Як захистити Київ від «шахедів»

Є дві ключові технологічні проблеми, яких Україна, українська оборонка досі не вирішили і які впливають на перебіг війни й на позиції України на майбутніх мирних переговорах.

Ці дві проблеми — «шахеди» та способи ефективної боротьби з ними.

Минуло вже два з половиною роки відтоді, якіранські дрони-камікадзе великої дальності з’явилися в українському небі, але досі Україна не змогла досягти паритету з противником у цьому виді озброєнь; і за цей час не було знайдено ефективних способів боротися з «шахедами».

Я багато разів писав про те, чому українські далекі безпілотні атаки не можуть зрівнятися з російськими ні якісно, ні кількісно. Причин тут безліч, перша й найважливіша з них — відсутність якісного менеджменту як у сфері розроблення та виробництва далекобійних ударних безпілотників, так і у сфері застосування українських «шахедів».

Темою далеких безпілотних ударів — deep strike — у нас займаються практично всі силові структури й два десятки підприємств. Розмивання ресурсів плодить «зоопарк» дронів низької якості й високої вартості, не здатних подолати щільну систему ППО та РЕБ московського регіону (зокрема), водночас можливості двох десятків напівгаражних кустарних виробництв фізично не можуть забезпечити потребу сил оборони України в сотнях таких апаратів за добу.

Росія ж, за даними української розвідки, планує наростити найближчим часом темпи застосування «шахедів» по Україні від 200 до 500 апаратів за добу. Щоб підвищити ефективність вітчизняного deep strike і регулярно завдавати ударів по військових об’єктах у Москві (що є дуже важливим і як політичний аргумент), слід консолідувати зусилля розробників і виробників, скоротити «зоопарк» дронів до однієї-двох моделей, якість і можливості яких мають зрівнятися щонайменше з можливостями російських «шахедів». Тобто конче потрібне ефективне державне управління цією галуззю й об’єднання всіх військових підрозділів deep strike під єдиним Командуванням далеких безпілотних бомбардувань.

Ідея ця не нова, логічна. Такі консолідовані холдинги розробників і виробників озброєнь є в усіх розвинених країнах, і в нашого противника теж. А єдині бомбардувальні командування відомі віддавна, щойно з’явилися бомбардувальники (пілотовані). Це тільки в нас темою deep strike займаються в кожній силовій структурі, бо це передусім гарний піар. Гарний, але малоефективний, — ми це бачимо з результату.

Також ми всі бачимо низьку ефективність у сфері протидії ударним дронам противника. За два з половиною роки ми просунулися від зверхнього глузливого заперечення самої загрози, яку несуть іранські дрони, до масового застосування бойових колісниць, озброєних великокаліберними кулеметами й малокаліберними зенітними гарматами. І на цьому, власне кажучи, все — ні зенітних ракет, порівнянних за вартістю з «шахедами», ні дронів-перехоплювачів так і не створили.

І тут за критерієм вартість / ефективність ми тричі програємо нашому противникові, який, створивши масове серійне виробництво іранських «шахедів», зміг наростити кількість щодобових пусків настільки, що жодних зенітних ракет в усьому світі не вистачить, аби відбити навіть тижневу атаку.

Крім того, масове серійне виробництво дало змогу противникові знизити вартість «шахеда» до такого рівня, що навіть найдешевша зенітна ракета або найдешевший зенітний дрон-перехоплювач будуть явно дорожчими за сам «шахед» (за винятком дешевих FPV-коптерів, але вони малоефективні проти «шахедів»).

Третій чинник — вартість утримання наземної інфраструктури протидії «шахедам». Нині це тисячі екіпажів зі стрілецьким озброєнням; завтра, навіть якщо з’являться порівнянні за вартістю з «шахедами» зенітні ракети або дрони-перехоплювачі, знадобляться сотні, а, може, й тисячі додаткових екіпажів, оснащених новою зброєю.

Дорого!

Проблема в тому, що нині екіпажі мисливців на «шахеди» — мобільні вогневі групи зі стрілецьким озброєнням або групи, озброєні переносними зенітними ракетними комплексами (ПЗРК) чи FPV-дронами-перехоплювачами, — можуть ефективно працювати лише в зоні прямої видимості цілі. Тобто ці групи мають постійно переміщуватися слідом за цілями, і їх має бути багато.

Такий підхід є надзвичайно витратним і малоефективним. Вирішити проблему можна, якщо створити далекобійний багаторазовий дрон-перехоплювач літакового типу, достатньо швидкісний, щоби переслідувати «шахед», але з більшим часом польоту в режимі пошуку цілі, оснащений потужною оптикою, гарним навігаційним і зв’язковим обладнанням, датчиками цілі й нелетальною зброєю.

Відмова від одноразовості, властивої зенітним ракетам і дронам-камікадзе коптерного типу, зробить таку систему ППО досить недорогим рішенням, навіть якщо оснастити безпілотний літак-перехоплювач максимальним набором дорогого обладнання.

«Нелетальна зброя» може бути різних видів. Тут варіантів не розписуватиму, щоб не давати противникові карти в руки. Але саме собою невикористання вибухових речовин на борту безпілотника в разі аварії (падіння) зробить такий апарат відносно безпечним для екіпажу й тих, хто перебуває на землі.

Для надійного захисту великого міста, такого як Київ, від нальотів «шахедів» достатньо буде десяти мобільних груп, озброєних багаторазовими дронами-перехоплювачами з радіусом польоту до 30 км. Тобто вся система ППО столиці проти «шахедів» може включати лише 140 людей (рота), 30 автомобілів і 30 літаків-перехоплювачів (з урахуванням запасних). А це вже зовсім інша історія.

Окремо варто згадати про глушіння та спуфінг супутникових координат (РЕБ). Нині такому способу боротьби з «шахедами» явно надають перевагу, бо простіше (хоча й геть недешево) нашпигувати територію країни потужними глушилками й мати в Києві рубильник вмикання.

Однак результат тотального глушіння незадовільний, бо «шахеди» без проблем долітають до того ж Києва без використання супутникової навігації, і тільки в районі цілі починають кружляти в пошуках достовірних сигналів, аби скоригувати маршрут до цілі. Звісно, певна частина дронів унаслідок пригнічення та спуфінгу не досягає своїх цілей і навіть летить у Білорусь (наприклад), та все-таки значний відсоток дронів-камікадзе падає у вигляді уламків.

Водночас щільне пригнічення сигналів супутникової навігації або спуфінг по всій території України (з переляку) шкодить нашим військовим системам навігації, застосуванню нами високоточних боєприпасів (тих-таки «Хаймарсів») і дронів — розвідувальних, ударних, перехоплювачів.

Очевидно, що й досягнення паритету з противником у застосуванні далекобійних дронів-камікадзе, й боротьба з «шахедами» ворога — це передусім державне управлінське завдання, а не технічне. Технічні рішення є, вони відомі, але нікому не потрібні.