чи не повинен говорити про війну, спираючись на власний досвід і просить своїх вже дорослих дітей допомагати йому із соцмережами.

Главред взяв інтервʼю у пана Гаріка Кричевського, де поговорив про багато речей. І про творчість, і про друзів, і про втрачені таланти і про плани на майбутнє.

Після повномасштабного вторгнення, ви казали, що перебуваєте у творчій кризі. Чи можна новий дует з вашою донькою вважати етапом у карʼєрі? Своєрідним творчим зціленням?

Це не перша пісня після того, як я почав знову писати. В мене вже вийшло десь чотири пісні, які були написані після того, як почалася війна. Так, десь пів року я нічого не робив, навіть думав, що завʼязую з музикою назавжди. А потім воно більш-менш пішло. А цей дует - це була просто пісня. Ми її заспівали дуетом у благодійному концерті. Це було у вересні в Києві.

І після того, як ми її з донькою заспівали, то я думаю, там сподобалось. Мені так здається. І ми записали її, просто зробили, а потім зняли ще відео.

А чи планує вона себе розвивати далі в музичній кар'єрі? Чи планує стати співачкою? Я маю на увазі серйозно робити цю справу?

Я не думаю. Вона - лікар, мешкає в Німеччині. Наразі вона ратифікувала диплом свій в європейському просторі. Медичний. Але мені дуже подобається, коли вона зі мною на сцені. В свої чотири роки вона вперше вийшла зі мною на сцену.

І от інколи вона їздить, коли в неї є час, як бек вокалістка нашого гурту. Інколи просто. Це як хобі, не так, як професія.

Ви в одному з інтерв'ю говорили про те, що у вашому домі побували окупанти, і зрозуміти вас я, напевно, не зможу. Хоча теж побачила перші дні війни, але в моєму домі їх не було…

Було тяжко. Вперше, ми навіть коли приїхали після деокупації, то дружина навіть не хотіла зайти туди. Час пройшов, ми зробили там як змогли, щось привели до ладу. Доки ще там ідуть роботи такі невеликі, там вже майже все зроблено.

Ви плануєте там жити?

Знаєте, я нічого не планую до кінця війни взагалі. Тому, коли закінчиться війна, будемо вирішувати, як це буде. Це складно.

А ви наразі в Україні чи за кордоном?

Наразі в Україні.

А чи плануєте давати концерти або у вас є благодійні тури, благодійні виступи? Чи їздили ви, або чи збираєтесь їздити на лінію фронту, або прифронтові місця?

Ми зараз працюємо над українською програмою, бо мені захотілось щось зробити, підтримати якось країну і людей. І зараз ми працюємо над цією програмою, яку я вже в вересні показав. Були виступи фрагментами, частково ми її презентували.

З одного боку, я зараз працюю над повноцінним концертом, який можна було би показувати в турі глядачеві. З другого боку, команда працює над тим, з ким це все можна було би організовувати, з якими продюсерами. Бо зараз війна. Це все дуже так складно, знаєте. Ну, але я маю надію, що ми зробимо.

А що буде в цьому турі? Тобто, це будуть виключно нові хіти або лише хіти українською мовою, або перекладені хіти?

Хітів не так багато, а от пісні будуть. По-перше, це буде програма для України, тільки українською пісні будуть. Деякі будуть в перекладі, деякі будуть нові. Взагалі, це програма. Вона вже є, в принципі. Для концерту треба мати програму на дві-три години. І оця програма зараз в роботі.

А от скажіть, за вашими відчуттями, ви переклали вашу легендарну "Киянку"? За вашими відчуттями, як вона "пішла" чи "не пішла", як її оцінили ваші фани саме в українському варіанті.

Я думаю, що переплюнути стару версію дуже тяжко і неможливо, і такої задачі не було. А показники, як мені кажуть люди, які розбираються в цьому більше, ніж я, там вже більше мільйона переглядів на YouTube-каналі. Діти кажуть, що все добре. Але як воно буде сприйматись людьми в лайв-варіанті, я не знаю. Я її ще не так багато співав, щоб сказати.

Там аранжування інше, трошки вона більш складніша, ніж перша версія. Але в мене є такі відчуття, що буде добре сприйматися.

З концертом зрозуміло, що готується щось велике. Ще у вас є якісь проекти, які наразі на паузі, або які би ви хотіли зробити до війни, але не змогли.

В мене є зобов'язання перед глядачами, адже мав бути мій концерт четвертого березня 2022-го року у палаці "Україна". Майже, наскільки я пам'ятаю, всі квитки були розпродані до того моменту, коли почалась війна і рік люди не здавали квитки. Вони всі думали, що все відновиться і концерт відбудеться, але війна затягнулась.

