Як у Миколаєві судять екс-командира 73-го морського центру Сил спецоперацій: Від героя до зрадника

У Миколаєві судять Едуарда Шевченка, колишнього командира 73-го морського центру Сил спецоперацій та експосадовця Очаківської міської ради. За версією слідства, Шевченко, який пройшов запеклі бої під час служби в зоні АТО, після повномасштабного вторгнення Росії зрадив присязі й працював на російських загарбників. За їхнім наказом нібито намагався завербувати міського голову Очакова й інформував росіян про результати обстрілів.

Шевченка затримали у січні 2023 року. Обвинувальний акт у справі суд взяв до розгляду наступного місяця. З того часу підсудний під вартою. Нині в суді вивчають листування Шевченка з російським офіцером. Журналісти МІПЛ записали основне з них, поговорила з підсудним і розповідає про процес.

Від ордену до підозри

Едуард Шевченко народився і виріс на Камчатці в родині військового. Його родичі й нині живуть у Росії. Попри незгоду батька, Едуард обрав військову кар’єру. Спершу пройшов строкову службу у Владивостоку, а після переведення до України закінчив Чорноморське військово-морське училище імені Нахімова у Севастополі, почав служити в морській піхоті.

У 2014 році Шевченко був командиром загону 73-го морського центру Сил спецоперацій. Брав участь у визволенні Слов’янська, боях за Торецьк, Краматорськ, Сіверськ та Ямпіль. Воював під Вуглегірськом, Дебальцевим і Рідкодубом. Його група виводила з оточень військових, зокрема після Іловайської трагедії. В інтерв’ю “Українській правді” Шевченко розповідав про успішну операцію звільнення Торецька від підтримуваних Росією сепаратистів.

За участь у бойових діях на сході України впродовж 2014 — 2016 років Шевченко отримав ордени Богдана Хмельницького II й III ступенів, ордени “За мужність” І й II ступенів, іменну вогнепальну зброю та недержавну волонтерську відзнаку “Народний герой України”.

У 2016 році він очолив 73-й морський центр Сил спецоперацій, що базується в Очакові. Проте за рік його звільнили. Офіційною причиною став висновок військово-лікарської комісії. Мовляв, через ПТСР Шевченко не може надалі служити у військах спецпризначення. Група морських розвідників, якою керував Шевченко, вийшла на його підтримку до будівлі Міноборони: звільнення команадира вони пов’язали з боротьбою за владу в Центрі.

Шевченко тоді дав пресконференцію, де висловив незгоду зі звільненням і пояснив його тим, що він — “незручна людина”. Згодом судився за повернення на посаду. Попри рішення суду на його користь, на роботі Шевченка не відновили і навіть позбавили належних виплат, хоч на утриманні у нього двоє неповнолітніх синів, один із яких має інвалідність. Також із військової служби звільнили його дружину. У подальших інтерв’ю він говорив, що не хоче навіть згадувати про службу через те, як із ним вчинили.

На момент повномасштабного вторгнення Росії Шевченко очолював відділ охорони та спостереження при управлінні ЖКГ Очаківської міської ради. Як він розповідав, займався налагодженням системи відеоспостереження у місті, безпековими питаннями. Коли почалася велика війна, до обов’язків додалася протидія мародерству та забезпечення порядку.

Проте СБУ вважає, що насправді Шевченко займався дечим іншим. За даними правоохоронців, він був агентом Росії з псевдо “Майстер”. Повідомляв росіянам про обстановку в Очакові, наслідки обстрілів та намагався завербувати міського голову Сергія Бичкова.

Коли саме Шевченко вирішив співпрацювати з РФ, незрозуміло. Про перші спроби переманити його на бік ворога писали ще у 2014 році — перед початком агресії на сході України йому буцімто пропонували перейти служити в анексований Крим. Але Шевченко відмовив, бо давав присягу.

Згодом, після скандального звільнення зі служби, була ще одна спроба вербовки. Як розповідав Шевченко, у 2021 році російська розвідка пропонувала йому за 100 тисяч доларів викрасти і вивезти у РФ тодішнього командувача Сил спецоперацій, але він відмовився.

Уже на суді проти Шевченка прокурор повідомив, що у 2018 році Шевченко передавав представникам “ДНР” інформацію про діяльність підпорядкованих йому підрозділів та планування операцій ЗСУ. У 2019-му він нібито зустрівся з агентом РФ, який розповів йому про план наступу на південь України. Шевченку гарантували безпеку за передачу інформації.

За це його й обвинувачують у державній зраді.

Давно бігала “служба Божа”

Справу Шевченка розглядає колегія суддів Заводського райсуду Миколаєва — Ірина Боброва, Вадим Гаврасієнко й Інна Притуляк. Слухання тривають із лютого 2023 року.

На чергове засідання Едуарда Шевченка конвоюють до прозорої камери-боксу. Він у темному спортивному костюмі, спирається на ціпок і має при собі великий стос документів та окуляри.

Поки до залу не зайшли судді, підходжу й питаю, як він пояснює звинувачення у державній зраді.

— Я так розумію, якщо ви сюди прийшли, то здогадуєтеся, з ким спілкуєтеся? — відповідає Шевченко російською. — Як ви вважаєте, стаття про держзраду актуальна стосовно людини, яка 25 років віддала державі, два з яких відвоювала і має державні нагороди й поранення?

— Тоді з чим ви пов’язуєте справу? Чому з’явилося таке обвинувачення?

Шевченко винить СБУ:

— У зв’язку з тим, що вже дуже давно відома у нас “служба Божа” намагалася бігати за мною. Раніше у них нічого не вдавалося. Але ось тут вони зловчилися і з урахуванням воєнного стану, яким зараз у нас усе прикривають, звинуватили мене. Але, як вам відомо, вже майже два роки я перебуваю в ув’язненні, а за цей час доказів стосовно держзради немає.

На цих словах він одягнув окуляри і проглянув обвинувальний акт. Відтак заявив, що жодне діяння зі статті 111 КК України — підривна діяльність проти країни, шпигунство, передача інформації ворожій стороні — не підходить під факти з матеріалів справи.

— Чи можете розповісти про ваше ставлення до Росії й чи мали якісь контакти з її представниками? — уточнила я.

— А як ви вважаєте, яке у мене може бути ставлення, якщо мій будинок зруйнований? — знову відповів Шевченко запитанням. — Два роки я воював, купа товаришів загиблих. Якщо у людини стільки горя від цього, як ви вважаєте, яке ставлення може бути? Ну точно негативне, правда? Я ж не ідіот, який плескатиме в долоні й кричатиме: “Як добре, що в мене немає дому і купа товаришів загинули”.

Водночас Шевченко не заперечує, що спілкувався з росіянами про міського голову Сергія Бичкова в 2022 році. Ті нібито просили номер мера, але Шевченко сказав, що дасть телефон лише з дозволу самого Бичкова.

— Обвинувачення намагається мені розповідати, що це схиляння до співпраці. Але доповісти начальнику, що хтось намагається взяти його номер телефону і схиляння до співпраці — це різні речі, — переконує Шевченко.

На питання, чому він не повідомив правоохоронців про таке прохання ворога, Шевченко заявив, що ті нібито виїхали з міста. Він також зацитував норми КПК: сповіщати про спробу вербування можна не лише поліцію, а й представників державної влади.

— Я повідомив мера. Він же представник державної влади?

— А ви не переживали, що його спробують завербувати? — уточнила я.

— Я прийшов до свого начальника і доповів. У його поясненнях те саме сказано. У мене завдання було йому доповісти.

Шевченко переконує, що на обмін у Росію не хоче: мовляв, не хоче “поміняти одну тюрму на іншу”, адже росіяни навряд пробачать те, що він “два роки крошив їх на сході”.

Звинувачення, яке опублікувала СБУ після затримання Шевченка, чоловік відкидає.

— СБУ в пресрелізі написала, що я збирав інформацію про базування і переміщення підрозділів Сил оборони. Але про це взагалі немає у матеріалах справи. А завдяки вашим колегам-журналістам про мене склали відповідну картинку, — нарікає він на медіа.