Наскільки я знаю, керівництво концертного майданчику "Україна" повернуло гроші тим, хто хотів повернення оплати за квитки. Але я пообіцяв, що цей концерт відбудеться. Я думаю, що якщо керівництво Палацу "Україна" піде назустріч і проведе цей концерт, то це була б моя мрія. Я не знаю, як це буде - після війни чи ще це під час війни. Але я би дуже хотів, щоб так сталося.

Хто для вас перестав існувати після початку війни? Я не маю на увазі глобально, всіх, хто підтримував ворога. Мова про ваших близьких, друзів. Наприклад, в одному із інтервʼю ви розповідали про свою любов до більярду і про те, що частенько грали із чоловіком зрадниці Повалій - Ліхутою. Чи вважали ви його другом і чи виходили з ним на зв'язок після того, як вони зрадили Україну?

Ні, ми не спілкувались вже давно. Приблизно п'ять років. Все і так відомо про них в цій ситуації.

Чи є такі люди, які вас розчарували своєю позицією відносно нападу Росії на Україну?

Якщо ви зайдете на ютуб канал, там є така пісня, називається "Шлях додому". Її нема в перекладі, я її не перекладав. І це була, мені здається, перша пісня, яку я написав після початку війни. І якраз от там ви почуєте все моє ставлення. Дуже багато людей пішло з життя. Не в тому сенсі, що вони померли. В тому сенсі, що вони перестали існувати. Зате багато людей прийшло. Ця пісня - це і є відповідь на моє запитання.

У перші дні війни ми всі почали звертатися до своїх російських друзів, або відомих особистостей і закликали їх відкрити очі, хоча очі насправді в них були відкриті. Чи зверталися ви до когось із російських колег, аби вони кричали про те, що відбувається в Україні?

В перший день, здається, я виставив пост в соцмережах, де я загалом пояснив, що відбувається, бо люди, насправді, не всі знали. До мене дзвонили багато людей зі всієї країни, зі всіх країн і навіть з Росії. Вони не знали, не знали, що коїться реально, чи то правда? Бо то не вміщалося в голові в людей. І я розповів це людям прямо в соцмережах.

А конкретно когось просили зробити заяви, запостити в своїх соціальних мережах. Я маю на увазі росіян.

Навіщо я буду когось просити? Якщо це є в людини в серці, вона зробить це сама. Але я також це розумію. Я жив в Радянському Союзі. Я розумію, що таке жити в країні, де тоталітарний режим і де можуть за це бути переслідування. Вони є. Я знаю, що би було з людьми в Радянському Союзі, які би пішли проти влади. І я не можу їх звинувачувати в тому, що вони бояться сісти за грати.

А чи хтось із них вам писав в особисті?

Дзвонили багато. Найцікавіше, що дзвонили ті люди, від яких я цього не очікував, А ті, від яких я очікував, багато не передзвонили досі.

Ви свого часу теж виступали в Росії. Я без засудження кажу абсолютно, а як факт. Як глядач російський відрізнявся від українського. Чи відчували ви якісь суттєві, суттєві зміни?

Коли я їздив в Росію, а це було більше десяти років тому, то на мої концерти приходило багато українців до мене і там не відчувалось якоїсь різниці.

Але для порівняння, навіть в українських провінційних містах, люди більш західного такого менталітету. І різниця, насправді, дуже відчувалася в найпростіших речах. Наприклад в магазині. Все ж таки Україна, навіть географічно, більш західна країна. А Росія - ближче до Азїї. І це відчувається. На концертах це не відчувається.

Хотілося запитати про чоловічу дружбу. От що для вас дружба. Кого з українських артистів, відомих українському глядачу, ви можете назвати своїм другом?

Дружба для мене - це річ, яка складається з багатьох інших таких вербально-ментальних речей. По-перше, друг - це людина, яку ти знаєш дуже багато років. По-друге, ти до нього можеш зателефонувати з проблемою, і він скаже тобі з першого слова фразу: "Чим я можу тобі допомогти?". А коли нема проблеми, то можна просто поїхати попити каву чи горілку, порозмовляти, послухати музику.

Таких людей в мене дуже мало і вони всі в різних куточках світу. Це мої друзі, з якими ми з п'яти років знайомі. Серед артистів в мене дуже багато приятелів, скажем так, моїх колег, моїх добрих знайомих. Я не знаю, як то сказати. Я їх називаю друзі також, але це щось інше. Мої друзі не мають відношення до шоу-бізнесу.

Насправді можна вам позаздрити білою заздрістю, що в вас такі люди є. Бо знайти такого сердечного друга, якому можна довіряти зараз, наразі дуже важко...

Ну, знаєте, це люди з мого двора, це люди різних професій: від бандитів до професури і академіків. І ми з п'яти років знайомі. І наш район пам'ятає все.