Те саме каже й щодо решти звинувачень СБУ про формування мережі інформаторів та використання зв’язків серед військових. Також заявляє, що нібито під час обшуку з його будинку вкрали сімейні коштовності, гроші й мисливські ножі, але розслідування за його заявами не рухається. Насамкінець додає:

— СБУ пише, що під час затримання вилучили незареєстровану зброю з боєприпасами. Але тут є фото цікаве від СБУ, — показує Шевченко роздруковану світлину: — Зверніть увагу на зброю і що під нею лежить? Вам видно? Дозвіл на зброю. Якось дуже цікаво виходить. Але, бачте, завдяки вашим колегам вже думка склалася.

Згодом у суді виявиться, що дозвіл анулювали через звинувачення. Але, вочевидь, на момент обшуку він таки був чинний: за законом дозвіл можуть анулювати, якщо власнику зброї повідомили про підозру й сповістили про це поліцію. З ухвал відомо, що Шевченка затримали 31 січня 2023 року, тоді ж провели обшук, а підозру оголосили наступного дня.

—  Якщо ми говоримо про чесність, то давайте говорити про чесність. А якщо ми говоримо про те, що треба підвести когось під розклад, то так і скажіть, — врешті знервовано кидає Шевченко.

“Спасибі за спокійну ніч”

Судова колегія розпочинає засідання й оголошує про продовження дослідження матеріалів справи.

Антон Малюк, прокурор Миколаївської обласної прокуратури, надав суду низку клопотань і протоколів щодо розслідування. За його словами, у телефоні Шевченка виявили переписку та дзвінки з донецьким абонентом за 2022 — 2023 роки. Як встановило слідство, Шевченко спілкувався з Сергієм Колесниковим, офіцером головного управління Генштабу збройних сил РФ, який працює в Криму. Це підтвердили під час обшуку у 2023 році у батька Колесникова в Краматорську — він спілкувався з сином за тим же номером, що виявили у списку контактів Шевченка.

Шевченко та Колесников зідзвонювалися й списувалися у Telegram по кілька разів на день.

— “Сьогодні в мене після обстрілу у дворі. І ось ще”, — зачитав прокурор повідомлення Шевченка. Він надіслав це Колесникову в червні 2022-го, додавши фото уламка ракети. Тоді ж у червні він згодом написав: “Я так зрозумів, зв’язку не буде? Ау!”

Колесников відповів, що набере згодом, а потім написав: “Вранці перетелефоную, переїжджаємо”.

“Спати можна не в підвалі, чи ні? Стріляти не будете?” — спитав Шевченко.

“Можна. Не повинні, але не гарантую. Вранці наберу”, — написав Колесников.

“Дуже чекаю, хочеться розуміння”.

“Удачі, бережіть себе”, — відписав Колесников.

“Сім’я то одна, я за них дуже хвилююся”, — насамкінець додав Шевченко.

Згодом він написав, що знову були прильоти й що, мабуть, Очаків просто зітруть, а в його “домашніх істерика та в кухні обвалилася стеля”.

Наступного дня Шевченко — Колесникову: “Спасибі за спокійну ніч”.

У липні 2022 року росіянин надіслав Шевченку скриншот карти Очакова з позначкою біля стадіону та знак питання. На це розвідник відписав: “В області є кавуни, а в нас не вродили чомусь. Так люди кажуть”. Колесников кілька разів телефонував, але не додзвонився, тож написав, що треба “зідзвонитися перед його розмовою”.

Також прокурор зачитав переписку з іншого акаунта Колесникова. У липні йому доповідав Шевченко: “21 червня був обстріл міста з РСЗВ, є поранені цивільні. Коли били по військових об’єктах, сильно постраждали будинки, що поруч. Інші обстріли, як дізнаюся, дам знати”. Надалі між співрозмовниками були короткі дзвінки.

— Ці протоколи підтверджують спілкування Шевченка з Колесниковим, — завершив прокурор. — І нагадаю, в закритому засіданні ми розглядали відео за участі людини, яка підтвердила, що спілкувалася з Колесниковим і чула від нього, що той знає Шевченка. Колесников сказав, що Шевченко є їхнім агентом.

Слово взяв адвокат Олександр Герасимов, який за контрактом представляє Шевченка:

— Зверну увагу суду, що в матеріалах справи немає даних, що під час огляду телефона Шевченка у ньому були якісь повідомлення. Телефони Сергія Колесникова і співрозмовника у Telegram також не вилучали. Слідство демонструє скриншоти їхніх переписок. Але скриншот можна зробити лише з телефона. Як зробили ці скриншоти, захисту не зрозуміло.

Він також наголосив, що з зачитаного прокурором листування випливає, що саме Колесников надсилав Шевченку якісь координати.

— Тобто це Колесников надавав карту Очакова з позначками. У повідомленнях, які писав Шевченко, не йдеться про інформацію на шкоду України. Єдине, що він казав: постраждали будинки, коли били по військовим об’єктам. Я не розумію, як ці матеріали можуть доводити його вину.

Він також поставив під сумнів показання свідка, який нібито чув, що Колесников підтвердив співпрацю з Шевченком.

— Питання свідка до Колесникова, про якого згадує прокурор, отак в лоб, напевне, насторожило б його. Це схоже на провокацію, — додав адвокат.

Відтак прийшов час для виступу самого Шевченка. Спершись на ціпок, він підвівся і почав з того ж питання, яке першим порушив адвокат — переписки:

— Вже багато спеціалістів, яких обдзвонила дружина, підтвердили: зробити скриншот з телефона, не маючи його в руках, неможливо. І не треба розповідати про якісь там секретні моменти. Тому я можу припустити лише одне: на зворотній стороні був провокатор.

Він вкотре заперечив, що коригував обстріли — для цього треба надати чіткі координати й адреси, а він лише написав про зруйновану цивільну інфраструктуру.

— Я писав, що творить та сторона. Але ви намагаєтеся моє обурення використати проти мене ж. Коли мені писали, що російська армія б’є лише по військовим об’єктам, я заперечував, — заявив Шевченко, додавши недолугий жарт: — І що це за корегування через два місяці? Для естонських артилеристів?

Водночас він не спростував спілкування з росіянами. Мовляв, це не заборонено, а він народився і виріс у Росії, тож має там багатьох знайомих і родичів.

— Вирвані слова з контексту, — знервовано продовжив він. — А весь текст чомусь не показаний. Де йде обурення: по яким на хрін військовим об’єктам стріляє Росія, якщо по вашим військовим об’єктам, точніше по нашим військовим об’єктам типу ви стріляєте, а гине мирне населення? Навіщо це ви надаєте, незрозуміло.

На репліку відреагував прокурор Малюк. Він пояснив, що в одному з повідомлень Колесников надіслав скриншот із міткою на карті й написав: “Колишня?”, маючи на увазі колишню базу торпедних катерів.

— Та це не колишня база катерів, для чого ви знову брешете? — перебив його Шевченко. — Біля бази немає стадіону. Він надсилав про військову частину, де я колись служив. І це він надсилав. Не я.

— І поставив вам питання, — продовжив прокурор.

— А що, для когось секрет, що я там служив?

Та прокурор наполягав:

— Вам поставили запитання: “Там розміщена колишня чи нинішня військова частина?”

— А ніхто не знав, де вона розміщена? Ну до чого ви все це намагаєтеся підвести, Антоне Вікторовичу?

— Далі йде завуальоване повідомлення від вас про кавуни, — продовжив Малюк, схоже, маючи на увазі зашифровані сповіщення про ЗСУ. — Мовляв, в місті є, але небагато. Також у наступному повідомленні щодо обстрілу РСЗВ серед іншого ви пишете: “Дам знати щодо інших обстрілів”.

— Угу, — сердито кинув Шевченко і замовкнув.

Після цього суд розглянув його клопотання про скасування речових доказів. Це телефони, зброя і тепловізор, які вилучили під час обшуку будинку Шевченка. Він вважає, що ці речі не мають стосунку до інкримінованого злочину.

— Годувальник родини перебуває майже два роки в ізоляторі, — підвищив він голос. — Моїй дружині не має за що купити дров на зиму. СБУ видала мою мисливську рушницю за схрон зброї. Прошу зняти арешт, аби дружина могла її продати й виручити якісь гроші. До того ж, син вступив на навчання, їм нема за що жити.

Едуард Шевченко додав, що тепловізор для полювання йому купила дружина, а телефон належить сину. Тож просив повернути речі сім’ї.

Прокурор пояснив, що в телефоні дитини дійсно немає слідів злочину. Але у переписці з батьком є повідомлення про ймовірне стеження. На прохання Шевченка син зняв на відео людей, які, на його думку, спостерігали за ним.