Тоді запитаю вас ось іще про що. Про творчість українського виконавця і композитора В'ячеслава Хурсенко, майже не визнаного і зовсім неоціненного в Україні, не дивлячись на величезний талант. Ви товаришували з ним. Як ви думаєте, чому настільки талановита людина, яка попри те, що мала хіти, альбоми і писала пісні, не стала зіркою в Україні?

По-перше, він дуже мало прожив, на жаль (помер від ускладнень хвороби у 42 роки - авт.). По-друге, знаєте, я також не розумів це навіть в той час, коли він був живий, здоровий і все все нібито добре розвивалось в нього. Я йому допомагав. Не тільки я. Але щось не склалося, якісь плани планети.

Хоча він для мене був, є, напевно, в першій трійці. Може, в п'ятірці українських виконавців. І я був його фанатом, і я допомагав йому, брав його в концерти свої, коли була зйомка якась. Знайомив з продюсерами.

Навіть був момент, ще задовго до проблем, коли приїжджав один продюсер з Москви і хотів Славу забрати в Москву.

Він написав пісню "Соколята", яка, на мій погляд, немає конкуренції.

Теж її обожнюю. Я розумію, про що пісня.

Вона в першій трійці чи п'ятірці золотих хітів України. Здається, що людина, яка написала цю пісню, вона мала би збирати стадіони. Ну, може, трошки не вистачило часу. Я не знаю...

В нього ж російськомовні також дуже класні хіти були…

Я ж про це. А що в нього були хіти, які дійшли до продюсера, який пізніше був продюсером, не хочу казати кого. Цей продюсер приїжджав, і він хотів Славіка забрати. Щоб зробити дуже крутий проект. Ну, Славік послухав його, послухав і сказав "Ні".

Пам'ятаю, він сказав: "Вони хочуть мене посадити на ланцюг. А він був дуже свободолюбива людина. Ці всі контракти то все було не для нього. Дуже творча, дуже талановита людина. Мені здається, що просто не вистачило часу, Якщо б він залишився з нами, то зараз би в нього був зовсім інший рівень популярності.

Його донька наразі займається музикою, співає пісні. Так що якесь продовження є. Все ж таки треба, як мені здається, підтримати доньку Славіка. Це буде якесь продовження його творчості.

Як ви ставитеся до артистів, які виїхали з країни, навіть якщо вони не підтримують агресора (Росію - авт.)?

Для мене, наприклад, немає значення, де артист знаходиться. Для мене, як для громадянина України, більше має значення, що людина робить. От можна бути в Україні, а я таких знаю, і сидіти в глибокому тилу, і нічого не робити.

А можна виїжджати з концертами і донатити на Україну, допомагати відправляти і все інше. Тому, знаєте, якщо людина це робить, то в мене особисто жодних претензій до цієї людини нема.

В мене є питання, наприклад, до тих, хто знаходиться в Україні і купує собі Роллс Ройз під час війни. Або будинки і вілли за кордоном.

Я би, наприклад, якщо була б моя воля, всіх випускав би артистів, їздити за кордон і давати концерти і допомагати Україні, Я думаю, що нема жодного українського артиста, який би щось би не донатив і не допомагав.

Якраз Мінкульт прийняв рішення про те, щоб не випускати артистів. І днями була інформація про те, що не випустили Шурова (Pianoboy - авт.) з України. Але мені здається, що це тимчасове, скоріше явище, ніж стала якась константа...

Для мене боляче, бо я жив в Радянському Союзі і я знаю, що таке залізна завіса. Що таке "не випускання". На жаль, під час війни порушуються демократичні устої. Я маю надію, що коли війна закінчиться, це все дуже швидко має повернутись в сторону демократії і захочеться забути про ті всі речі, як можна швидше.

От у мене якраз з цього приводу було наступне питання. В чому місія українських артистів під час війни? Але, мабуть, ви на нього вже відповіли, що це і є місія: їздити і донатити?

Популяризувати культуру - це одна частина. А основна місія артиста - вона без змін. Місія артиста, на мій погляд, - це приносити людям радість. Тобто лікувати людей від проблем, щоб люди відпочивали. Люди не можуть весь час думати, читати новини. Треба відпочивати. От і вся місія артистів. Ну, я зараз кажу про артистів, про зірок, в першу чергу. Ну і про інших також. Артист має робити так, щоб люди відпочивали. І це, на мій погляд, основна місія.

Давайте тоді останнє питання: що ніколи не опублікує в соціальній мережі Гарік Кричевський?

Я вам чесно скажу, що я не дуже дружу з соціальними мережами. В мене цими питаннями займаються діти мої. Вони до мене підходять і кажуть, мовляв, треба записати звернення чи щось інше. Отак воно виглядає. Інколи я підхожу, кажу, давайте діти, я хочу щось там донести до своїх прихильників. А чого точно не буде? От тих фото, знаєте, біля дзеркала і того, що я з'їв на сніданок, на обід. От того точно ніколи не буде.