— Діти сиділи в машині, побачили, що хтось стежить, — взявся пояснювати Шевченко. — Виявилося, що це були люди з СБУ. Я попросив скинути відео. Ми живемо у прифронтовому місті, мало що може відбутися. Ну, цирк, може, ще дитина — агент Кремля?

Проте прокурор просив суд залучити до матеріалів справи протокол огляду цього телефону. Як він пояснив, у переписці з Колесниковим Шевченко писав, що його вистежують, а отже епізод із телефоном дитини — ще одне підтвердження їхнього спілкування.

В одній із ухвал у справі вказано, що Шевченко написав Колесникову: “Доброї ночі. Сьогодні вдень спіймав наружку. Ходили за мною і за сім’єю. Коли прижав цього таптуна і почав розбиратися хто такий, виявився, офіцер СБУ”.

Співрозмовник відповів: “Бл*, контрики? Будь дуже акуратний”.

“Не те слово. Намагаюся. Коли вас уже чекати?” — спитав Шевченко.

Зрештою прокурор не заперечував, щоб телефон повернули синові підсудного, але просив не скасовувати арешт зі зброї й тепловізора. Мовляв, санкція інкримінованої статті передбачає конфіскацію на користь держави. У підсумку суд дозволив повернути родині підсудного телефон і тепловізор, але не зброю.

Прокурор Малюк клопотав, аби Шевченку продовжили термін тримання під вартою, бо є ризики, що він переховуватиметься від слідства. Але адвокат Герасимов просив суд пом’якшити запобіжний захід. Наголошував, що будинок Шевченка зруйнував російський обстріл, тож є сумнів, що він веде підривну діяльність проти України. Також просив суд врахувати, що дитина його клієнта потребує догляду, адже має інвалідність, стан погіршується. Герасимов вказував і на погіршення здоров’я Шевченка в ізоляторі.

— За майже два роки не було жодних спроб представників РФ зв’язатися з моїм клієнтом, — наголосив Герасимов. — Після затримання він співпрацював із правоохоронцями, зв’язувався під їхнім контролем з людиною, яка їх цікавила.

Відтак слово взяв Шевченко. Говорив дещо стомлено та нервово:

— Перш ніж я почну грати свою роль у театрі абсурду, в якому всі чудово розуміють, що відбувається, але вдають, що не розуміють, хочу звернути увагу шановних колег. Завдяки чиїмось нібито законним діям я не знаю, як перезимує моя сім’я. Дров купити нема за що елементарно. І дитина вже майже два роки без реабілітації. Його стан погіршується. Ну, а тепер спробую зіграти роль.

Шевченко заявив, що прокуратура впродовж майже двох років подає одне й те ж клопотання про продовження тримання під вартою без належних аргументів. І зрештою зірвався на крик:

— Це не обґрунтування, а просто текст, підписаний вашим прізвищем. Жоден юрист із тих, які не купили свої дипломи, бл*дь, а які навчалися, не сказав мені, що ось цього достатньо. У всіх очі круглі: а де ж обґрунтування?

Після того, як він ще кілька разів вжив нецензурну лексику, суд зробив йому зауваження. Шевченко виправився та продовжив наполягати, що в його діях немає складу злочину, який передбачає стаття про держзраду. Він також заперечив, що планує переховуватися чи скоїти нові злочини.

— З того, що ви надаєте у справі, немає моєї вини. Може, це зайве, але я скажу. Вибачте, накипіло. З урахуванням того, що ми бачимо зараз по телевізору, що ваша контора робить у країні, то я взагалі нічому не дивуюся. Вам же можна все, — заявив Шевченко, натякаючи на нещодавній скандал із купленими прокурорськими інвалідностями.

Прокурор Малюк слухав тривалу промову Шевченка з опущеною головою і дивився у свої папери.

Зрештою Шевченко знову нагадав про хворобу дитини й родину та просив випустити його з-під варти.

Суд, розглянувши клопотання, продовжив тримання під вартою ще на два місяці — щодо державної зради передбачений лише такий запобіжний захід. У наступному засіданні, яке призначено на 24 березня, у справі продовжать вивчати докази.

Автор: Анастасія Зубова, журналістка судового моніторингу

Джерело: МІПЛ